Невропатолог із поліклініки, яка веде Любоньку, казала, що дівчинка дуже пов'язана зі своїми картинами, особливо з деякими з них, тому їй було так погано. Батьки Любоньки приходили до школи, просили дозволити подзвонити у Київ. Марія Василівна дозволила, але у фундації двічі рішуче сказали, що всі питання будуть вирішувати тільки після Різдва.
Марія Василівна відповіла, що міліції, наскільки вона знає, не викликали, бо ще не усвідомлюють матеріальної цінності картин своєї дочки, а на фундацію ображена сама Любонька – невже вони купували її картини, щоб із них хтось познущався?
Риженко з Ларисою вирішили переночувати у кімнаті для гостей у школі, а завтра вранці до Козових мав піти тільки Риженко, бо Люба могла бути ображеною на Ларису через спаплюжену картину.
Лариса і Сашко спали погано не лише тому, що до пізнього вечора ретельно зіставляли викрадення і осквернення Любоньчиної картини, потоптаний вінок на платформі, зникнення тих картин, що їх везла Мар'яна, і ніяк не могли узгодити ці неймовірні події. Погано спалося ще й від зойків і дрібного тупоту у порожніх класах, ніби якісь божевільні карлики влаштували у темряві свій нечестивий бенкет. Риженко заспокоював Ларису, що то просто миші чи щурі.
Зранку Сашко пішов до Люби і повернувся з пакунком під пахвою. Він був задоволений: операція Козова пройшла успішно. І саме тому, що Лариса з Чеканчуком дали йому дуже докладний звіт про свою попередню поїздку, не забувши навіть, здавалося б, другорядних деталей.
Отже, від самого початку батьки прийняли його непогано, але до Любоньки в залу не пускали. Та він зумів переконати їх у найкращих намірах фундації. Співробітників, які були в них минулого разу, пограбували, але вони не звернулися до міліції, бо тоді Козових могли би змусити платити податки з тих грошей, які вони отримали від фундації. Це дуже привернуло Козових до нього і вони пустили його до Любоньки. Він сказав дівчинці, що всяке бидло настільки заздрить їй, що навіть коїть злочини, аби їй нашкодити.
Риженко придбав у Люби за власні гроші портрет Мар'яни. На портреті Мар'яна сиділа біля якогось столу на тлі вогню; в неї був інший колір очей і волосся, інша форма рук; її руки були чи то манірно, чи то хворобливо вигнуті, і на лівій був стилізовано великий перстень. А в правій – пензель. Її обличчя було негарне, хоча насправді Мар'яна була фотогенічною красунею. Бармен, що обслуговував Ларису і Сашка, впізнав на картині жінку, яка теж довго сиділа тут. Очевидно, теж чекала маршрутку на Комбінатне о другій.
Завдяки несподіваній підказці бармена вони встигли на маршрутку, – а то б чекали до четвертої – і за годину були на знайомій до сліз Комбінатській залізничній станції, куди їх привезла маршрутка. Перш ніж шукати Марію Підгубну, що жила на вулиці Маршальській, 12, вирішили знову підійти до тої диявольської платформи, де загинула Мар'яна. Там вони побачили шмат ряднини на стовпі, де був поминальний вінок. То було полотно – спотворена картина Любоньки Козової з її вогняного циклу "Стара жебрачка". З тих, що було вкрадено тут, на цій платформі, ввечері, 26 листопада цього року. Лариса і Сашко відразу спакували "Муку жінки", яку купив чоловік, і "Стару жебрачку" в целофановий пакет. Вони вирішили, що люди з картинами під пахвою викликають у когось маніакальну лють на цій платформі.
Вони встали, пішли по коліях до станції. Сірий грудневий день почав чорніти. Скоро буде ніч. Сьогодні – 21 грудня. Завтра – 22, найкоротший день, найдовша ніч. Вони вирішили розшукати Марію Підгубну і відвідати її під виглядом, що хочуть переночувати у неї. Жінка, яка торгувала пресою, покликала хлопця на ім'я Юра, сина Підгубної. У Лариси розв'язався шнурок на черевику і вона нахилилася зав'язати його. Тим часом Юра розмовляв з Сашком. Коли Лариса підвелася, Юра наче впізнав її і відразу втік.
Риженко і Лариса таки добралися до Підгубної, довідавшись про неї у якогось сержанта міліції. Чоловік розповів, що в Підгубної є дочка паралізована і оцей Юра. А сама вона рвані колготи де побачить, пере, запечатує у польські пакети і продає під базаром по гривні. Місцеві вже знають, не беруть, а приїжджі іноді куплять.
Їм відчинила розпатлана підперезана жінка, запросила до передпокою, відчинила двері кімнати. Риженко й Лариса опинилися у бідненькій кімнатці. Лариса сказала, що Юра втік, бо впізнав її – жінку в леопардовому плащі, у якої він украв картини. Схоже, це він нищив картини і топтав вінок. Риженко припустив, що пані Мар'яна, коли була у цій квартирі, могла дуже образити його. Могла чимось дуже глибоко зачепити затуркану дитину.
Лариса пішла на кухню до Марії Піддубної в надії щось довідатись. Вона дала їй гостинців з дороги, які їм надавали люди, що в них вони ночували під час роздачі подарунків. Лариса стала їй співчувати, і Марія розповіла про своє життя.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Ще як комбінат працював, то було легше. У неї був чоловік. А коли народилася каліка-дочка, чоловік пішов до іншої. Дочка Ангеліна – лежача, її навіть на базар у неділю не можна вивести, щоб хоча б якась із неї користь... А йде на неї скільки!.. Колись тут ночував один командіровочний, то на пам'ять про нього Підгубна має Юру. Юра, звичайно, хороший хлопець, жалісливий, добрий і мечтательний. Іноді, буває, сяде біля Лінки і каже: Ангеліно, до мене сьогодні в магазині підходив один чоловік і казав: я чарівник, я зроблю твою сестру нормальною дівчинкою. Тільки нехай мати на тебе три дні не кричить. А на Лінку платять пенсію, та щоб її отримувати, треба щороку тягати оте нещастя до поліклініки аж до Новожахова. І цієї осені в тій поліклініці вони зустріли одну жінку, вона свою дочку хвору теж привезла на комісію. Та дівчинка Люба останнім часом стала малювати картинки і продавати їх американцям. А малює та Люба, треба вам сказати, таке, що і в страшному сні не примариться! Щось намаже яркими красками, а згори ще й олівцем.
Піддубна розповідала, що коли Юра дізнався про картини Люби, то вирішив робити такі з Ангеліною і також продавати. Він намалював багато таких "картин". А щоб якось заманити Мар'яну до них на квартиру і показати картини, підкинув до художньої школи скаженого щура, якого жінка мала налякатися. Це такі щури, що живуть у покинутих їдальнях. Чим їх не годуй: чи щурячою отрутою, чи товченим склом, а їм воно тільки на користь...
І раптом із сусіднього приміщення лунають крики. То голос Риженка та ще якийсь жахливий голос. Лариса і Підгубна кинулись туди і побачили, що Риженко намагається скинути з руки лежачої Ангеліни каблучку з великим смарагдом. Платинові сережки з діамантами уже були в його руках. Підгубна сказала, що прикраси Ангеліні подарував Юра. Риженко погрозив міліцією, і жінка дала вазелін, щоб каблучку було легше скинути. Вона сказала, що хлопець приніс прикраси у рукавичці. Рукавичка лежала під подушкою дівчини, і Лариса відразу впізнала шкіряну рукавичку Мар'яни кольору marine.
Потім Лариса попросила Марію дати картину, яку Юра хотів продати американцям. Підгубна подала дерев'яну дошку, грубо розфарбовану олійними фарбами. По безладному тлу кульковою ручкою незграбно намальовані будиночки, парканчики, чоловічки, прапорці... Лариса пояснила Ррженку, що це імітація Козової. Поки Підгубна годувала Ангеліну, яка розкричалася, Лариса все пояснила Сашку і віддала йому перстень. Вона знала від Мар'яни, що це був його подарунок. Сашко признався, що колись украв цю каблучку у підстаркуватої тітоньки. Риженко пояснив, що пішов до тої кімнати, бо йому стало нудно, поки Лариса говорила з хазяйкою. У кімнаті він і побачив дівчину з каблучкою на руці.
Вони зібрали речі, яких, власне, й не розпаковували. А як бути з хлопцем? З убивцею? Лариса написала йому записку: щоб перестав мучити Козову, щоб виманив зі школи мистецтв скаженого щура... І що вони нічого не заявляли в міліцію. Нехай живе далі, якщо зможе... На прощання Лариса мусила ще дати грошей Підгубній, ніби за картину, що вони робили для американців. Марія призналася, що Мар'яна тоді сказала: таку картину тільки прибити на дверях нужника…
Лариса і Риженко йшли вздовж колії, дорогою, якою, певне, ішла Мар'яна, обурена тим, що її затягли до цього смердючого кутка, обурена цими людьми, межі тупості яких не зможе описати жодна антропологічна праця. Але, мабуть, найбільше вона була люта на себе, що її підвела неймовірна інтуїція і вона повірила тупій бабі, яка приїхала в Новожахів і сказала, що її дочка теж хвора і теж дуже добре малює, приїдьте, подивіться, до того ж у мене дуже хороша чиста кімната для гостей і зовсім недорого. Мар'яна не знала, що в усьому був винен скажений щур, який не давав їй спати в кімнаті для приїжджих. Вона йшла по доріжці понад колією, праворуч була колія, а ліворуч – кущі й дерева. Було мокро, брудно, але тепло. Вона йшла швидко, вона не знала, куди їй подітися з цього смердючого закутка. Дістала з внутрішньої кишені шкіряного пальта мобільний телефон і подзвонила Кубову, аби той передав Анатолію, що вона приїде прямо зараз, а не вранці. Вона йшла дуже швидко, щоб устигнути на електричку і швидше їхати звідси. А хлопець, який хотів порятувати свою родину від злиднів, не міг повірити, що все закінчено, грандіозний задум провалився. Дива не буде! Грошей не буде! І сестру Ангеліну ніякий чарівник не перетворить на нормальну довгоногу дівчину. Він біг за Мар'яною, сам не знаючи, навіщо. Втім, чому Юра Підгубний побіг за Мар'яною Хрипович, шукачі істини Олександр Риженко і Лариса Лавриненко знати не можуть, та й не так це важливо. Але Мар'яна злякалася шуму в кущах і про всякий випадок зняла з себе свої прикраси і поклала їх у рукавичку, як робила завжди, коли поверталася додому в темряві.
Мар'яна почула гуркіт потягу, глянула на годинник і рушила вперед. Вона не знала, що то товарний потяг, а її електричка буде за годину на іншій платформі… А портрет Мар'яни, який їй дала Любонька в той страшний день, Юра, певно, знищив.
Коли сідали в київський потяг, до Лариси зателефонував Чеканчук. Жінка сказала йому, що вбивцю знайдено.
Риженко їхав задоволений: він повернув каблучку, придбав портрет.