Прийшли нові трактори, й Даринку послали на курси, бо вона цікавилася технікою. Ру-бан повністю віддав себе справам колгоспу. До голови райпарткому Теслі приїхали в складі бригади по заготівлі хліба дружина Іванна Іванівна. Була вона непідкупна й невблаганна. "Буксирники" ходили з величезними сталевими щупами й протискали ними землю, навіть скрині, шукали сховане зерно. У Теслі в Лебедині батько виявився "одноосібником". Син поїхав розбиратися, але батька вже "розкуркулили" й вислали. Тесля залишився й очолив там колгосп.
Явтушок утік з дороги, пішки прийшов аж з-під Харкова. Повернувся таємно додому, змайстрував возика і сказав Прісі, що вони виїжджають за 35 км до Зелених Млинів, де живуть його родичі — лемки. Там, говорив Явтух, зберегли і свободу, і традиції, платять податок та живуть собі вільно. Люблять музику, гру на кларнеті, тому запрошують батька героя-оповідача. Батько не захотів, зате послав самого оповідача, щоб той підлікувався, попив молочка. І передав свій кларнет.
Довго мандрувала Явтухова валка з купою дітей. Добивалися проти вітрів, оглядали поля, вітряки. Серце стискалось від розлуки. Коли прийшли до Зелених Млинів, виявилося, що там теж уже колгосп, родичів Явтухових забрано. Самого Явтуха теж арештували наступного дня й вислали. Пріся побула з дітьми у родичів оповідача та й вирішила повернутися додому, хоч скрізь її запрошували зостатися, давали вільну хату. Коли вкотився візок на рідне подвір'я, діти качалися по траві, раділи, а Івасик заграв на кларнеті. Того самого дня прийшов і Явтух, його відпустили, бо було "якесь роз'яснення щодо середняка".
Герой-оповідач говорить: "Земле! Ти народжуєш нас неначе для того, щоб ми звіряли тобі своє горде серце. Ми нікуди не можемо подітися від тебе, як од власної долі, і хоч куди б заносили нас урагани часу, але як тільки вони вщухають і починають ледь виднітися твої обрії, то ми знову прагнемо до тих місць, де вперше побачили тебе з колискової висі... Тож лишень тобі дано повертати лебедині зграї з далеких світів — хто не чув, як стривожено вони ячать, шукаючи тебе в чорних туманах, хто не бачив, як їхні безстрашні ватажки розбиваються вночі об незнані скелі, аби інші жили й могли долетіти до тебе, той ніколи до кінця не збагне, що в людях житимуть ті самі закони землі обітованої..."
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Роман В. Земляка "Лебедина зграя" — це новітній бурлеск, вияв опозиції до обов'язкового на той час дотримання вимог соціалістичного реалізму. Традиційний зміст поданий у модерній формі, де поєднуються реальне життя, художня умовність, символізм образів (лебедина зграя, гойдалка, Вавилон, цап), гротеск та іронія. Перед читачами постає ціла галерея образів селян-трудівників, хуторян, тисячолітніми узами прив'язаних до землі, до худоби, філософів і недалеких людей, відданих громаді, ідеї та безпринципних зрадників, заздрісників. Український народ подається у всьому своєму багатоголоссі, в переплетінні доль. Але переважну більшість їх єднає любов до рідної землі, до свого Вавилона.