Її фах – знаходити алмази у лайні, витягати їх звідти і переправляти туди, де шліфують діаманти. Вона знайде чергову дитину, що не вміє витирати носа, але народилась із умінням тримати скрипку, відрядить її вчитися до Цюріха або до Кельна. Заради цього вона повечеряє з цим обдарованим невдахою, а потім постелить йому на підлозі в кабінеті. А завтра відрядить у дорогу.
Чоловік попросив у жінки дозволу помитися у ванні. Він розповів, що у його Дружбонародівці ванни в будинку нема. Жінка сказала, що в будинку на слобідці, де вона народилася і жила до 16 років, – є така в Києві Саперна слобода між Лисою і Чорною горами – було все так само, що й у його Дружбонародівці. Але вона вибилася в інший світ, і досить-таки давно.
Коли після годинного блаженства він виліз із ванни, його почастували печеною картоплею і чаєм з вершками. Жінка попросила його розповісти про здібних учнів. Він розповідав їй, що були в нього і невикористані шанси, і нещасне кохання, і великі запої. Він став викладачем у музичній школі, полюбив дітей, серед яких траплялися ще кращі, ніж він. Декілька його учнів вступили до консерваторії, але славетним виконавцем не став ніхто. Він говорив про сина жінки, з якою жив, про його сині очі та незіпсуту душу, говорив про створене ним дитяче тріо "Амітьє". Жінка записала, за якою адресою надіслати йому аплікаційні форми на підтримку, він неодмінно має заповнити ці папери, щоб вона могла працювати з його школою офіційно. А потім він грав для неї Паганіні, а вона подарувала йому свою книгу "Диявол у світовій культурі"
Потім вона розстелила матрац на підлозі кабінету, де він міцно заснув. Зранку жінка вибачилась і сказала, що тепер має виставити його зі своєї хати, бо поспішає до офісу фундації. Вони розпрощалися в сутерені, де зустрілися вчора. Він блукав Києвом з дивним гіркуватим почуттям, яке не можна було назвати щастям, але то не була вчорашня блювотна безнадія.
Лариса, Риженко і Чеканчук сиділи в квартирі Мар'яни. Чеканчук сказав, що перший помітив, що сережок у вухах загиблої не було. Він розповів про сварку з Мар'яною перед її від'їздом, про Любу Козову з Новожахова, про те, що всі виділені гроші були для Козової. Мар'яна могла відправити до Козової і Чеканчука, хоч він вважав, що допомагати треба установам, а не окремим дітям. Але чомусь Мар'яна поїхала сама, значить, у неї були якісь власні причини їхати в ті краї. Риженко припустив, що Мар'яна хотіла придбати картини Козової не тільки для фундації, але й для себе особисто. Адже у її квартирі було дві картини Люби. Чеканчук сказав, що серед речей загиблої не було картин, хоча її речі всі збереглися.
Всі троє випили коньяку, поминаючи Мар'яну, а потім Чеканчук пригадав, що Біст говорив, ніби Маряна тоді мала їхати ще з Новожахівки у якусь Дружбонародівку. Лариса і обидва Олександри припустили, що Мар'яна їхала у Дружбонародівку до якогось дружка, який тепер їй дзвонить і шле мейли, чому вона не приїхала. Вони ввімкнули Мар'янин комп'ютер, і Чеканчук здивувався, бо віршів не було. Лариса розповіла, що вірші писала Анжелка, маленька калічка, що допомагала Мар'яні по хазяйству. Протирала усі її вази та статуетки. А пані Мар'яна дозволяла їй користуватися своїм комп'ютером. Чеканчук розповів Ларисі, як він побачив калічку у вітальні за прибиранням, але вирішив нікому не розповідати про своє видіння, яке кваліфікував як галюцинації. Отже, Анжела забрала всі свої записи з комп'ютера, коли дізналася про смерть Мар'яни.
Наступного дня Біст прийняв Ларису на роботу, а Чеканчук на Мар'яниному робочому комп'ютері знайшов ще один електронний лист: De ty, Mar'jano? Чеканчук відіслав відповідь: Mar'jana zahynula. Dodzvonitsa meni dodomu – і вказав свій домашній телефон. Інформації про її останнє відрядження на комп'ютері не було. А він добре пам'ятає, що, коли вони востаннє спілкувалися ввечері перед тією фатальною поїздкою ось тут, біля цього столу, Мар'яна поспішала, і він допомагав їй роздрукувати тексти розписок в отриманні грошей від батьків Козової. А чи була ще й розписка від клієнта з Дружбонародівки? Йому здається, що не було. Вчора в Мар'яниній хаті вони з Ларисою і Риженком довго говорили саме про той надривний вечір. Чеканчук навіть думав, що Мар'яна загинула через їхню сварку. Лариса і Риженко порадили йому не мучитись: він дуже перебільшив значення своїх слів для Мар'яниного душевного ладу. Потім Лариса запитувала про сережки, а він не міг нічого пригадати – вочевидь, вони були в Мар'яниних вухах, бо він не зафіксував ніяких змін в її звичному вигляді.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Біст викликав Чеканчука в кабінет і наказав владнати усе з Мар'яниним майном. Вона мала рахунок у банку, приватне помешкання, коштовні прикраси, а її син Джордж є її єдиним спадкоємцем. Тож Чеканчук і юний Молданскі поїхали на квартиру Мар'яни. У сейфі вони знайшли акт купівлі-продажу квартири, свідоцтво про народження Юрія, чекову книжку і кредитну картку, готівку. Серед коштовностей ні платинових сережок з діамантами, ні перстня зі смарагдом не було. Був ще лист, у якому 46-річний невдаха (як автор листа сам себе називав) зізнавався Мар'яні у коханні. Тож Чеканчук дізнався ще дві невеличкі таємниці. По-перше, Мар'яна не залишала вдома своїх коштовностей. По-друге, починають сходитися дружбонародівські кінці: Мар'яну кохав невдаха з Дружбонародівки, до якого вона ставилась прихильно, хоча, вочевидь, не палала такою ж натхненною пристрастю. Але чому Чеканчук не може знайти в електронних архівах GIFTED CHILD INTERNATIONAL інформації про Дружбонародівку?
…Це було рік тому. Він повернувся додому, до свого трикімнатного будиночка без вигод, до Тетяни. Хотів вигнати Тетяну зі свого дому до її хатки на околиці Дружбонародівки, але не міг, бо був Альоша. Життя ставало звичним, тяжким, буденним, і київську зустріч у переході він згадував, як дитячий сон. Але прийшов лист із Києва з бланками GIFTED CHILD INTERNATIONAL. Він заповнив аплікаційні бланки і надіслав. А потім таки вигнав Тетяну зі свого дому і сказав, що допомагатиме Альоші й піклуватиметься про нього, як про рідного сина. Він лишився в самотньому холодному домі чекати весни. В перший день весни на його школу прийшов лист, що його аплікація розглядається і експерт приїде 22 березня. А 22 березня приїхала Мар'яна. Серед учнів його школи був Кубов, син єдиного дружбонародівського багатія, що мав великий дім з ліфтом, сауною, супутниковою антеною і комп'ютером. Він звернувся до Кубова, попросив дозволу, щоб у нього зупинилася гостя з Києва, і Кубов дозволив. Але, залишивши речі в Кубова, вона виявила бажання зайти до нього. Вона сказала, що в нього значно краще, ніж було у них на слобідці, де вона народилась і жила до 16 років. Той дім, якщо ту халупу можна назвати домом, стояв у низині, в ямі. Відтоді вона ненавидить тісноту і любить простір. Він повів її до жалюгідного напіваварійного будинку музичної школи і вона прослухала концерт тріо "Амітье", створеного ним, до якого входив і Тетянин Альоша. Потім вони повернулися до нього і він грав для неї на скрипці, й читав вірші, і Кубов так і не дочекався їх до себе того вечора. А наступного вечора вони бенкетували у Кубова, стіл угинався від наїдків. Кубов, його дружина Света, і особливо його мама Вікторія Микитівна, дивувалися, скільки чарок може перехилити Мар'яна і не сп'яніти.
Вона поїхала і залишила Анатолеві божевільні спогади, що несли юнацьке серцебиття і дрож мало не до стукоту зубів. Почуття душили його, іноді він писав їй листи і отримував відповіді – не відразу, але жоден його лист не пішов у безвість. Вона писала йому: "Мені подобається, що в тебе, незважаючи на твоє бездарне життя, збереглися слух і смак. Ти не відбувся, так, але ти разом з тим нічого з себе не корчиш, нічого не імітуєш, і це також досить рідкісний дар... А ще мені подобається урвище, над яким стоїть твій будиночок. І на вершині пагорба Монмартр я не відчула того, що відчула біля гнилого паркану в твоєму садочку...".
А потім прийшов офіційний лист, що Альошу запрошують до Києва і, якщо все буде гаразд, його можна буде відправити до музичної благодійної школи в Цюріху. Потім Анатолій приїздив з Альошею до Києва, бо Танька була п'яна і не могла супроводжувати сина. Це було у травні. Три дні вони жили у Мар'яни на Хрещатику. А наприкінці серпня вони вдвох знов приїхали до Києва, бо Альоша їхав до Цюріха. Мар'яна знову відчинила їм двері свого дому. Коли хлопець поїхав, Анатолій залишився у неї ще на день, і вона казала, що хотіла б ще раз приїхати до нього, хоча й тепер нібито немає причини. То була його остання зустріч з Мар'яною. Альоша поїхав – певне, що назавжди. За Танькою Анатолій не тужив. Він грав, читав книжки, які залишилися колишньої дружини. Колись давно вони з дочкою поїхали звідси. Не витримали Над'ярненського життя-буття. Через рік після від'їзду дружини й дочки він зійшовся з Танькою. А зараз Танька пустила до себе в хатку на околиці бездомного п'яницю Кешу.
Почалися осінні холоди. У Дружбонародівській музичній школі тече дах і нема коштів на опалення. Учительки мало не щодня просять директора підняти його київські зв'язки і дістати хоча б якихось коштів. Анатолій пояснює, що його київська знайома – співробітниця благодійного фонду, який не зобов'язаний допомагати регулярно, спасибі, що допомогли один раз. Але вчительки не відступаються. Особливо активна Зінаїда Андріївна, яка прямо у вічі каже директору: зуміли влаштувати свого пащенка, ще й як! Анатолій написав листа до Києва, розуміючи всю безнадійність свого прохання. Невдовзі на школу прийшли по пошті аплікаційні форми фундації. З'явилася надія. І Зінаїда Андріївна розповіла усім, що знайома директора з Києва тепер привезе долари для них усіх.
"18 uransi zaidu do tebe, poidu toho samogo dnya uvecheri", з'явилось в електронній скриньці в комп'ютері Кубова на початку листопада. Отже, не залишиться на ніч. Що ж, значить, не залишиться... Анатолій вирішив уберегти Мар'яну від навали учительських скарг, подумав, що спробує прийняти її так, щоб її ніхто не бачив.