Чоловік наближається до священника, якого обступили три жінки. Священник радить чоловікові чекати на хрещення до страсної суботи. Чоловік не знає, що це таке. Священник каже, що це день перед Великоднем, та чоловік навіть не знає, коли цього року це свято. Священник питає, чи чоловік хоч постує і коли востаннє сповідався. Чоловік мовчить. Священник радить посповідатися. Сповіді в них по суботах. Без сповіді немає причастя. Чоловік зиркає на годинник, не бачить там суботи, дякує і йде геть.
У третій церкві чоловік підходить до попа і каже, що він не знає всіх правил, але дуже хотів би охреститися. Він розуміє, що ця процедура, тобто ритуал, включає сповідь, але він не може чекати до суботи. Він знає, що для цього треба готуватися, але не знає, як саме. Наприклад, що зараз дозволено їсти, а чого ні. Головне, каже йому піп, молитва. Чоловік просить увійти в його становище.
Піп сповідає чоловіка, який каже, що його таким зробило суспільство. Та піп говорить, що треба бути вільним від суспільства, бо потім за все спитають не з соціуму, а з чоловіка.
Замість загально зрозумілих гріхів чоловік згадує бридкий спогад часів студентської молодості. Його родич-професор десь їде з родиною, дає йому ключа й просить бодай кілька разів на тиждень поливати квіти. А він замість того скликає друзів, ті беруть дівчат, вина, музику, по дорозі до них прибиваються ще якісь персонажі, й це кодло за кілька годин примудряються зруйнувати у квартирі все. Професор повертається раніше і бачить увесь безлад.
Згодом чоловік каже, що зраджує дружині, але на все є причини. І він не вважає це найбільшим гріхом. Чоловік каже, що в житті не все чорно-біле. Дуже багато відносного. Якби це було так, каже піп, якби хоч щось у нашому житті було відносне, вас би до церкви тягачами не затягли.
Чоловік каже ще, що з жінкою не вінчався і більше не може пригадати гріхів, а йому ж дуже хочеться, щоб його охрестили. На запитання попа, що підштовхнуло до думки охреститися, він відповів, що відчув якусь прірву. Піп сказав, що це – воно, і гупнувся на коліна впритул до чоловіка. Піп признався, що слово "Бог" вперше почув, коли йому було ген за 30. Що його батько, генерал, не давав продиху ні чужим, ні своїм. Що піп замолоду бунтував проти батька, був вільним художником, плодив скрізь байстрюків і жив на батьківській урядовій дачі, аж доки не підпалив її і не втопив у річці генеральську службову машину, разом з водієм (водія відкачали). Батько змушений був рятувати сина від тюрми. А синові постійно снилося, що він тоне у тій машині. І тоді він вирішив стати попом.
Піп хрестить чоловіка.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
* * *
Наприкінці березня у чоловіка починає мінятися зір. Тепер вся сучасність повстає перед ним з погляду вічності. Треба, вирішує він, описати це явище у монографії. Чоловік розпочне зі вступу, в якому намалює образ юрби. Тоді вибере якогось окремого представника і спрямує на нього вістря свого аналіза. У цього типового представника все не так, як слід. Він і дихає поверхово, й харчується бозна-чим, чимось зловживає. Його головна проблема – неадекватність і розгубленість. Все можна пояснити особливостями періоду. Тим, що правила гри помінялися, а поза тим все лишилося, як і було. Цією монографією чоловік раз доведе, що будь-який особистий вчинок – це вияв колективної філософії життя.
* * *
Чоловік їде в тролейбусі і бачить жінку і двійко чоловіків. Старший з двох чоловіків колись вчився на одному з ним факультеті. Потім він, здається, захистився, викладав і швидко став доцентом. Але останнім часом його щось не видно. Мабуть, перейшов на адміністративну роботу. Чи в бізнес. Жінка – це його дружина. Їй також десь 50 років. Вона – викладачка, але без наукового ступеня. Студенти люблять її, вона гостра на язик, весела і не ледача. У неї багато ворогів. Про неї ходить безліч історій. В одній з них студент її вітає із річницею революції, а вона при свідках йому на це каже: й тебе туди ж! Обличчя третього, наймолодшого з них, чоловік теж десь бачив. Мабуть, і воно пов'язано з вищою освітою.
Трійця перешіптується. Чоловік бачить, що і вони його впізнали. Але ніхто не вітається, щоб уникнути розмови. Цей третій – студент. Зараз він носить борідку й голить голову, а колись, як і личило генію, грав на гітарі власні пісні, не стригся і кидав усім виклик. На другому курсі його за це викинули з університету й призвали до війська. Його родич-психіатр знав усю військоматську комісію. Звільнений "по дурці" студент роками з весни і до перших морозів працював на шабашках. Завдяки фізичній праці на повітрі, він зараз виглядає молодше своїх років.
Чоловік дивується, що могло звести їх докупи. Трохи більше приязні з його боку й він би про це дізнався. Дізнався б про те, що доцент колись глузував з дружини, бо вона не могла підтримати його культурну розмову. Він був п'яницею, а став алкоголіком і вже не міг ані викладати, ні керувати аспірантами. Якийсь час він щось перекладав для газет, а тоді втратив і цей підробіток. Він занедбав сім'ю, багато часу проводив за містом, де крав кольорові метали та обносив погріби. На Покрову мужики відходили його лопатами, а тоді налякалися і завезли до моргу. Але він одлежався, всю зиму не пив, і на початок весни всі його синці зійшли, а ребра зрослися. Його жінка кинула викладання і, щоб якось прогодувати дітей, стала торгувати цукерками, цигарками й жувачкою. Справа ця їй пішла, і тепер вона раз на квартал їздить за кордон по дрібний крам, має на базарі свій ларьок, влаштувала дітей в університет, справила нові меблі й щотижня балує себе масажем. Невдовзі на базарі викладачка здибала свого колишнього студента. Після чергового розлучення йому не було де жити. Вони здаля привіталися, і того ж вечора він перебрався до неї.
Ректор їде за кордон, і чоловік мусить перебрати всі його обов'язки.
* * *
Секретарка комісії, членом якої чоловік вже є 5 років, повідомляє йому, що він вже не є членом комісії. Чоловік обдзвонює інших членів. Ті брешуть, що вперше про це чують. І тільки голова комісії, перше, ніж кинути трубку, питає чоловіка, яка йому різниця, чому так сталося.
Вдома дружина каже йому, що їхня дочка таки кинула свого чоловіка й живе десь у комуналці з іншим поетом. Вони збираються жити в селі, на березі річки. Там батько поета, шкільний вчитель, має хату на схилах. Він пенсіонер, інвалід війни, держить бджіл. Жінка його померла, і зараз він живе зі старшим сином, братом поета.
На ранок в дружини підскакує тиск, і її ліве око нічого не бачить. Лікарі виявляють відшарування сітчатки. Потрібна негайна операція. Через тиждень їй роблять операцію. На це йдуть всі їхні гроші, зате її зір повертається. Тепер їй треба два місяці вилежати, не нахилятися, і не піднімати важкого. Чоловік сидить при ній, на роботу з'являється рідко й занедбує дачу. Першого травня дружина повідомляє чоловіка, що їхня дочка вагітна.
* * *
Посередині травня чоловік проводить засідання вченої ради. На порядку денному три питання та різне. Під кінець різного двері розчахуються і до залу засідань вдирається щось з пістолетом і в масці. Цього грабіжника вдає ректор. Його, як батька, вітають сміхом та оплесками. Він також випромінює радість, тисне на курок і кропить колег водою з водного пістолета. Засідання згортається. Ніхто не питає, що саме змусило його урвати закордонне стажування і прилетіти додому.
Ректор бере під руку чоловіка – свого заступника, і вони усамітнюються в оксамитових глибинах кабінету. Чоловік чекає, що зараз його друг дістане з портфеля пляшку призового віскі, але ректор чомусь злий на чоловіка.
Чоловік не знає,що думати. А станні два тижні чоловік взагалі думає про одне – як би влаштувати свою дочку редактором у їхній науковий вісник. Зараз їй потрібне якесь соціальне прикриття. Робота, з якої б вона пішла у декретну відпустку. А тоді вже хай їде на своє село. У ректора вся рідня живиться при університеті. Він зрозуміє свого друга.
Дружина ректора заходить в кабінет. Вона за штатним розкладом – завкафедри педагогіки, а за покликанням – Мати-Заступниця. Всі знають, що ніж звертатися до недосяжного ректора, простіше мати справу з його половиною. Вона і вислухає, й дасть пораду, й заступиться. Жодне питання в університеті не вирішується без її згоди. Вона приступніша, розумніша і більш ділова, ніж її чванькуватий чоловік.
Це вона висмикнула його з-за кордону, коли відчула, що проректор замислив каверзу. Почалося з того, що він взяв до аспірантури свою колишню студентку і став її науковим керівником. Але й дружині ректора ця студентка подобалася, тому вона запропонувала їй перейти на кафедру педагогіки. Аспірантка відмовилася. Але ректорша не любила, коли їй перечили, тому і бухгалтерія кілька разів "забувала" нарахувати аспірантці стипендію, і секретарки весь час "губили" усі її звіти та аспіранські плани. Аспірантка звернулася до адвоката, і той пішов прямо до ректора. Ректор був за кордоном, проректор хворів, а на дружину ректора, яка крутилася в приймальні, адвокат не став гаяти часу. Його слова "повістка з підписом" справили на неї враження. Вона негайно викликала чоловіка.
Ректор вигнав дружину з кабінету і спитав чоловіка, навіщо той наслав на нього прокурора. Чоловік нічого не розуміє, а ректор каже: або ти – або я. За власним бажанням. Чоловік нічого не розуміє, підводиться, киває і йде геть. Ректор замикає за ним двері, не дає своїй дружині вдертися в кабінет і п'є алкоголь. Він думає про те, що завтра проректор приповзе просити пробачення. Ректор колупається скріпкою в правому вусі, аж доки не штрикає себе у барабанну перетинку.
* * *
Зранку чоловік, не снідаючи, виїздить на дачу, щоб полити сад. Потім в тиші, за кавою він хоче обміркувати план дій. Безглуздо здаватися без бою. У нього скрізь є союзники – в ректораті, на кафедрах і в міністерстві теж. Дорогою на дачу у його машину врізається бензовоз. Чоловіка визнають винним, і він має сплатити ремонт бензовоза.
Того ж дня у нього починають німіти рука та нога. Йому стає важко вимовляти довгі слова. Думки гладшають, чавуніють і відмовляються рухатися.