Юрій Логвин — Таємна перлина (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 5 з 6

Ілька зустріли Пузиреві онуки, і він поділився з ними карасиками.

Коли Ілько вдома доглядав за дроздом, прибіг Іванко і сказав бігти за ним. Ілько з кліткою кинувся доганяти друга. Іванко мчав на Гончарі. На бігу він розповів, що довідався у каменяра, що в обід має прийти Алімпій, який згодився розмалювати князю його церкву.

Хлопці бігли по Гончарах, де селились гончарі, по Кожум'яках, де жили чинбарі, кушніри, лимарі, по Клинцях, де мешкали і лучники, і шевці, і каменярі, і різбярі. Друзі піднімались усе вище. І тепер навіть з половини схилу Хоревиці було видно, яка велика Гора. Вони вже вийшли на перемичку, що з'єднувала гору Хоревицю з Горою, тобто верхнім містом. І от тут над ними скинулася стрімко вгору велетенська брама – Подільська. Брама була широко розкрита, бо з Подолу, з притисків візники доставляли той камінь-вапняк, що Микита привіз лодією-набойною із Десни.

Ілько та Іванко разом з чикотнем пройшли до княжого міста. Тут було на що подивитись. І кам'яні, і рублені тереми, і церкви. З найстарішою в Києві – Десятинною. Але хлопці поспішили через Бабин торжок. Вони шукали каменяра. Іванко показав на велику, вишневого кольору камінну брилу. Вона стояла прихилена до міцного дубового паркану. Кремезний чоловік цокав зубилом по каменю. Він витесував святого Юрія-Змієборця Над ним стояв високий світловолосий чоловік. Його звали Симон, і в нього Іванко спитав, де Алімпій. Симон сказав, що Алімпій тільки-но все оглянув і пішов через оті ворота. З ним ще двоє послушників були. Та ще якийсь купець з Подолу причепився до нього. Все хотів, щоб Алімпій йому образи написав.

Іванко та Ілько кинулися до Хрещатицьких воріт. У воротах їх спинив сивий старий воротар. Він сказав, що Алімпій саме недавно пройшов тут. Хлопці прожогом вилетіли з брами і понеслися вниз по хіднику. Вони бігли вниз крутою вулицею. Внизу вулиця вливалась у майдан перед височенною мурованою вежею Лядської брами. Людей на тому майдані було багато, але друзі зразу побачили Алімпія з його супроводом.

Хлопці помчали униз і стали потихеньку пролазити межи дорослими, щоб побачити Алімпія, якого їм заступали дорослі мужі і два високих молодих ченці. Друзів запитали, чого вони хочуть. Хлопці відповіли, що хочуть побачити Алімпія. "Добрі мої чада!" – звернувся лагідним голосом чернець середнього зросту, в охайній, але зіпраній рясі, трохи скулений. Чернець попросив усіх залишити його з хлопчиками.

Алімпій торкнувся плеча Іванкового, немов кличучи за собою. І пішов до брами рівними впевненими кроками. Ілько приступив до ченця з іншого боку. Вони вийшли з Лядської брами і пішли ліворуч по вузькій стежці через болітце. Коли Ілько озирнувся – на добрій відстані від них ішли по стежці двоє молодих ченців і підстаркуватий чоловік з тугою калитою на поясі. Вони всі щось говорили один одному просто на вухо.

Вони все вище підіймались крученою стежкою. Алімпій та Іванко спинились на вершку схилу на чистій галявинці. Чернець і хлопчики сіли відпочити. Вони сиділи під могутньою липою і споглядали всю широку картину Києва. Коли до них піднялись двоє молодих монашків, Алімпій вийняв з їхньої торби пляшечку і товстенну очеретину. Монахи відійшли, а Алімпій спитав Іванка, коли його вдарили в груди. Іванко розповів про випадок з коровою. Тоді чернець занурив пензлик у пляшечку і ледь-ледь торкаючись шкіри в місці, де ніяк не гоїлась виразка, намалював хреста і написав якісь дві літери. Потім намалював на руках Іванкові маленькі хрестики. Іванко при цьому молився.

Потім Ілько сказав Алімпію, що він його сестру солоною кашею врятував. Чернець здогадався, що Ілько – брат того молодця, що обрудив піском стражників. Алімпій благословив хлопчиків і сказав, що Ілько буде гарним теслею, а Іванко – кріпким купцем. Ілько хотів подарувати Алімпію чикотня і клітку, але чернець сказав хлопцям обмінятися дроздом і ножиком, якого Іванкові купив тато. Хлопці просто поніміли від здивування. Вони поклонилися Алімпію та й побігли вниз стежкою до Хрещатицького болота. Коли спинилися, Ілько подав клітку з чикотнем Іванкові. Іванко відв'язав і передав ножичка Ількові.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

НЕДІЛЯ

У неділю Катерина і Марія чепурилися до церкви. Та й Микита і Михайло причепурились. Микита поголився, лишив тільки невеликі вислі вуса. А Михайло довго розчісував свою кучеряву борідку та довгі, до плечей, пасма волосся. Дідуся вчора батько водив у мовницю і там його парив і оживляв дубовим віником. Ілько сам мився. Батько попідрізав, попідрівнював дідусеві його довгі коси. А батькові його темне волосся з рідкою сивиною попідстригала, попідрівнювала над чолом матінка. Тобто ще із суботи приготувались до недільного походу на службу недільну.

Вчора Ілько розповів мамі, як бігав з Іванком до Алімпія. Розповів, що Алімпій побачив виразку в Іванка. Він за нього помолився і намалював йому хрестики між пальцями і коло виразки, і по виразці. Сказав же: не мити груди! Все відпаде, і більше виразки ніколи не буде! А потім чернець сказав обмінятися ножиком і чикотнем. Потім Алімпій поблагословив хлопців. Скільки разів Ілько згадав ім'я Алімпія, стільки разів матінка хрестилась і беззвучно ворушила губами. А коли Ілько мився у мовниці, прибігла Іванкова мати і принесла клітку з чикотнем і сказала Ільковій матері, щоб віддала перочинного ножа. Бо Ілько того ножа, який цілу ногату вартий, виманив у її дурного Іванка! Ількова мати говорила, що в такому разі благословення Алімпієве пропаде, але Іванкова мати назвала хлопчиків брехунами і відібрала ножик.

Коли Ілько вийшов із мовниці і побачив клітку з чикотнем, він розплакався, бо боявся, що через Іванкову маму все може пропасти. Знов Іванкові буде там свербіти і буде сукровиця витікати.

***

У неділю зранку всі сіли до святкового столу. Воно то, за звичаєм, треба піти до церкви, а тоді їсти. Але після служби, крім матінки, ніхто додому не повернеться – всі підуть прогулятись.

По сніданку почали прибиратися, щоб іти до церкви. Коли вся Ількова родина виходила з двору, почулось дзвінке клепання по билу. Це так людей до церкви скликали, бо у церкві не було дзвонів. На вулиці сусіда-кравець сказав Ільковому батьку, що їхній громаді треба супрягтись та відлити дзвін і збудувати дзвіницю. Чоловіки подумали, що коваль Іван міг би відлити дзвін, бо він саме тепер не мав замовлень.

Отак балакаючи та неквапно ідучи, бо всі до дідуся примірялися, і підійшли гуртом до церкви Параскеви П'ятниці. А стояли та стара церква за Житнім торжком зразу під самісінькою горою. До церкви все підходили і підходили люди. Було й багато чужих.

До Ількової родини підійшов Іванків батько і сказав, що вчора Іванко втік з дому до хрещеної аж на той край Подолу, та там і захворів, гарячку мав. А зранку батько прийшов до Іванка, а на місці виразки в сина – чиста шкіра. Іванків батько насварив свою жінку і відправив її на прощу до Печер, щоб покаялася. При цих словах Ількові стало чомусь соромно. Але не за себе, а за старших Граків. Іванків батько віддавав Ількові ножик, але хлопчик відмовився брати.

Раптом Ілько побачив купця із калитою, що за Алімпієм вчора ішов, і показав його батькові. Батько сказав, що той чоловік – Доброніг, знаний торгівець полотном та пряжею.

Вся родина підійшла до церковних дверей і з великим зусиллям проштовхалась через бабинець до самої огорожі вівтаря. Ліворуч від завіси на огорожі стояла велика ікона Матері Божої. Праворуч від проходу – ікона Ісуса Христа. Праворуч же від Спасителя – намісна ікона Параскеви П'ятниці. Ілько тільки на ці три образи й дивився. На великій іконі Параскеви з усіх боків були прибиті посвяти. То були маленькі срібні очі, вуха, п'ясті рук, кілька стоп людської ноги, маленькі срібні серця. Був навіть златник Володимира Красне Сонечко.

А перлина у бармі підносилась ліворуч найвище. Перлина тихо світилась на почерненій срібній бармі серед дрібної мерехтливої зерні. Ілько дивився на свою "золоту перлину" і дуже дивувався, що жалю за нею не має. Йому було якось дивно і спокійно.

Піп Іван громовим голосом правив службу. Ще хором співали парубки, якими кермував Стефан. Сусіда Стефан усе вмів у церкві – і хором кермувати, і робітників наймати, щоб полагодити дах, і знайти вишивальниць для поновлення плащаниці та вишивання корогов. Коли літургія закінчилась, люди почали, штовхаючи одне одного, підступати поближче до образу Параскеви. Одні люди казали, що перлина золота, інші – що срібна, ще інші говорили, що вона світиться.

Ількова родина подивилася на перлину і вийшла на вулицю. Дідуся вивели, бо старий втомився. Але на повітрі дідусь швидко оклигав і сказав, що піде з усіма на Торжище.

Люди не розходились від церкви, наче чекали чогось. І справді, по якомусь часі піп Іван, дяк Лука та староста Стефан вийшли до людей. Піп говорив, що одні люди в річці Почайні знайшли золоту перлину і приховавши своє ім'я, подарували її церкві. Піп подякував цим людям і сказав, що настав час кликати людей до молитви добрим дзвоном, а не дубовим билом! Хай кожен пожертвує, скільки може. Після тих слів попа немісцеві люди пішли. З чужих лишився тільки отой підстаркуватий чоловік, торговець полотном і пряжею. Він попорпався в калиті і поклав на тацю старості Стефану срібнячка. Батько теж щось поклав, а потім Ілько, батько, Микита і дід пішли на Торжище. А Михайло ще відразу по відправі пішов.

Не відійшли вони далеко від церкви, як їх наздогнали Іванків батько та торговець полотном Доброніг. Іванків батько сказав, що Доброніг шукає доброго майстра-древодєла, щоб швидко поробив бляти під образи для церкви. Доброніг сказав, що впізнав Ілька, бо якби вчора не цей хлопчик, то Алімпій би з іншими домовився, в з ним ні. І торговець полотном розповів, що Алімпій не схотів і слухати його вчора. І не один Доброніг прохав про ікони. Там навіть городник Пилип об'явився і просив зробити малюнок до "Псалтиря". Коли ж прибігли Іванко і Ілько, тоді Алімпій благословив усіх людей і пішов геть з города. І малих покликав із собою. З Алімпієм було двоє його підмайстрів. Він наказав їм іти оддалік і не заважати йому з дітлахами.

1 2 3 4 5 6

Дивіться також: