П’ятдесятирічний чоловік зізнався Марті, що з того самого дня, півроку назад, коли вона прийшла працювати до їх тресту, він закохався в неї. Його поривало прийти до неї, він хотів, щоб вона сяяла, він хотів створити для неї надзвичайну долю, але натомість він надсилав їй квіти. Дівчина відповіла лише, що вона не вільна. На її запитання, чи вона не вчинила йому ненавмисну прикрість, Безпалько пішов, сказавши, щоб вона не турбувалась про нього – він потурбується про себе сам.
Роман Марти і Юрія тривав півтора місяця, коли вчений зрозумів, що його почуття до дівчини пройшли. Сталося це в результаті прочитання статті у науковому журналі, де американський учений, працюючи у вузькотехнічній галузі, перейняв до певної міри думки, що їх біохімік, засліплений почуттями до Марти, так і не зібрався досі викласти в статті. Самий факт хоч і випадкового наближення до його висновків здійняв біохімікові величезну тривогу. Сорок п’ять днів, витрачених на Марту він визначив як стан занепаду мозкової діяльності під впливом потягу до жінки, До того ж, кохання є ще й нікчемне почуття, бо не полишає по собі жодних слідів, як це він на собі допіру пізнав. "Марнотратство енергії", — думав він. Отак біохімік спізнавав кохання, як чинник суто руїнницький. Тепер, як підказував йому його безмежно раціональний і логічний розум, лишалось тільки винайти проти нього універсального запобіжника. Якщо корінь кохання полягає в фізіологічній потребі, то, видима річ, заспокоєння цієї потреби унеможливлює його розвиток. Найголовніша річ є – не давати скупчуватись у собі сексуальній енергії, а систематично розснажувати її. Тоді він з сумом згадав про свою колишню хатню робітницю, але, так як вона до нього вже не повернулась би, він згадав про Ірен.
Тепер потрібно було позбутись Марти, але біохімік зовсім не хоче робити їй боляче. Всю причину молодий професор бачив у собі — адже він прийшов до неї, а не навпаки! Йому хотілось розлучитися якось поступово, щоб не ранити її почуттів. Врешті він вирішив поступово скорочувати час їх зустрічей, потім почати зустрічатись через день і врешті – розійтись остаточно. Приводом для цього він легко міг назвати потребу зосередитись на роботі – адже прийшла нова партія реагентів для його досліджень. План Слвенка безпроблемно втілювався в життя. Дівчина, хоча і з неохотою, але погоджувалася на скорочення часу їх зустрічей, вважаючи, що не віднімаючи Юрієвого часу, робить щось корисне для науки.
Дівчина і не підозрювала, що почуття Славенка змінилися. Але у неї почалися проблеми в інших сферах життя. Коли почався її роман з Славенком, вона, відповідно, перестала запрошувати до себе вечорами Давида Семеновича. Чоловік, хоча і був жонатий, насправді був таємно закоханий в Марту. Ревнуючи, він написав їй коротку анонімну записку, де радив покинути Славенка. Дівчина пізнала почерк сусіда і обурилась його втручанням в її особисте життя. Щоб виправдатись за інцидент перед дружиною Давид Семенович сказав їй, що Марта неодноразово намагалася звабити його. Господар будинку, повіривши пліткам про Марту, ніби вона стала утриманкою, підвищив її орендну платню до сорока карбованці в місяць, хоча раніше брав лише 5. Так як дівчина не могла потягнути таку суму, у неї лишалося лише два тижні, щоб знайти нове житло. До ненависті сусідів і виселення додалися ще проблеми з роботою. Ображений відмовою дівчини, Безпалько домігся її звільнення.
Маючи багато вільного часу, Марта багато читає. Під впливом намовлянь Юрія і прочитаних романів вона переконується, що у коханні немає нічого нового. Це турбує її і ніби порушує святість ореолу її любові. Тоді вона вирішує порвати з Юрієм, щоб таким чином зробити їх кохання унікальним і назавжди закарбувати у вічності. Славенка дивує несподіваний вчинок дівчини і справляє дещо неприємне враження, але врешті – це саме те, чого він сам хотів, тому він легко погоджується на розлуку. Вже наступного дня він пише вибачливого листа Ірен, з проханням про зустріч.
Три перші дні по розлуці Марта прожила в солодкій і тихій нестямі. Свідомість, що вона вчинила щось надзвичайне й незрівнянне, ввесь час її збуджувала, переймала щасливим трепетом її душу. Отже Марта стала на біржу і, з допомогою знайомих, знайшла кімнатку. Кімнатка, яку вона змогла знайти була дуже маленька й темна, але їй було байдуже, де тепер жити і що робити, адже вона мала в своєму серці найдорожчий скарб неповторного кохання і хотіла лише спокою, щоб упиватись ним.
Гармонію Мартиного нового життя несподівано перервала книга, п'єса Ібсена "Комедія кохання". Герої твору так само як і вона розлучалася в ім'я чистоти свого кохання. Свої власні думки й почуття вона бачила тепер перед собою, і ввесь її порив та марення в ту мить ніби відходили в написане, лишаючи її порожню, покалічену, принижену. Всю складність своїх таємничих почувань, своїх надій і намірів вона зразу впізнала в цих жорстоких рядках, що відбирали їй право на її багатство. Тепер вона почувалась самотньою, пустою і обкраденою. Їй хотілось до людей, а кімнатка у яку вона мала переїжджати здавалась труною.
Марта неймовірно зраділа, коли до неї прийшов Льова, який скоро мав від’їжджати і прийшов попрощатися. Хлопець був шокований її виснаженим виглядом. Перед собою він бачив лише нещасну дівчину до якої почував теплоту, як до сестри. Марта розповіла йому усю історію свого роману зі Славенком. Льова сказав, що вона не може жити у тій жахливій кімнатці, що вона повинна жити у кімнаті світлій і просторій, і пообіцяв знайти для неї таку.
Ще одним відвідувачем став Дмитро. Хлопець прийшов до неї розказати, що виконав свою обіцянку – він знайшов іншу дівчину і таки одружується. Мимохідь він згадав і про професора Славенка, який одружується з родичкою його нареченої. Марта не могла повірити своїм вухам – адже від їх розставання минув лише тиждень. Прийшов Льова і приніс гарну звістку про те, що ціною своєї бібліотеки, знайшов чудову і світлу кімнату для Марти. Дівчина попросила його лише піти до Юрія і перевірити, чи правда те, що він одружується. Льова побоювався лишати Марту саму, бо боявся, що вона щось собі зробить, але пішов. Він застав Юрія, коли той пакував речі. Він розписався з Ірен раніше того ж дня, а назавтра мала відбутися вечірка на честь весілля. Повернувшись до Марти, Льова застав її сплячою. Він не став будити її, лише лишив записку з адресою її нового житла і внизу дописав: "Всьому правда". Далі йому хотілось висловити все те, що бажає їй, але слів він не міг добрати. Та й навіщо? Хіба не відчує вона й сама, прокинувшись завтра вранці? І він тільки додав: "Прощайте, Марто!"