Віктор Петров (Домонтович) — Дівчина з ведмедиком (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 3 з 6

Один шматок дикту повідомляв про те, що "Стефан Хоминський, великий поет і художник лагодить взуття чоловіче й жіноче за поміркованими цінами". В дужках меншими літерами було додано: ("Ціни не потрібні"). А внизу: "Я їм усе". Друга ж дощечка була черговим фанфарним оголошенням Стефана Хоминського: "Тут мешкає метр Гільдії деструктивістів Стефан Хоминський. Він же – головний уповноважений надзвичайної комісії у боротьбі з літературною контрреволюцією".

Через злиденне життя Стефан того літа помер від злоякісної анемії. На похорони приїздили з Москви два-три його приятелі, поети й художники. А над могилою повісили отії дощечки, що були на лазні...

Пішовши од Тихменєвих, Іполит думав про те, що Зина переживає певну кризу, шукає нових вражень і досвідів. Зустріч з Хоминським, очевидячки, одкрила перед нею всю привабливість пафосу деструкції, проповіді нищення. На переломі, коли вона з дівчинки робилася дівчиною, вона стріла цю незвичайну людину. Тепер Іполиту став ясним деструктивний сенс Зининих розмов про дівоцтво, падіння, недоторканість, що його в той вечір так уперто розвивала й обстоювала Зина.

Другого дня над вечір, повертаючись трамваєм зі служби і сходячи на площі перед оперним театром, Іполит зустрів Зину. Вона гуляла з собакою, але Іполит відразу зрозумів, що вона спеціально прийшла сюди, щоб зустрітися з ним. Розмовляючи, вони трохи постояли коло скверика. Дівчина запитала, чи йому не сподобалися її вчорашні розмови. Іполит не знав, що відповісти, бо був здивований відвертістю дівчини. Зина при всій своїй експансивності була замкненою натурою: вона не любила відвертості і рідко переходила на щирий тон. А тут сьогодні раптом, навпаки, це чекання на площі, шукання зустрічі, запитання, що натякає на одвертість! Трапилася хвилина щирості, якої треба сподіватися роками і яка не повториться, може, ніколи! Іполит не мав що казати. Вона зрозуміла його мовчання. А потім Зина призналася: "Я теж нічого не знаю!" Дівчина запитала, що їй робити. Іполит згадав, що все своє життя працював, тому рекомендував це і дівчині: "Працюйте! Шукайте праці, що була б Вам до вподоби". Але Зина лише посміялася. Вона сказала, що не хоче записатись на біржу праці, спробувати одержати картку безробітньої й шукати посади друкарниці в якомусь тресті. Дівчина мріяла вивчити китайську мову і поїхати в Китай. Звідти вона напише йому, коли він одружиться з Лесею. З цього часу й пішла ця, узаконена Зиною, фраза: "Коли Ви одружитеся з Лесею".

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

VII

Влітку 1924-го Іполит приїхав у Крим, де уже місяць відпочивали Леся й Зина з мамою. Чоловік влаштувався у тому ж готелі-пансіоні, що й Тихменєви.

Надворі і в кімнатах стояла спека. Якось Іполит приймав зранку душ, а Зина не давала йому спокійно помитися і стукала, щоб виходив, бо теж хотіла освіжитися.

О 8-ій ранку господиня пансіону Марта Борисівна подавала сніданок. Мар'я Семенівна завжди клопоталася, щоб для неї з дочками і Іполита була різноманітна їжа. Жінка любила переобтяжувати кожного дорученнями. Їй постійно було щось треба, чогось не вистачало. Наприклад, коли для всіх готували кефаль, Мар'я Семенівна просила господиню приготувати для неї також цвітну капусту. Продавець Мустафа, що торгував виноградом та берами, за проханням Мар'ї Семенівни мусив шукати у місті мускату олександрійського, рожевої шашлі, дамських пальчиків, груш, кизилу чи горіхів.

Після сніданку Іполит з дівчатами йшов купатися. Леся була обережною, від берега не відпливала, а Зина могла відпливти від берега далеко, на пів години, на годину.

Якось Леся взяла на пляж Гетеву "Іфігенію в Тавріді", щоб почитати вголос. Зині було не цікаво слухати історію Артемідиної грекині. На її думку, геллени були простіші, суворіші і глибші, ніж ця сентименталізована чорнява, перефарбована з білявої Доротеї, Іфігенія, новий варіант Фавстової Маргарити. Зина не припускала, щоб грекиня простоювала, як це описує Гете, цілі дні, дивлячися на море, що відокремлює її від батьків, рідного дому, любих серцю людей; щоб вона нудьгувала за Батьківщиною. Іфігенія – це жрекиня суворої богині, що їй офірували криваві людські жертви. Зині ця справжня Іфігенія була більше до вподоби. Леся збиралася сперечатись, але Зина зайшла в море, щоб плавати. Вони з Іполитом заплили досить далеко, та дівчина була безстрашна. Їй подобалося "це почуття простору, великої одірваності, повної самотності в морській пустелі". Іполит переконав дівчину вертатися назад, бо чи приємно буде їм, допливши до берега, гукати човна, бо на останні десять хвилин сили уже не вистачить? Цей аргумент вплинув на Зину. Того дня Іполит з дівчатами зайшли випити молодого кримського вина. Після цього Зина запевняла, що їй хочеться поцілувати Іполита, але Леся ревнуватиме й не дозволить. Та хай він не губить надії, якось вона таки поцілує його.

У пам'яті Іполита особливо зберігся один випадок. Вони купили міндалю і, як звичайно, сіли в парку на дерев'яну лавочку. Іполит каменем трощив міндальну шкаралупу, а Леся й Зина вибирали зі шкаралупи зерна. Зина клала зернята Іполитові в рот. Раптом Леся, яка сиділа осторонь, почала плакати, зірвалася з місця і побігла геть. "Що з Лесею? Що це сталося?" – спитав чоловік у Зини. Вона зла й роздратована, скинула міндаль з лави й сказала: "Довели дівчину до сліз!" А потім побігла за сестрою. Другого дня Леся просила в Іполита пробачення за вчорашнє своє поводження.

Місяць Іполитової відпустки промайнув, як мить. Коли він від'їжджав, дівчата проводжали його. Коли вже Іполит сів у машину, Зина підбігла до нього і сказала на вухо: "Коли б Ви більше бажали мене й були б зухваліші, я віддалася б Вам..."

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

VIII

Іполита турбувала невизначеність у взаєминах з Зиною. Він не міг поєднати тієї фрази, що її Зина кинула, коли він виїздив з Криму, та Зининого поводження у Києві. Можливо, у Криму вона хотіла тільки подратувати його, поставити в прикре, ніякове становище, викликати в ньому сумніви й хитання. Може, Зина знала, що для Іполита кохання було серйозною річчю, що він ніколи не фліртував і не вмів фліртувати, зважував кожне своє слово перед тим, як його сказати. Можливо, Зина хотіла побавитись з його серйозності й висміяти його стриманість вигаданим своїм визнанням.

Восени під час лекцій Зина бачила Іполитове бажання лишитись з нею удвох, його невдалі спроби побалакати з нею на самоті, але вона удавала, що нічого не помічає. Могло здатись, що вона зовсім забула за той випадок.

На одній з лекцій у Тихменєвих на початку грудня 1924-ого року Іполит перевіряв письмові вправи учениць. Леся розв'язала завдання бездоганно, але в Зининому зошиті Іполит знайшов плутанину всіх формул і всіх визначень. Здавалося, дівчина забула найпримітивніші основи й правила. Коли чоловік перегорнув останню сторінку вправи, то побачив фразу, призначену винятково для нього: "Іполіте Миколайовичу! Завтра о 7-ій годині вечора я буду у Вас. Зробіть так, щоб мене у Вас ніхто не зустрів". Іполит відчув, що його серце тремтіло так, наче сірий патлатий ведмедик в руках маленької дівчинки. Чоловік мусив взяти себе в руки, стриматись, щоб не виказати схвильованості. Він наче взяв ведмедика з рук дівчинки і обережно поклав до шафи. А Зина, нічим себе не видаючи, сказала, що розв'язувала свою задачку в інший спосіб, як це робила Леся: "Що Ви думаєте, Іполіте Миколайовичу, про цей спосіб розв'язувати завдання? Чи не надто я ухиляюсь од звичайних математичних правил?" Іполит сказав якомога звичайніше: "Так, усе гаразд. Чудесно!.. Я давно сподівався, що Ви зумієте в свій спосіб розв'язати питання". Коли він виходив од Тихменєвих і у вітальні одягав пальто, то чув, як Леся питала сестру, що ж це за такий спосіб розв'язувати завдання. Вчитель швидко втік з будинку, хоч іще чув, що Зина подерла зошит.

Іполит готувався зустріти Зину: купив тістечок, пляшку портвейну й виноград, застелив маленький столик скатертиною й розклав тарілочки та серветки. Чоловік радів, що мала розв'язатися загадка, нарешті вони поговорять щиро. Та вийшло не так, як уявляв Іполит.

Вона прийшла, сіла, підібравши ноги, в кріслі і почала обдивлятися і обговорювати його кімнату. Потім радила, де купувати найкращі тістечка, бо ті, які купив Іполит, їй не подобалися. Замість портвейну вона хотіла бачити пів пляшки рожевого мускату. Розмова точилася так, ніби вони були в кав'ярні чи в фойє кіно, де густо набито різноманітної публіки і де не можна говорити ні про що інше, як тільки про тістечка та за раніше бачені фільми.

Хоч як Іполит намагався взяти ініціативу в розмові у свої руки, Зина міцно тримала її в себе. Вона усувала небезпеку слів, що хоч трохи натякали б на одвертість, або ж виходили за рамки звичайної балачки "на людях". Вона замкнулась, зачинилась у собі, зробила цей візит офіційним. Та вона зробила спробу подратувати чоловіка: її коротка спідниця трохи загорнулась і дозволила бачити ноги вище панчіх. Іполиту було не байдуже дивитись на оголене тіло. Він вважав, що дівчина розраховувала на те, що він потрапить на гачок, і коли він не зможе заховати свого хвилювання, тоді вона його висміє, одягне машкару дитячого наївного нерозуміння.

Іполит сказав їй, що вона сьогодні називала його людиною методичною й сухою, але те, що ми говоримо про інших людей, завжди є тільки самовизнання. Отже, це Зина надто твереза й розсудлива, надто методична. Поводиться не як дівчина, а як жінка, що багато бачила, пізнала й пережила. Вона рідна сестра стриманої й тверезої Лесі; та Леся перед нею не більше, як наївна мала дитина.

Зині сподобалася така характеристика. Вони випили портвейну, і Іполит подумав, що час заговорити за те, що він хотів би сказати. Але чоловік не міг підібрати слів. Зина звернула увагу, що в Іполита було багато книжок, та він признався, що не читав їх, і книжки – його ненависть. Тож це хибне враження, що він книголюб, бо має багато книг. Іполит розповів, як якось завітав з приятелем до поета Максима Рильського. Іполит сподівався побачити добірні книжки, вишукані колекції поезій, зібрання творів, але в поета на розхитаній етажерці було лиш кілька книжок.

1 2 3 4 5 6

Інші твори Віктора Петрова (Домонтовича) скорочено: