Андрій нестримно заридав. Михайло засміявся, а Серьога закінчив: "От тепер ми всі вкупі". І з викликом глянув туди, де рясніли портупеї й блищали ордени за столами, застеленими червоним сукном.
Їх усіх прирекли до розстрілу. Закритий Ревтрибунал судив їх. Ніхто підсудних не захищав і не намагався, рівно ж як і не давав ніхто захищатись та виправдуватись їм самим. Андрій погано слухав комедію, що розігравалася, як по нотах, – його мучило інше. Вловивши відповідний момент, Андрій запитав Миколу про його підпис у "ділі". Микола посміхнувся і сказав, що ця сволота мала досить його підписів у його ж валізі, в тім числі й чисті бланки з підписом. Найстрашніший тягар остаточно сповз з Андрієвого серця...
Братів і сестру прирекли до розстрілу, але прийшло "помилування": розстріл було замінено 20-річною каторгою. Лиш не замінили нічим Катриного божевілля...
Багато доріг пройшли вони, з багатьох рік пили вони, багато могил полишали вони, багатьох друзів розгубили вони в землі й по божевільнях, і багато ще їм іти, багато ще їм проб приготовила доля. Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч кінчається ранком... І вони йдуть через ніч злоби й зненависті, доки її не перейдуть. І в одного з них завжди звучатиме в душі "Місячна соната" Бетховена.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу