Юрій Логвин — Таємна перлина (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 3 з 6

Але візник Стефан порадив на час брату Микиті щезнути. Бо стражники з Копирова кінця замислили проти Микити зло. І Микита в одну ніч зник. Повернувся лише через три роки, коли вже народився Ілько. Повернувся до теслярської справи. Але не завжди допомагав батькові та дідові. От і цього разу подався на Десну по вапняк-камінь.

З такими балачками вони всі гуртом дійшли до садиби кожум'яки Карпа. Хлопці не послухалися Ілька, який мав вказувати їм, як складати дошки. В Ілька все кипіло, що його не послухали, бо він малий. І тоді Ілько сам склав дошки так, як було потрібно.

Коли всі частини кожум'яцького чану опинились на подвір'ї, прийшов батько і почав складати жолоб. Ілько тільки ходив за ним і зазирав, як то батько киянкою постукує, як свинцевим одвісом на шворці перевіряє, чи не відхилилися стовпи та дошки. Батько та Ілько так поринули у діло, що й незчулись, як приїхав кожум'яка Карпо. Він почав дякувати Ільковому батьку. Карпо кликав батька у хату, але той сказав, що спершу завершить роботу. У готовий жолоб слуги Карпа наносили води і батько та Ілько стали стежити, чи вода не протече на землю.

За якийсь час кожум'яка Карпо з'явився на подвір'ї та попрямував до Ілька та його батька. Карпо запросив майстра у хату, щоб пригостити. Коли ж він сказав, щоб Ілько йшов їсти в істобку, батько сказав, що Ілько – не кащейська дитина, щоб із холопами в істобці гоститися. Карпо розгубився, відкрив рота, але миттю опанував себе і запросив Ілька в хату. Усі зайшли в хату, служниця принесла страви, а Ілька посадили за маленький стіл. Хлопчик був голодний, тому йому все дуже смакувало.

Згодом кожум'яка хвалився шкурами, які купив у новгородських купців. Серед шкур було біле вовче хутро. Потім Карпо показав ікло півтора ліктя завдовжки. То був моржевий бивень.

Карпо заплатив Ільковому тату сріблом. Коли батько відкрив свою калиту, Карпо там дещо помітив. Ілько налякався через свою перлину. Батько мусив показати медово-жовту кульку кожум'яці Карпові. То був бурштин, і Карпо купив його в батька. На прощання дружина Карпа подарувала Ількові клубок ниток для його сестри Марії, щоб вона ще вишила сорочок.

Надворі батько і кожум'яка Карпо обійшли чан навколо, добре обдивившись. Вода в ньому стояла непорушно дзеркальна. І все в ній відображалось, ніби у величезному люстрі. Парубки, що працювали в Карпа, почали сипати туди протерту золу. А підмайстер вже заливав вапняне "молочко". Далі в чан полетіли руді телячі шкури. Всі четверо парубків похапали здоровенні копистки, і почали ними толочити в чані.

Дорогою додому Ілько спитав батька про перлину. Батько сказав, що ладунка у потрібному місці. Був уже вечір, і хлопчик побіг за Лискою. Як вибіг Ілько на міст, то побачив, що вже в самім низу Копирівського узвозу спускаються утрьох сестри Катерина й Марія, і з ними його брат середульший Михайло. Брат ніс за плечима велетенський берестяний козуб. В обох руках кошики вербові, через плече – полотняна торба. Ілько помчав до них – вирішив, що коли швидко бігтиме, то й до рідних встигне, і корову займе. Привітався з усіма і дав Марії шовкові нитки. Сестра дуже зраділа і поцілувала брата.

А Михайло повертався від старшого брата мами. Вже тиждень Михайло допомагав вуєві перекривати хату лемехом та підрихтувати комору. А тепер Михайло ішов з гостинцями від нього. Михайло приніс додому повен горщик макового зерня, здоровенний сніп маку, червонобокі та золотаві яблука, груші-падалки, сливки, сушені вишні, мед у стільничках, бобові і горохові стручки, торбину добірного ячменю. Та найголовніше – Михайло приніс живого дрозда, якого посадили у козуб.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ЧЕТВЕР

У четвер Ілько прокинувся дуже рано, разом з матір'ю. Було ще поночі. Хлопчик навпомацки пробрався до здоровенної дубової діжки, на якій стояв невеликий козуб із птахом. Ілько хотів відігнати корову в череду, а потім робити клітку. Коли прокинувся батько, Ілько попросив у нього свердлечко, різаки і пилочку, щоб робити клітку.

Знову на сніданок була густа пшоняна каша та вчорашні коржі. Але зате на кінець мама подала грушки-падалки і сливки, які приніс брат Михайло. Ілько хотів ще меду, але мама сказала, що мед, яблука та зілля ще не освячені. Михайло сказав, що вуй уже над усім врожаєм заговори проказав і водою джерельною все окропив. Але дідусь сказав, що треба ще раз до церкви понести та й посвятити хрестом і свяченою водою.

Ілько знайшов прямий ніж-різак, свердло, пилочку і найменший наструг. Потрібні були ще дерево для денця, прути для решітки, планки для граней і добре, міцне і м'яке липове лико. Все це – на горищі в хліві. Там у них запаси добрі.

Хлопчик погнав корову до череди, а перед тим набрав гороху, щоб пригостити Пузирів, та щось їх не було біля мосту. Ілько узявся до діла, зробив денце, нарізав найтонших ліщинових прутів. Повстромляв їх у дно клітки. З чотирьох легких липових планочок зв'язав верхню рамку. У ній теж просвердлив дірочки. І настромив ті дірочки на ліщинові прутики. Добре ув'язав все тонким лубом. Швайкою попроколював і рамку на кутах, і дно на кутах. Аж до прутиків ліщинових. І позабивав туди дерев'яні цвяшки, що їх наробив брат Михайло.

Раптом до Ілька прибігли усі четверо Пузирів, бо Ілько обіцяв їм, що поділиться гостинцями, які приніс брат. Ілько пообіцяв, що винесе потім гороху. Коли клітка була готова, Ілько посадив туди дрозда і поніс показувати клітку Пузиревим онукам. Ілько дав хлопцям стручків, поділивши порівну.

Коли Ілько з дроздом об'явився біля Оболонської брами, то знайомі хлопці обступили його і почали розглядатись на дрозда і на клітку. Ніхто не вірив, що він сам зробив клітку.

Коли сім'я зібрала обідати, усі оглянули клітку, а дід похвалив онука, пригорнув до себе і поцілував. Після обіду батько і Михайло пішли на Велике Торжище, а дід з Ільком пішли до човна, який був вже майже готовий. Біля човна був якийсь чоловік. На ньому був клобук половецький. Коли дідусь і хлопчик спустились і підійшли досить близько до човна, то побачили чоловіка з світлим волоссям. Дідусь впізнав свого колишнього учня Бориса. Тепер Борис був і городник, і мостовик, і сотник. Він служив торським князькам на Росі. З Борисом був його мисливський пес. Чоловік розповідав, що приїхав зі своїми князьками до великого, щоб віддати дари. А Борис ще й шукав тут молодих хлопців, що хочуть бойової слави. Борис хотів, щоб Микита пішов з ним. Дід сказав, що Микиті час женитися, але Борис був іншої думки. Він знав, що Микита і у Переяславі бував, і в половецькім степу, і в Болоховських озерах. І прізвисько Микиті – Тихий Вовк. Так його і половці, і торки називають. Він отих три роки, що не був у Києві, все ходив по здобич у половецький степ. Але потім повернувся до Києва.

Ілько просто рота роззявив від почутого, а дідусь насупився. Він сказав, що Микита подався в артілі з човнярами на Десну по камінь. Коли будуть – не знає. Борис сказав, що чекатиме Микиту, бо все одно князя нема, і князьки чекатимуть, поки князь повернеться.

Борис на прощання подарував дідові два смушки, а Ількові – цілу жменю сухого сиру. Зубами його й ведмідь не розгризе. Його треба покласти за щоку і потихеньку смоктати.

Ілько поніс смушки матері, прихопивши свою клітку з дроздом. По дорозі хлопчик зустрів свого найкращого друга Іванка, який уже повернувся. Вдома Ілько взяв для Іванка грушок-падалок, і обидва хлопчики пішли по Лиску. Ілько мав з собою торбу, щоб назбирати для дрозда ожини на пасовищі. Іванко розказав Ількові таємницю: батько його понад половину товару продав по найвищій ціні за чисте німецьке срібло. І не сплатив жодної куни базарного мита! Ілько мусив присягнутися, що нікому не розповість цю таємницю.

Хлопчики назбирали ожини для дрозда і рушили до ковбані в лозах, з надією зловити карасів. Та вони не дійшли, бо побачили Микиту. То Ільків старший брат, знаменитий жартівник, хитрун і силач, повертався уже додому. Микита ніс велику ношу за плечима. Коли Микита посміхнувся, верхня губа праворуч задерлась у нього трохи вище. І зблиснуло гостре ікло, трохи більше і кривіше, ніж зазвичай. "Ось чого брата Микиту половці назвали Тихим Вовком!" – подумав Ілько. Микита наказав забрати корову і йти додому, бо має для Ілька подарунок.

Вдома Ілько отримав мережаний пастушачий ріжок. Ілько подякував Микиті, схопив ріжок і побіг у хату, щоб задудіти сестрам і матері. Та в хаті сестрам і матері було не до Ількового ріжка. Жіноцтво підмазувало рудою глиною піч та запічок. Через це усі вечеряли надворі. Поруч – клітка з птахом. Батько, дідусь, Микита і Михайло сиділи на призьбі ближче до рогу хати. Сьорбали із глиняних кухлів пиво. Батько запитував Микиту про роботу. Микита розповідав, скільки возів каменю привезли, хто каміння для князя розвантажуватиме.

Ввечері Микита пішов на гульки. А Ілько заснув, і йому приснилося, як череватий торговець і прикажчик хотіли відібрати у нього золоту перлину і питали, де вона. Ілько верещав "Не знаю! Не знаю! Не знаю!", поки мати не розбудила його і не заспокоїла, розповідаючи, що завтра добре свято – Маковія. Уже і медом, і яблучками поласують.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

П'ЯТНИЦЯ

Прокинувся Ілько ще вдосвіта. Всі ще спали, крім матінки. Вона поставила на верху мисника тонесеньку свічечку. Мати стояла на порозі. Вдягнена святково, сипала з чаші на хату дикий мак. Затим пішла тихо-тихо по хаті по колу, але проти сонця. І сипала зернятка макові в усі закапелки, і примовляла щось. Ілько знову задрімав, а коли прокинувся, усі вже займалися своїми справами.

Ілько відігнав Лиску і зустрів по дорозі назад Іванка. Вони перебігли міст і побачили, що до човна спускаються дідусь і батько. Дідусь ніс палицю, обмотану віхтем. Микита і Михайло несли круглу корзину із міцних прутів та козуб. З козуба стирчали вгору кінці кількох дерев'яних дуг. То були попруги для Микитиного човна. Ілько побіг до них, але Микита відправив Ілька додому, бо потрібно було потерти мак для меду.

Потерши вдома мак, Ілько прихопив пампушок і побіг на вулицю.

1 2 3 4 5 6

Дивіться також: