Останнім часом він снився їй у страшних химерних снах.
Тим часом звідкілясь пішла чутка про волю. Нимидора зраділа, вона сподівалась тепер, що Микола повернеться додому.
Не діждалась. Померла.
Всі люди жалкували за Нимидорою, а найбільше — Любка.
А Микола все служив забродчиком у Ковненковій ватазі. Мокрина любила й чекала його, відмовляючи всім женихам. Заміж вийшла тільки через рік після того, як Микола покинув хутір. А сталося це після сварки, коли він ледве не побився з отаманом.
Тим часом Бжозовський влаштував лови на втікачів. Миколу разом з іншими бурлаками спіймали й посадили до в'язниці.
Одного дня їх повели до суду, та замість судового вироку зачитали листа про волю. Не вірячи почутому, бурлаки довго не могли прийти до тями. Аж потім зібралися й пішли до рідних домівок.
Двадцять років перебували вони у мандрах. Страшно й боляче було повертатися додому. "Чи застанемо живими своїх?" — гадали бурлаки.
Діставшися села, Джеря став розпитувати про свою сім'ю. І тут дізнався, що Нимидора померла, а дочка вийшла заміж... Увійшов до хати, та Любка його не впізнала, не зраділа й тоді, коли Джеря сказав, хто він такий: "Перед нею стояв зовсім чужий для неї чоловік".
Доживав старий Джеря віку дочки, пораючись коло пасіки та згадуючи свою молодість, дружину, свої поневіряння по світу.
На пасіку приходили діти слухати "чудової казки—пісні пасічника Миколи Джері".