Якщо він зараз піде й вирве у неї виписку, то можна, навіть, встигнути занести її в новий садок. В крайньому разі завтра. Прийти туди зрання і пояснити директрисі, що вчора сталася накладка. Але для цього потрібна виписка.
Як могло статися так, що всі проблеми збіглися в одну точку. Що йому робити з врачихою? А з офіцером гебе? А зі своїм покликанням? Чоловік блукає очима по корінцях книжок. Ось де всі його порадники. Кожна з його книжок – це продукт боротьби добра зі злом. I не лише тоді, коли вони писалися. По видавництвах, у парткомах, на засіданнях цензорів люди летіли з посад, позбувалися пільг, залишали приміщення на марах "швидкої допомоги", щоб цей згусток знання таки опинився на книжкових полицях. Чоловік не має часу читати, бо крім курсів на стаціонарі, ще є вечірники і заочники. Зате за кожною зі своїх книжок він довго полював, а, спіймавши, гортав перед сном і знаходив їй почесне місце на полиці.
Чоловік підводиться, хапає пальто і на ходу накидає план дій. Прийти з зошитом до врачихи під шосту і дати їй останній шанс… Вона, скоріше за все, відмовиться дати виписку… Розвернутися, вийти, дочекатися її на вулиці і без свідків пригрозити їй, що, вона зараз або робить те, що їй скажуть, або… Або що?…
Офіцер! Гебіст! Який геніальний хід! Зробити справу й прибігти в готель. Десь за сорок хвилин до сьомої. Помозолити очі продавцям в кіосках. Дочекатися офіцера й сказати: як так на сьому? Я ж думав, що ми домовлялися на шосту, тому й прийшов сюди за чверть. За чверть до шостої! Тому я вже мушу бігти. Бо на мене чекають вдома. Чим не план?
* * *
Чим не план? Тим не план, що вже за п'ять шоста, година пік, його тролейбус ледве рухається, а до поліклініки ще бозна скільки зупинок. На прийом до врачихи він не встигає, а це означає, що доведеться застосовувати силу.
На чоловікові – куца куртка й кеди, щоб легше було бігти. Здається, у нього жар. Або в салоні спека. Тоді чому вікна вкриті памороззю? Його кидає в піт і піднуджує. Що це – грип чи нерви? Чоловік їде тролейбусом і помічає за якимось кіоском двох чоловіків: художника і офіцера! Не може бути! Що це? Маячня? Чи сон? А от і зупинка перед поліклінікою. І чоловік раптом бачить Полковника. Це той самий, що сьогодні зранку сидів у чоловіка на занятті.
ДРУГА ЗУПИНКА
Тут щойно закінчився черговий історичний етап і почався інший. Чоловік якраз став студентом. Щось в ньому бродить, і тремтить, і розбухає, і мліє. Воно тисне на різні органи і чогось від них вимагає. Природу цього явища він іще не збагнув.
Зранку батько вичитує йому, що вчора він чорті коли прийшов додому, бринькав на гітарі і не давав їм спати. Син каже, що він шукає себе. Мати не звертає увагу на суперечку чоловіка і сина. Мабуть, у них вчора знову була сварка. Раніше призвідницею чвар була студентова зведена сестра. У них спільна мати, але різні батьки. В дитинстві їм казали, що її рідний батько був героєм війни. Але колись з криків на кухні діти дізналися, що справжній батько сестри – лисий режисер якогось місцевого театру. Тепер сестра зі своїм чоловіком живуть у гуртожитку, де їм виділили кімнату.
Студент грає на гітарі, пише власні пісні. Починав він із того, що вибравши вірш котрогось зі своїх улюблених поетів, довго ходив по кімнаті з гітарою, поки не витискав з неї мелодію. У його доробку 30 таких пісень. Є у нього й пісні на власні вірші. Колись він був спробував понести її в люди, у найглибшу станцію метро, але не встиг дійти до волелюбного приспіва, як його зупинив міліціонер. Сказав забиратися геть, інакше забере гітару.
На другому курсі він зустрічався з одногрупницею. Вона жила не у гуртожитку, а в квартирі, яку знімала неподалік від університету. Її батько був царем і богом в своєму обласному центрі. Кожного разу, коли вони після занять опинялися в квартирі, студент накидався на одногрупницю. Хоча студент і подобався їй, вона ще більше любила чистоту і лад, тому вони розійшлися. Це було у грудні, тож Новий рік студент зустрічав з другом у компанії студентів.
Студент з іншим товаришем купують у якогось дядечка червоне жіноче пальто джерсі за троячку. Хочуть перепродати, та нікому такого не треба. В пошуках покупця минає ще кілька днів, перш ніж студент з товаришем зустрічають того самого дядечка. Він погрожує, що скаже ментам, ніби хлопці вкрали джерсі, тож товариші віддають пальто і ще й троячку.
Під кінець першого курсу у центрі міста не лишається парадних, у які б студент і товариш не потикалися. І нема таких тем, яких вони б не торкалися. Університетські новини, погода, музика, геополітика, мистецтво, жінки та будь-які прояви несправедливості. Часто з парадних їх проганяли розлючені мешканці, або нападали злочинці.
Студент думає, що йому, поету-пісняру, немає місця у цьому вулику життя. Якби він був за кордоном, то його б давно вже помітив якийсь менеджер або продюсер. А тут? У нас шлях до визнання пролягає кривими вуличками, назви яких – компроміс, безпринципність та зрада ідеалів. I немає такої стежки, яка б вела до незалежності. У цьому лабіринті (звідси й назва його програмної пісні – "Лабіринт") на все існують правила, і кожен спонтанний крок викликає підозру.
Якось товариші вмовляють студента їхати у заводський клуб. Знайомі проводять їх через службовий вхід, у перерві між танцями, коли музики розходяться, студент бере гітару, вилазить на сцену і починає співати пісню протесту. Хамська публіка зачала свистіти, зігнала його зі сцени і, якби не друзі, то й побила б. Студент не пригадує, хто і як витягнув його з юрмиська. I де поділися всі його товариші, він не знає. Надворі – ніч, він сидить на лаві, в скверику, біля кінцевої зупинки трамвая, поруч – його одногрупник, який п'є вино. Він на п'ять років старший за студента. Відслуживши, він працював провідником купейних, а тоді і спальних вагонів, зарезервованих для вищих каст. Студент говорить йому, що його творчість нікому не потрібна! А він так хотів сказати нове слово. Товариш каже, що студенту просто потрібна баба.
Через два тижні товариш знаходить двох подруг, викликає студента. Компанія їде на квартиру дівчини, на яку поклав око одногрупник. Квартира у неї шикарна, вони п'ють, а студент грає на гітарі. Подружка, яку одногрупник сватає студентові, зиркає на годинник і каже, що їй треба бігти. Її зупиняють. Товариш і студент йдуть у ванну. Там студент отримує від товариша інструкції. Коли студент опиняється з дівчиною в спальні, вони кажуть одне одному, що не хочуть нічого, а залишилися тут, бо їх вмовили. Вони вистромлюються в коридор і підбираються навшпиньки до дверей, за якими товариш і подруга, в той самий момент, коли хтось зсередини відчиняє на них двері. Вони застрибують у свою темну кімнату й валяться на ліжко. Одсміявшися, вони щасливо зітхають. Хто кого торкнувся першим, того вони не пам'ятають. Це сталося швидко й невимушено. Починають досліджувати свої знахідки. Це триває доки студент раптом не здригається, тоді ще раз і нарешті зі стогоном валиться на перелякану дівчину. Дівчина вищить. Не знайшовши об що їй витерти руку, вона вириває аркуш зі шкільного зошита на письмовому столі.
Студент теж заскочений подібним явищем природи. Він і йде на кухню замивати плями. Там за столом сидить його одногрупник і палить. Він каже, що студент стане тимчасово імпотентом. Студент іде на балкон, перелазить там через перила і звішує ноги. Який це поверх? Здається, шостий. Ні, сьомий. Для імпотента з балалайкою (так його батько називав гітару) згодиться будь-який, навіть у вигляді плями на асфальті. Власниця квартири перехиляється через балкон так, що її волосся торкається студентових ніздрей. Він чхає, але не зривається, бо за мить до того встигає намацяти ногами виступ у бетоні.
Студент підтягується на руках, закидає ногу. Але замість радості порятунку з нічної вогкості на нього наповзає щось важке й безтільне. Щось таке, що не має форми, не описується влучним словом, і навіть не ловиться в сіті думок. Студент, прогинаючись, тижнями тягає на собі цю потвору і мріє про той час, коли вона хоч на мить позіхне і попустить удавку.
Якось в перерві між другою й третьою парами студент бачить дівчину. Відчув, що його тягар зник! Як таке може бути? Від згадки про дівчину усередині прокидається щось схоже вулкан, і звідти в кров линуть радість, і млість, і бентега, і хвилі чистої енергії. Студент знаходить групу і курс, на якому вчиться дівчина. Потім він біжить до свого товариша, який чекає на нього у парку під університетом, і каже, що в нього змінилися плани. Він не зможе піти з ним на день народження. Натомість він просить, щоб товариш позичив йому на сьогодні свої джинси. Вони заходять у громадський туалет і міняються штанами.
За п'ять хвилин до кінця лекції він вибирає стратегічну позицію напроти аудиторії і ховається за газетою. Але ось вона виходить. Студент іде слідом. Вони розмовляють, але дівчина каже, що має хлопця. Вони прощаються, але хлопець відчуває, що тягаря все одно нема.
Разом з товаришем студент йде на іменини до когось на дачу. Туди стікається багато різного люду. Ввечері всі голяка купаються у річці. Студент у хаті зустрічає дівчину, яку бачив під час святкування Нового року, і яка тоді показала йому свої груди.
Студент нагадує їй про ту зустріч. Дівчина не розуміє, хто це, і що йому від неї треба. Дівчина щиро здивована. Вони йдуть на горище, та через брак знання та досвіду у студента нічого не виходить. Перед тим, як піти, вона каже, що, виявляється, можна отак, із вулиці прийти у монастир, попроситися до них, і тобі дозволять залишитись.
Студент повертається з вечірки додому, думає, чи він хлопчик, чи чоловік. Але протиріччя між харчами і горілкою заглушають відповідь. Студент через вікно блює на квіти сусідки, а зранку, прокинувшись від криків, мусить йти усе прибирати. Батько говорить йому остерігатися першого кохання і розповідає, що його зведена сестра кидає свого чоловіка і повертається до них, житиме у батьківській кімнаті на дивані.
Студент і далі думає про ту дівчину з університету. Якось йому сниться сон: склавши іспит, він вирушає в бік моря, на березі якого розташований студентський табір. Він їде, щоб знайти там дівчину і вже ніколи не розлучатися з нею.
Все, що з ним зараз відбувається, схоже на книжку з малюнками.