Хотіли зробити перепис, щоб тільки потомствені козаки одержали козацькі вольності, а ті козаки, що походили із селян, – повернулися до праці на землі. Та ніхто не хотів втрачати своїх козацьких привілеїв. Нарешті до козацького реєстру записали заможних, які могли на коні й при зброї виїжджати до обозу. Піших же записали в поспільство (селянство), крім міщан, які займалися в місті торгівлею. Багато поляків повилазили знов із Польщі та повипрошували в гетьмана батьківщину або материзну. Шрам розумів, що запорожці під орудою хитрого Іванця спеціально розворушують у народі старі образи та кривди, щоб привести до скликання чорної ради і забрати владу у свої руки.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
X
Шрам приїхав до хутора Гвинтовки, що стояв недалеко від Ніжина. Він став розпитувати в ковалевої жінки, чи дома пан осавул. Та відповіла, що вдома, бенкетує із запорожцями, бо вони ж тепер перші люди в світі і цар подарував їм усю Вкраїну. Старий полковник розлютився і пішов геть.
Полковник зустрів Божого Чоловіка і довідався, що той лікує Кирила Тура. За це йому платять, а гроші потрібні для викупу невільників. Шрам обурився, що Божий Чоловік відігріває оту гадюку, що ледь його сина не спровадила на той світ. Але Божий Чоловік сказав, що йому всі рівні, він в їхні свари та чвари не мішається. А ще повідомив, що Васюта поїхав на якусь раду в Батурин.
Шрам повернув до хутора. У Гвинтовки був багатий панський будинок, сам хазяїн щойно повернувся з полювання. Він запросив гостей до хати.
Гвинтовка жалівся, що прості люди похваляються проти "городової" старшини. Стали такими сміливими, що навіть шапки не скидають, коли побачать значного козака на вулиці. Шрам запитав хазяїна, на чиєму ж він боці. Той відповів, що на гетьманському. Тоді старий полковник спитав Гвинтовку, чому ж він водиться із запорожцями. Гвинтовка заперечив, а слугам наказав прогнати прохачів-"личаків" з двору. Шрам зауважив, що так робив лише звір Єремія Вишневецький. Гвинтовка скипів, вихопив шаблю і сказав, що може простити такі слова лише панотцеві, а за Україну він радий повсякчас вийняти шаблю.
Череванисі й Лесі було шкода Гвинтовчиної жінки-полячки, яку чоловік "покозачив", бо була раніше княгинею, а тепер мусила відповідати перед козаками за всі польсько-шляхетські гріхи.
Раптом почулося запорозьке привітання "Пугу!" Хазяїн змішався перед гостями, але діватися було ніде, довелося запрошувати до хати батька Пугача, запорозького кошового, а з ним і декілька міщан. Шрам із докором сказав Гвинтовці, що, мовляв, ось як він із запорожцями не знається, але той відповів, що тепер на Вкраїні усе перемішалось. Панотець понуро зауважив Гвинтовці, що не їздити їм одним шляхом.
Господар любенько став запрошувати батька Пугача до столу, але той сказав, що не сяде вечеряти з тими, хто неправду чинить, бо Гвинтовка відібрав волів у міщан тільки за те, що ті нарубали хмизу в міському гаю. Гвинтовка відповів, що це його гай. Міщани ж доводили, що це їхній гай споконвіку. Гвинтовка говорив, що поки козаки билися з ворогами, міщани позахоплювали все. Пугач сказав, що козаки позасідали в містах і всім керують. Гвинтовка вирішив не сваритися і звелів віддати худобу, а Пугача ще раз запросив на вечерю. Той відмовився й пішов. Гвинтовка став зганяти злість на княгині.
XI
Вставши вранці, Петро побачив, що батькового коня вже немає – махнув старий у Батурин до Васюти. Хлопцеві було тяжко на серці через нещасливе кохання. Він вирішив піти на Запорожжя після смерті батька, поробити човни власним коштом і вести лицарське життя.
Петро гуляв і забрів на якийсь хутір, де зустрів Кирила Тура. Козаки зустрілися, як давні друзі, ніби й не було між ними смертельної бійки. Кирило розповів, що його побратим готується до чорної ради в Ніжені, і тепер запорожці на чолі з Брюховецьким зададуть перцю "городовій старшині". Петрові аж мороз по спині пішов від таких речей. Хлопець подумав, що треба сповістити батька, але згадав, що той у дорозі. Друга думка його була про Лесю: боявся, щоб і їй не дісталося у цих козацьких чварах або знову не викрав Кирило Тур. Та Кирило уже не думав про Лесю. Він лікувався вдома і запросив Петра туди. Мати Кирила була рада гостеві та проклинала Запорожжя, яке відібрало у неї спочатку чоловіка, а тепер сина. У хату зайшов батько Пугач і звелів Кирилові збиратися. Мати і Кирилова сестра заплакали. Пугач не зважав на плач, сказав, що Тура чекає козацька розправа за той сором, який він наробив товариству. Кирило почав заспокоювати матір та сестру. Коли Пугач і Кирило поїхали, мати попросила Петра поїхати за ними й подивитися, що зроблять із її синочком.
XII
Петро поїхав слідом і опинився в урочищі Романовський Кут, де було багато людей у чорних сорочках, мабуть, самих бурлак та гольтіпак, яким Брюховецький пообіцяв дати на пограбування Ніжень. Усі вихваляли Брюховецького, кобзарі співали, грали на кобзах та бандурах, походжаючи між людом. Петро помітив, що козаки тут не відрізняються одягом від голоти, вони не одягали звичних своїх кармазинів. Козаків можна було пізнати лише по оселедцях та дорогій зброї.
Шраменко роздивлявся скрізь, шукаючи Тура, а побачив самого Брюховецького – чоловічка у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, шкапових чоботях. Лиш шабля була золота. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Очі його бігали, наче чигали на людину. Він називав усіх своїми дітками, бідкався, чим одягти своїх козаків, як прохарчувати, адже він і сам як обносився.
Зажурився Петро, побачивши, яку небезпеку становить Брюховецький для долі України. Раптом усіх почали скликати на раду – судити Тура. Суд розпочав батько Пугач і говорив, що Кирило зв'язався із бабами. Тура вирішили покарати киями біля стовпа. Його прив'язали вірьовками до стовпа. Козаки повинні були підійти до стовпа, випити, калачем закусити, взяти кий і добре вдарити винуватого по спині.
На обороні Кирила стояв його побратим. Він одного вмовляв, іншому нагадував про Турову послугу, якогось просто сварив, і той відходив. Пугач так відважив Кирилові києм, що в того аж кістки захрумтіли. Кирило мужньо переносив інші удари, навіть жартував. Богдан Чорногор просив товариша кріпитися до обіду, після якого буде вільний.
Після покарання відбувся обід, а потім Кирило і Петро рушили до Кирилової домівки. Дорогою Кирило запропонував Петрові йти в запорожці. Шраменко сказав, що він і сам про це думав. Далі спитав Тура, чому він іде проти Сомка. Той став відповідати примовками та відмовками, словами Святого письма, так що Петро нічого й не зрозумів.
XIII
Старий Шрам поспішав до Батурина. У Борзні панотець заїхав відпочити до свого давнього приятеля сотника Білозерця. Той розповів Шрамові про останні події. Васюта Золотаренко збирав раду у Батурині та під загрозою смерті примушував старшину присягнути йому як гетьману. Козаки йому говорили, щоб дав потримати булаву молодим та не виставляв Сомка перед Москвою зрадником. Продовжували, що запорожці його обманули і не будуть за нього, адже їх Іванець підкупив, а від Васюти їм тільки подарунки потрібні. Золотаренко засмутився, а старшина в цьому безладі його мало не вбила.
Раптом прийшов лист від Сомка із Ічні. Він написав Васюті, щоб він не губив Батьківщину. Сомко питав, чи не краще люду буде під його рукою, аніж під Іванцевою. Настав час козакам свою честь відстоювати. Сомко запросив усіх вірних йому збиратися в Ічні. Васюта разом із усією громадою поїхали із Батурина.
Шрам сказав, що і їм слід негайно їхати, незважаючи на втому. По дорозі полковників зустрів гінець і сказав, що тепер треба їхати вже не в Ічню, а в Ніжень, бо туди рушила вся старшина, присягнувши у церкві на вірність Сомкові.
Незабаром чоловіки зустрілися з гетьманським військом, із Сомком та Васютою. Сомко підбадьорював Шрама, говорячи, що тепер буде все гаразд – вірні йому Лубенський, Прилуцький, Переяславський та Чернігівський полки він відправив зі своїм генеральним писарем Вуяхевичем під Ніжень. Шрам сумовито похитав головою й сказав, що не довіряв би гетьманського бунчука генеральному писареві в цю смутну годину.
Коли в'їхали в місто, дорогу перегородила процесія: несли мертвого. За труною йшли самі міщани: жодного в кармазинах. Якщо і йшли козаки, то тільки прості – ні одного сотника чи отамана. Вони не бачили і не вітали ні гетьмана, ні Васюти зі старшиною.
Сомко приїхав у свій табір, де панувало безладдя. Генеральний писар вгамовував козаків образливими словами. Сомко побачив це, відібрав бунчуку писаря і прогнав його. Козаки, зачувши голос гетьмана, трохи втихомирилися.
Під'їхав Іванець із своїми запорожцями. Шрам попросив Сомка довірити йому бунчук. Той мовчки віддав козацьку святиню старому полковникові. Панотець до ранку порядкував у таборі, підсідав до козаків, умовляв їх то словом Христовим, то спогадами про Хмельниччину. А слідом ходив, як диявол, зрадник Вуяхович і розсипав гіркі слова в козацькі душі, підбурював на чорну раду.
XIV
А в домі Гвинтовки в цей час свої негаразди. Жінки не могли потоваришувати щиро з господинею, бо була вона великою панею, та ще й католичкою. Черевань помітив, що Гвинтовка вже не такий щирий і товариський козак, як колись.
До Гвинтовки приїхав ніженський сотник Гордій Костомара і попросив поїхати в місто навести лад, де міщани справляли разом із простими козаками поминки так, що городова старшина боялася і носа виткнути за ворота. Гвинтовка відмовився й сказав: "Моя хата скраю, я нічого не знаю". Навіть сестра, Череваниха, зауважила, що їй стало страшно від братових речей і поведінки.
Повернувся Шраменко, розповів про побачене. Черевані вжахнулися, а Гвинтовка тільки всміхався. Наступного дня Гвинтовка прислав козака до Петра і Череваня, щоб ті вдягали білі сорочки, жупани та їхали на раду в Ніжень. Княгиня прислала їм нові стьожки до комірів. Петро здивувався, чому вони блакитні, а не червоні, як звикли носити козаки. Потім подумав, що це нова польська мода, і вдягнув.
Виїхали поспішно. Василь Невольник поїхав за своїм паном. Перед містом юрма вкрила все поле.