Він так і не одружився у свої 40 років, хоча й любив багатьох вартих того жінок, і вони його теж нібито любили. В молоді літа, ще до півночі, він любив Ларису Лавриненко. Але коли він студентом останнього курсу почав з'являтися як наречений в Ларисиній квартирі на Полтавській вулиці, Ларисина мама стала виясняти, чи потрібна йому для влаштування на роботу ота сама київська прописка. Тоді він поїхав на два роки на золото, а Лариса лишилася в Києві у своїй трикімнатній квартирі. Коли він повернувся у Київ, Лариса уже вийшла заміж за Володю, який зробив київську дівчину вагітною. А Чеканчук вніс гроші за кооперативну квартиру на Оболоні, влаштувався на роботу в експедицію з вивчення якихось явищ і почав писати роман "Вирвані роки", бо пережите на півночі просилося на папір. Серед двох десятків захоплених читачів була й Мар'яна. Вона саме тоді пішла від Васі Молдавського. Він оселився разом з Мар'яною і маленьким Юрком у кімнатці, що вона наймала, бо його квартира ще будувалася. Мар'яна знала, що він раніше кохав Ларису.
Згодом Сашко Чеканчук і Мар'яна розійшлись, але життя зводило їх весь час… Завтра він прибуде до обласного центру, звідки йому треба буде дістатися до райцентру Новожахова, а звідти – до селища Комбінатного, де лежало її тіло.
У Новожахові Чеканчук відразу рушив до Дитячого центру мистецтв, з директоркою якого Марією Василівною він був знайомий – вона приїздила до Києва за підтримкою. Директорка показала йому, на що йдуть гроші, виділені фундацією. Показувала картини напівпаралізованої Любоньки Козової. Марія Василівна показала кімнатки для гостей у центрі мистецтв, де зупинялася Мар'яна, бо у Новожахові не було готелю. Мар'яна була дуже незадоволена, що душу нема, і туалет на коридорі. Чому пані Мар'яна поїхала до Комбінатного? Звідти приїздила жінка Марія Підгубна. Вона й запросила Мар'яну до себе, казала, в неї чиста світла кімната, де можна переночувати.
На прощання Марія Василівна наважилася попросити матеріальної допомоги, бо пані Мар'яна казала їй, що більше допомоги установам не буде, тільки стипендії дуже обдарованим дітям. Таким, як Люба Козова.
Саме з цього приводу Чеканчук відчайдушно посварився з Мар'яною Хрипович напередодні її від'їзду сюди. Він вважав, що треба підтримувати мистецтво, а не окремих митців. А Мар'яна вважала навпаки. Вона навіть сказала йому: "Який ти зануда! І в житті, і в роботі, і "Вирвані роки" твої занудні, і в ліжку завжди був занудою!" Вони сварилися в офісі фундації, того дня надвечір вона їхала сюди, до Новожахова, тому пішла додому раніше. Він сидів допізна, а потім Мар'яна подзвонила і вибачилася за свої слова.
Після Новожахівського дитячого центру мистецтв Чеканчук поїхав у Комбінатне. Коли проїжджав повз хату Люби Козової, місцевий водій, який віз Чеканчука, сказав, що батько дівчини навмисне виламав паркан і спиляв дерево, щоб вона могла бачити поле з вікна.
У Комбінатському Чеканчука зустрів нескінченний індустріальний краєвид. Комбінат – один з гігантів недавніх часів, стояв мертвий, і тягнув за собою в чорну прірву небуття тих, кого раніше годував. Чи думала Мар'яна Хрипович, що знайде свою смерть у такому місці, зовсім не відповідному до її життя?
Чеканчук зустрівся з лейтенантом міліції, який повіз його впізнавати тіло. Лице було не пошкоджене. З камери схову йому видали кокетливі чорні чобітки з трьома срібними пряжками по боках і чорного велюрового кашкета, торбинку з розтрощеним годинником, що був на руці Мар'яни. Чеканчук попросив ще раз показати йому тіло. Мар'яна була красивою і мала гарне волосся. Природа всього надарувала їй, і доля багато чого їй дала. І чоловіки теж робили Мар'яні щедрі дарунки. Він, Олександр Чеканчук, у далекі роки їхнього кохання подарував їй діамантові сережки. Люди, що поверталися з півночі, бувало, робили коханим жінкам щедрі дарунки. Вони з Мар'яною розсталися, але вона і далі їх носила. Де вони зараз? Ось, тільки дірочки на вушках.
Чеканчук ночував у Комбінатному, бо не встиг владнати всі справи. Відсутність пограбування виключала скоєння навмисного нападу. Втім, міліцейські говорили: якщо у родичів чи колег потерпілої є сумніви, вони можуть подати заяву про відкриття кримінальої справи. Чеканчук запам'ятав закривавлені шматки "зелених" у целофановому пакеті, за які він розписувався окремо... І ключі від Мар'яниної квартири, це він добре зафіксував у пам'яті, бо вже в тій очманілій метушні затямив, що має неодмінно потрапити до Мар'яниної оселі раніше, ніж її синочок Джордж. Щоб пошукати платинові сережки з діамантами, які він подарував їй 15 років тому.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Чеканчук їхав до Києва, на чолі потягу в металевому ящику спала вічним сном розчленована Мар'яна Хрипович. Чоловік був втомлений, бо попередня ніч у Комбінатному була неспокійна. Його привезли ночувати на квартиру до якоїсь жінки, яка, зрадівши, що він заплатить, відвела йому окрему кімнату і дала миску з теплою водою помити ноги. Проте спалося дуже погано. Звечора хазяйка гучно гримала на сина, хлопчика років дванадцяти. А вночі хтось страшно кричав за стіною, і знову сварилася хазяйка: закрий рота! ніяких у тебе талантів! ніяких спосібностей! то й мовчи! І стіни здригалися від звуків ударів, а істота, яку били, кричала ще голосніше.
У Києві Чеканчука з тілом Мар'яни повезли до моргу. Після обіду він рушив до Мар'яниної хати. Він був тільки один раз кілька років тому в тій квартирі, яку Мар'яна придбала після повернення зі Штатів. Його запросили на новосілля, себто, на презентацію квартири. Сашко Риженко теж був і в'їдливо жартував, чому на почесному місці не висить портрет Достоєвського, бо Риженко дізнався через надійні канали що Мар'яна Хрипович в Америці читала російську літературу, а не химерний загальнослов'янський артистизм.
Квартира була на Хрещатику і в ній був розкішний ремонт. Усе там свідчило про спішний від'їзд і неодмінне повернення невдовзі. На телефоні в кабінеті блимали повідомлення. Їх два. Одне з Комбінатської міліції, те саме, яке три дні тому надійшло до офісу фундації. Друге ледь чутне, ніби з діжки. Очевидно, чоловічий голос надіслав його з провінційної телефонної станції. Слова можна розібрати тільки після кількох прослуховувань: "Люба, я чекав на тебе, а ти не приїхала. Що сталося?"...
Чеканчук хотів знайти сережки, але чомусь не міг вчинити обшук. Він чомусь вражено подумав: а чи не ті сережки принесли Мар'яні нещастя?... на Півночі в їхньому бараку був Мирон Чобану, молдаванин, який крав гроші у своїх сусідів. Частину грошей заробітчанам перераховували на рахунок в Ощадбанк, частину виплачували готівкою, яка лежала в тумбочках чи під матрацами – великі пачки радянських червінців і четвертаків. Той, хто крав золотий пісок, мав справу з міліцією. Той, хто крав гроші в сусідів, мав справу з дикою стихією самосуду, куди міліція не втручалася. Низького кремезного Чобану вбивали всім бараком. Роздали крадені гроші тим, хто скільки недорахував зі своїх запасів, – усі казали правду. Потім поділили порівну гроші, зароблені Чобану. Коли Чеканчук повернувся до Києва, гроші Чобану довго тримав окремо. На них і купив для Мар'яни платинові сережки з манюсенькими діамантами. Де вони тепер?
У комп'ютері Мар'яни були, на його здивування, вірші. Звідки вони? Мар'яна цим не грішила. Вона говорила про себе, що писала все, крім художніх текстів і доносів. Мар'яна виступала в пресі й на телебаченні. З нею сперечались, її проклинали за пропаганду бездуховного цинізму, а вона уперто вела свою лінію. Чомусь Чеканчукові стало тепло на серці від того, що цинічна Мар'яна, виявляється, писала вірші. Він ще раз зазирнув до спальні. А потім відчинив важкі дзеркальні двері, вийшов до вітальні... Там, сильно припадаючи на одну ногу, безшумно поралась жахливо потворна істота з великим горбом та перекривленим лицем. Побачивши Чеканчука, жінка схопила торбу в кутку і швидко зникла за вхідними дверима. Було чутно, як клацнув замок. Якби не звук ключа, Чеканчук був би абсолютно певен, що потвора йому примарилась.
Сашко Риженко тим часом писав некролог у газету. Він – досвідчений автор текстів. Отже: Трагічна звістка… у ніч з 17 на 18 листопада на 38-му році життя трагічно загинула відомий мистецтвознавець, публіцист, культуролог, викладач...кандидат мистецтвознавства Мар'яна Хрипович. Це сталося у селищі Комбінатне Новожахівського району, де пані Мар'яна перебувала у справах Фундації GIFTED CHILD INERNATIONAL, в українській філії якої вона плідно працювала протягом останніх двох років…
Риженко згадував, що Мар'яна народилась в одній з київських слобідок у незаможній інтелігентній родині. У будиночку без води на Саперній Слобідці. Під Лисою горою. Коли вони познайомились багато років тому, вона мешкала біля червоного університету, наймала кімнатку. А батьки жили, здається, на Сирці. Потім її мама померла, батько одружився з іншою жінкою... Мар'яна завжди підкреслювала, що вона зі слобідки з-під Лисої гори. По закінченні школи вступила на факультет мистецтвознавства Київського художнього інституту. Вже на перших курсах її статті з теорії мистецтва друкувалися в київських і московських часописах... Поки не вийшла заміж за Васю Молданського, підробляла натурницею на факультеті живопису свого інституту. По закінченні Художнього інституту Мар'яна Хрипович продовжує наукову роботу, викладає у мистецьких закладах України. Коли почалася перебудова, її талант по-справжньому розгорнув свої крила. Згодом почала викладати у провідних університетах Європи, Канади, Сполучених Штатів. Результатом її творчої праці стала монографія "Диявол у світовій культурі XX століття".
Мар'яна Хрипович багато подорожувала по Україні, шукаючи дітей, талант яких усихав без підтримки.
Риженко розшукав світлину, де її зафіксовано 30-літньою. Ніхто не скаже, що пані тридцять і що в неї десятирічний син. Втім, коли їй виповнилося фатальні тридцять сім, а сину Юркові в далекому Лондоні – 17, вона також виглядала неприродно молодо і навіть іноді неповажно...
Ларисі Лавриненко теж подзвонили з популярної газети на предмет некролога.