Далі їх розділили − і тоді Матронку били саму, тепер уже поміж допитами. Питали, відколи вона зв'язана з тими двома оунівцями, що перейшли кордон, як і коли вони домовлялися про зустрічі, скільки разів зустрічалися до цього, які відомості передавали одні одним. Потім Матронці кілька разів повільно затискали пальці між двері, а далі били і відливали водою, а тоді били знов. Після того в неї питали, що робиться на тому березі ріки. На ніч її кинули у яму зі щурами.
Зранку якийсь офіцер продовжив допит. Матронка сиділа на стільці. Спочатку офіцер затягнув білі шторки на вікнах, замкнув зсередини двері, а тоді кілька разів обійшов круг стільця, довго роззираючи жінку. Раз-другий мовчки поторгав розтріпану косу, пригладив їй волосся на маківці, а далі взяв за підборіддя і сказав, що не битиме, але хай відповідає правду. Матронка знову розповіла про загублену корову, про те, що має тримісячну дитину, і їй треба йти годувати дитину, бо молоко перегорає. Офіцер сказав, що зараз це перевірить. Він задер Матрончину сорочку, став на коліна і двома пальцями з усієї сили стиснув спочатку розбухлу пипку одної, а потім всією долонею взявся за другу цицьку. Так, ніби хотів її видоїти. Вона кричала від болю не своїм голосом, бо він тиснув груди, немов корові дійки, − аж поки вона не звалилася непритомна на підлогу.
…Коли прийшла до тями, офіцер поправляв штани-галіфе і вдоволено кривився, витираючи з лиця залишки грудного молока. Говорив повільно і знехотя, так ніби, щойно встав від жінки: "Я тебе відпускаю тільки тому, що у тебе мала дитина, великі груди і довге волосся. А твоя корова буде тепер давати мені молоко замість тебе. Але запам'ятай собі, жінко, одне: якщо ти хоч раз, десь комусь, бодай чоловікові, скажеш, що з тобою було…" − "Я нічого не пам'ятаю…" − не дала доказати Матронка і подивилася йому в очі.
Вночі Матронку перевели через ріку−кордон. Переводив її Дмитро Угрин, той, що за пару днів підносив німцеві у наваксованих чоботах хліб-сіль на рушникові.
А сьогодні її мучитель випитав у маленької Дарусі нічну правду, не впізнавши своєї колишньої жертви…
***
Михайло поїхав до вуйка Василя, що тримав в Бозні полонину, щоб випросити масла, сиру, сметани, щоб віддати у колгосп. Михайло вже другу добу ходив з полонини в полонину, від хати до хати, випрошуючи в людей, яке можна їстівне добро, обіцяючи відробити на деньках позичене. І дехто, вислухавши його, допомагав, бо знав, що Михайло не бреше. Та вуйко Василь говорив, що не може віддати просто так людську працю, бо що скаже ґаздам? Хто зна, чим би скінчилася ця одноголоса вуйкова бесіда, коли б із кошари не вийшов… високий чоловік, у котрому Михайло впізнав свого нічного гостя з сотні Голуба. Чоловік сказав, що все поверне, бо Бог добрий, та й інші люди поможуть.
Михайло повантажив усе на свого коня і повіз у село. А там він застав Матронку уже повішеною. Вона висіла в дровітні, зачеплена за бантину обмотаною круг шиї косою, з чорним, висолопленим з рота язиком, у білій сорочці на голе тіло, майже торкаючись пальцями землі. Простоволоса, розплетена Даруся обома ручками трималася їй за голі і босі ноги, так що спершу дитину не могли відтягнути два чоловіки − Михайло і чоловік Марії-сусідки − Дмитро. А потому, коли приїхав Дідушенко, і ще двоє чоловіків не могли зняти Матронку з бантини, аж поки Дідушенко не сказав відрізати їй косу… Відтоді Даруся втратила голос. А з часом у Черемошному її почали називати солодкою. Аж дотепер.
Сусіди ще довго після цих подій сперечалися, що було причиною такої нещасливої долі Михайла і Матронки: чи час тоді такий був, чи хата їхня з самого початку була проклята, і проклятими лишилися ті, хто жив у ній. Бо тяжку смерть мав Михайловий тато. Усе життя сплави по воді спускав, а сплави його життя забрали. А мама? І мама проклята. Хоча брехали на неї люди. Михайлова мама − чесна жінка була. Наговорили на неї. Зависть усе зробила. Людська зависть − гірше, як слабість. Ото людська зависть усе й зробила. Ціла фамілія на пси зійшла. Одна нещасна німа Даруся, що за всіх відбуває гріхи на цему світі, сирота.
…Життя − то трояка ружа, яка не тільки ружевий колір має. То чорне тобі покажеться, то жовте, а там, дивися, загориться червоним. Ніколи не знаєш, яку барву завтра уздриш. Чекаєш одної, а воно тобі показує другу.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу