Данило машинально почав їх рахувати. Тридцять сьома була останньою, верхньою. Вона вивела до невеличкого вузького мурованого ґанку та вперлася в суцільну кам'яну стіну. "Тепер треба якось за стіну пролізти", – озвався Вухо. Данило провів по стіні рукою. Жодного натяку на те, що десь тут повинні бути двері, які можна відчинити так само, як той прохід у печері. Нічого, жодного отвору. Суцільна мурована твердь. Та раптом хлопці побачили малюнок, вибитий на камені. Данило навіть торкнувся його пучками пальців. Він сказав, що так колись зображували троянду, а Вухо сказав, що по-місцевому троянда – це ружа. "Троянда. Ружа. Ружич! – вигукнув Данило. – Михайло Ружич! Оце все – плід його фантазії! Робота його розуму! Хіба ви забули, що в нього все має значення? Знак ружі – підказка".
Данило Лановий поклав руку просто всередину зображення квітки. Натиснув. Нічого не вийшло, тому взяв каменюку. Натиснув сильно, наскільки зміг. Засув зі скрипом, але прийшов у дію. Зображення по контуру посунулося всередину. В перехресному світлі чотирьох ліхтариків повільно відсунулася стіна.
РОЗДІЛ 28, У ЯКОМУ ХОЧ І СТОЇТЬ СУЦІЛЬНА ТЕМРЯВА, ТА ВСЕ ОДНО ВИДНО ЗЛУ ДІЮ ПІДЗЕМЕЛЬ І КАМ'ЯНИХ СТІН
Перше, що відчули шукачі, – густий запах завмерлого повітря. Льонька і Богдан навіть закашлялися. Хлопці освітили кімнату, не дуже велику. Під ногами стелився тонкий шар пилу щонайменше півторастолітньої давнини. Данило чомусь думав – пилюки тут буде більше. Та відразу знайшов цьому пояснення: "кімната страху" не мала ані килимів, ані шафи для одягу, словом – нічого такого, що накопичує пил у людському житлі.
Голі муровані стіни. Підлога, викладена шматками граніту. Жодного вікна, хоча напевне десь тут мусив бути хоч маленький отвір для вентиляції. Кімната мала стати такою собі невеличкою безпечною фортецею для господарів, і звідси можна вийти під землею на той бік замкової стіни. У кітку кімнати було дерев'яне ліжко. Далі з темряви вихопився міцно збитий дерев'яний стілець із високою спинкою, стіл біля стіни, трошки далі – невеличкий ослінчик.
Льонька запитав, чого вони тут стоять, адже діамантом тут й не пахне. Богдан не втерпів, і хлопці почали сваритися. Данило попросив замовчати: він читав колись, що це так діє на них підземелля, замкнений простір. Вухо раптом чимось хруснув. Виявилося, що це дзеркало, яке розбилося, а раніше висіло на стіні. Данило сказав, що скарб десь тут, у цій кімнаті.
РОЗДІЛ 29, У ЯКОМУ ЗНАХОДЯТЬ РОЗБІЙНИЦЬКИЙ СКАРБ
"Дивіться, ми прийшли сюди за його підказкою. З печери Змія під землею, далі – під водою, нарешті – за стіною... – говорив Данило. – …Ружич сам будував цей сховок і цей таємний хід. Виходить, йому нічого не заважало пробратися сюди одного разу. Та заховати діамант в такому місці, де його точно ніхто не здогадається шукати! Просто під носом у Козицького! В таємній кімнаті, куди той не ходить без потреби!" За стіною вони вже знайшли, а ось "за собою" — це як? Льонька вже почав знову сваритися і сказав, що не бачити їм скарбу, як Рудикові – своїх вух. І тут Данило згадав про дзеркало, адже вуха можна побачити лише у дзеркалі. "Будь-яке, де хто завгодно може побачити себе! Ми бачимо в дзеркалі себе, люди! Де захований діамант? Де його сказав шукати Ружич, коли втрапиш у цю кімнату? За со-бо-ю! Раз у дзеркалі можна побачити себе, то діамант схований за дзеркалом. Де воно могло тут висіти?" – говорив Данило.
Хлопці відразу забули всі сварки та образи. Знайшли приблизне місце, де висіло дзеркалу і на тій стіні Данило став промацувати каміння. Зачепив один, спробував смикнути другий, потермосив третій. Є! Данило підважив камінь ножем. Розхитав краще. Трошки поморочився, вийняв. Камені, котрі поруч, піддалися легше. За третім разом ліхтарик висвітив досить акуратну прямокутну дірку в стіні. Затамувавши подих, хлопець засунув туди руку. Пальці намацали щось тверде. Потягнули до себе.
Всі відразу оточили Данила, штовхаючись та ледь на збивши його з ніг. Вухо присвітив, Лановий обережно розтиснув долоню. На ній лежав невеличкий, схожий на неправильної форми яйце, гранований камінчик. Наче скляний, але не зі скла – це точно. В світлі ліхтарів тьмяно блиснув, наче підморгнув. Нічого гарнішого в своєму житті ніхто з хлопців ще не бачив.
РОЗДІЛ 30, У ЯКОМУ НАШІ ГЕРОЇ ПОТРАПЛЯЮТЬ У ЗАСІДКУ ТА РОЗУМІЮТЬ, ХТО НАСПРАВДІ ХОТІВ УКРАСТИ ДІАМАНТ
Скільки часу вони отак стояли, навіть Данило зі своїм годинником не зміг би сказати. Назад діамант несли по черзі, бо ж знайшли його разом.
З таємного підземелля назад у парк повернулися швидко. Та все ж, під землею пробули чотири години. Хотілося їсти, тому хлопці перекусили сухарями. Потім знову рушили під землю. До урочища підземеллям поверталися теж швидше, ніж кількома годинами раніше. Рухалися злагоджено та впевнено. Діставшись назад до печери Змія, зупинилися на кілька хвилин у знайомій печерній залі. Перевели подих.
Першим до струмка в урочище вибрався з-під землі Льонька. За ним випхався Вухо, далі – Богдан, останній – Данило. Та тільки хлопці вийшли, як до них підбігла пані Крук. Позаду стояв кремезний Карлик. Жінка кричала до хлопців, щоб віддавали діамант. Виявилося, що вона здогадалася, що шукають хлопці, і просто дали їм можливість знайти, а тепер відберуть. Лисий здоровань стискав у зігнутій в лікті правиці пістолет. Дуло націлене просто на хлопчачий гурт. Пані Крук попередила, що заради Зміїної Голови вони не зважатимуть на життя хлопців. Вона говорила, що є єдиним нащадком князя Козицького!
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 31, У ЯКОМУ СТРАУС ФУТБОЛ НЕ ЛЮБИТЬ, КОЛИ ЙОГО ДРУЗІВ СМИКАЮТЬ ЗА ВУХА
Чорнокоса пані Крук, насолодившись ефектом, продовжила розповідати, що її рід походить від молодшої доньки власника цього замку. Так що, за великим рахунком, діамант допоможе їй не лише отримати його назад, у свою власність. Зміїна Голова насправді коштує стільки, що вона може мати всю землю довкола нього. Навіть оцей ліс, оце урочище, цю печеру.
Усі помітили, що до них наближається страус Футбол. Зупинився, клацнув дзьобом, побачивши знайомих, ще й підстрибнув замість вітання. Футбол тупцяв на місці, доброзичливо позираючи на компанію, що зібралася в урочищі.
Пані Крук знову пригрозила, і Данило сказав, що вони віддадуть діамант. Хлопець навіть сказав, що діамант тримає Вухо і показав на нього. Такої нахабної зради хлопці від свого командира не чекали А Карлик уже наближався до Вуха. "Рудий, віддай камінь! Краще буде всім!" – закликав Данило. Та Вухо навіть не думав віддавати. Данило відійшов трохи від хлопців. "Знаєте, як з ним треба? – він говорив до Карлика. – Он які вуха відростив. Хапайте просто за них і тягніть!" Карлик не стримався – реготнув. Він переклав свій пістолет у ліву руку і наблизився до хлопців упритул. Без особливого напруження здолав опір, загріб п'ятірнею найближче до нього ліве Андрієве вухо і смикнув за нього з усієї люті, ще й добряче покрутив. Хлопець заверещав від різкого болю. Тут уже Футбол не стримався. Побачивши, як ображають його нового друга, страус накинувся на Карлика. Пістолет впав на землю. "Тікай!" – закричав Данило. Карлик послухався, повернувся й почав на свою біду тікати. Міцна страусова нога майнула в повітрі. Удар по Карликових сідницях вийшов не менш точний, ніж якби це був футбольний м'яч. Не втримав міцного копняка лисий здоровань – упав, покотився стежкою, заволав щось незрозуміле. А Футбол ще додав, і ще, аби не свербіли більше руки хапати його нового друга за такі чудесні вуха.
Четверо хлопчаків насувалися на пані Крук. А з-за дерев уже бігли батько близнюків, у кітелі з погонами та з пістолетом. Трошки позаду йшли директор музею Сокирко, Галка з Варварою. А останнім виступав дід Гайдамака. Пані Крук настільки розгубилася від такого швидкого перебігу подій, що без опору дозволила Рудику взяти себе під лікоть. Данило простяг Вухові руку і попросив пробачення.
РОЗДІЛ 32, У ЯКОМУ СЕЛИЩЕ ПОДОЛЯНИ МОЖЕ СТАТИ ВІДОМИМ НА ЦІЛИЙ СВІТ
Спочатку всі, включно з дідом та директором Жорою, довго по черзі роздивлялися скарб. Дід розповів хлопцям, що "захворів" для того, щоб хлопці залишилися без нього, бо коли в такій компанії затятих є старший чоловік, це стримує думку. Постійно виникає потреба порадитись. Запитати, чи все правильно робиться. У таких випадках не часто вдається проявити себе на повну силу.
Жора розповів, що парочка Крук і Карлика давно в нього викликала підозри. Коли дізнався від діда про підслухану розмову, все стало на свої місця.
Хлопці були голодними і втомленими. Коли вони за кілька годин скупалися та наїлися, тоді й розповіли все докладно. Директор Жора слухав та навіть записував щось собі в блокнот, креслив, черкав, знову креслив. А під вечір не втримався: повів усю компанію до замку, прикинув на місці, де розташована "кімната страху", і відшукав в одному залі на стіні викарбуваний знак троянди. То ось звідки вели двері в секретну княжу хованку! Із кімнати, де колись була зброярня, а тепер – музейна виставка старовинної зброї.
Та не квапився Сокирко ці двері відчиняти. Дочекався наступного ранку, коли в Подоляни повернулися втомлені, але щасливі Лановий-старший та бізнесмен Вороненко.
Вороненко відразу зробив якийсь дзвінок, а потім повідомив усім, що є люди, готові вкладати немалі гроші в туристичний проект "Розбійницький скарб" у Подолянах. "Про Подоляни дізнається весь світ", – захоплено присвиснув Сокирко. А всім чотирьом хлопцям запропонував приїздити наступного літа, щоб проводити для туристів екскурсії. Та поки що Данило надумав влаштувати у селі разом з хлопцями футбольний матч, у якому візьме участь страус Футбол.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу