Дитинство майбутнього письменника прийшлося не лише на важкі передвоєнні та воєнні часи, одразу після голодомору 1932–1933 років в Україні, але, попри все, було осяяне безкраїм блакитним небом і неозорими вабливими степами.
З малих літ Вітько, як величали його друзі, тягнувся до знань, майже не витикав, як ото кажуть, свого цікавого носа з книжок. Після закінчення у 1952 році десятирічки Віктор їде до столиці й успішно складає вступні іспити на факультет журналістики Київського університету імені Т.Г.Шевченка, після закінчення якого активно пробує себе саме в обраній професії: працює в молодіжних газетах, у журналах, видавництві "Молодь".
Свою власну стежину в літературу Віктор Близнець почав торувати з оповідань для дорослого читача. І хоча вони були досить вдалими, але одного чудового дня Віктор Близнець вирішує спробувати свої сили в літературі для дітей. Одне за одним з-під його мудрого й талановитого пера починають випурхувати оповідання для малих читачиків – і майже без перерви друкуються в періодиці. До редакції ідуть листи з відгуками захоплених читачів, на них звертають пильну увагу поважні критики, і ось 1963 року у світ вирушає перша книжечка Віктора Близнеця, яку і склали написані раніше оповідання для дітей.
За першою ластівкою, книжечкою оповідань "Ойойойкове гніздо", з'являється низка повістей про важкі часи воєнного та повоєнного дитинства, про які Віктор Близнець знав не з чужих розповідей, а сповна скуштував їх гіркий і пекучий смак.
Але давньою його мрією було створити щось казкове, фантастичне. Я, можна сказати, був свідком, як визрівала в ньому майбутня славнозвісна "Земля світлячків". То був важкий, тривалий, поступовий, виважений роками, але невпинний процес. І першим кроком можна назвати повість "Звук павутинки", яка вперше побачила світ 1969 року.
Своєрідним стартовим майданчиком до злету в чисту фантазію та казковість, на моє глибоке переконання, стала для письменника його блискуча повість "Женя і Синько": чи не вперше у повоєнній літературі для дітей на сторінках непересічної книги з-під пера такого ж непересічного таланту з'явився і зажив своїм власним і неповторним життям справжній… чортик!
Віктор Семенович просто дихав казкою, був глибоко занурений у цей жанр. І 1978 року побачила світ повість-казка "Земля світлячків", яка відразу завоювала неабияку прихильність малих читачів України.
Герої казкової повісті "Земля світлячків" – це справжні українці, які живуть і в сучасному, і в казково-фантастичному світі, сповненому найнесподіванішими пригодами й дивами!.. Після виходу друком "Землі світлячків" малі читачі просто закидали автора листами! Чимало їх було й від дорослих – із подяками, з вимогами неодмінно продовжити розповідь, яка так припала до серця тисячам і тисячам читачів.
На жаль, Віктор Семенович, який уже почав був думати над продовженням своєї казкової повісті, 1981 року пішов з життя… Хочеться згадати слова з його "Землі світлячків": "Хай у кожному корчі палахкотить маленьке диво ночі і живе теплий вогник, який розцвітає в лісі тільки на добру дорогу всім, хто потримає його в руках, і приносить щастя…". Отой вогник був у руках, у думках і в душі Віктора Семеновича Близнеця.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ПІКЛУЮЧИСЬ ПРО ПРИРОДУ
Анатолій Давидов
Анатолій Давидов – знавець Природи з великої літери. Він народився у мальовничому селі Бочечки, що на Сумщині, 1938 року в родині службовців. Книжок, які вийшли з-під пера письменника, набереться вже кілька десятків. І в жодній із них автор не зрадив своєму юнацькому вибору: по-синівському служити Природі, знати її всебічно, любити всім серцем і самовіддано берегти, ставати на її захист.
Одна з книг – "Знай, люби, бережи". Ця книга добре знайома і дітям, і дорослим, бо в ній ідеться про те, що є дорогим кожному справжньому громадянину, патріоту України – в ній розповідається про представників флори і фауни, яким загрожує знищення!..
Але мова піде про казкову повість Анатолія Давидова, яка теж присвячена Природі, "Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди".
Мені пощастило особисто знати Анатолія Івановича. Якось принагідно я запитав, що спонукало його вигадати казкового хлопчика Озивайка? І він розповів, що відомий поет Микола Сингаївський зробив йому як письменнику, що має біологічну освіту, цікаве замовлення – подавати до часопису матеріали про фенологічні (фенологія – наука про сезонні явища у природі) зміни у природі. Він із радістю погодився… У журналі почали з'являтися репортажі письменника Анатолія Давидова про тваринний і рослинний світ нашого краю, особливості життя звірів, птахів, рослин у ту чи іншу пору року.
Але такі ж репортажі друкувалися і в інших журналах і газетах, а йому хотілося чимось зацікавити маленьких читачів. Так з'явився Календарик Кібер, якого сконструювали юні техніки та натуралісти й послали до лісу, щоб Кібер звідти надсилав до них по радіо цікаву і достовірну інформацію про особливості життя мешканців лісових нетрів. Пригод Кіберові не бракувало!
Та найцікавішою і найщасливішою пригодою для Календарика стала його зустріч з Озивайком – казковим хлопчиком-лісовичком, який сторожує ліс од напасті. Анатолій Давидов створив таку собі казкову лісову країну зі своїм казковим людом, а не лише хлопчика Озивайка. Минав час, назбирувався матеріал, і тоді у письменника виникла думка написати казкову повість про пригоди Озивайка. І от 1993 року з'явилася книга під назвою "Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди". Після цього казка перевидавалася багато разів під назвою "Озивайко".
ДРУЖЕ, ТИ – Є! АБО КАЗКИ З НАМЕТУ
Ярослав Стельмах
Один із найяскравіших спогадів… Нам, Ярославові й мені, десь по вісімнадцять літ. Ми – в Ірпені, на дачі Михайла Панасовича Стельмаха, Ярославового батька, а ще – видатного нашого письменника. Він запросив нас на серпень, "бодай на тиждень, аби ви, хлопчики, вітамінів накопичили перед зимовими навчаннями". На пропозицію Ярослава ми розбиваємо в саду намет на двох і однозначно вирішуємо провести подарований нам серпневий тиждень саме в ньому.
Славкова мама просить нас йти в будинок. Але батько-класик дозволив залишитися у наметі, і може, саме завдяки цьому і народилося в Ярослава все те, що, напевне, й так мало б народитися – рано чи пізніше…
Ми в наметі, навколо серпнева ніч, сповнена дивовижними звуками… Чи не тоді у Ярослава зародився задум повісті для малих читачів "Найкращий намет"? А відома гумористично-пригодницька повість "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера"? Звичайно ж, – саме тоді, бо й наш намет, і казкове лісове озеро, до якого ми частенько навідувалися, легко вгадуються у чи не кращих фрагментах-описах зі згаданих Ярославових повістей!..
Героїв творів Ярослава Стельмаха можна порівнювати з героями творів Марка Твена або, як ото кажуть, нашого живого класика дитячої літератури – Всеволода Нестайка. Варто ще наголосити на одній із дивовижних Ярославових рис: він жодного разу не використав у власних цілях авторитет батька – класика української літератури Михайла Стельмаха!..
Сталося так, що Ярослав Михайлович на цілих десять років пішов із літератури для дітей у драматургію, де ще за життя здобув заслужене звання класика. Але Ярослав Стельмах, відзначивши свій полудень віку, повертається до літератури для дітей, до свого найвдячнішого, але й найвимогливішого та найсуворішого читача!
2000 року виходить його вибране – книга оповідань, повістей і казок "Голодний, злий і дуже небезпечний". Книжку довелося додруковувати, бо наклад швидко розійшовся.
СЛОВО ОБ'ЄДНУЄ СВІТ
БЕЗСМЕРТНИЙ РОМАН ДАНІЄЛЯ ДЕФО
Данієль Дефо
"Робінзон" з'явився на світ, коли його творцеві було майже 60 років. Непростий був його шлях до написання свого безсмертного творіння, як і вся його літературна кар'єра, як і все його життя.
Народився Данієль Дефо наприкінці 1659 чи на початку 1660 року — точна дата біографам невідома. Майбутній письменник вивчав богослов'я. Батько хотів бачити свого сина священиком, але Данієль з головою поринув у сферу приватного підприємництва й торгівлі. Та зазнав він і дрібних поразок, і великого банкрутства. В 1690-ті роки невдатний комерсант знайшов для себе нове поле діяльності – літературне.
Всесвітньо відома книга англійського письменника Данієля Дефо про пригоди Робінзона Крузо була написана дуже давно – більше двохсот років тому. За своє довге життя Данієль Дефо написав чимало інших книг, проте жодна з них не зазнала такого успіху, як "Робінзон Крузо".
Тему для роману письменникові підказало саме життя… Англійський корабель-вітрильник під назвою "П'ять портів" опісля тривалих блукань, сповнених поневірянь і пригод, нарешті кинув якір поблизу архіпелагу Хуан-Фернандес біля берегів південноамериканської країни Чилі…
Здавалось би, украй виснаженому екіпажеві вітрильника можна було нарешті відпочити. Але де там! Уже вкотре до капітана Томаса Страдлінга почав присікуватися його горе-помічник, штурман Олександр Селькірк, відомий усім матросам своєю злостивою та задерикуватою вдачею… Зрештою, після тривалих з'ясувань стосунків, поміж ними виникла гаряча сварка. У розпалі сварки штурман вигукнув, що краще залишиться на безлюдному острові, ніж попливе далі з недолугим капітаном. Капітан підловив штурмана на слові – і висадив Селькірка на один із островів архіпелагу. Зрозумівши нарешті, у яку халепу він утрапив, штурман у відчаї кинувся в море, довго плив за кораблем, та все було марно… Сталася ця пригода у 1704 році.
Минуло чотири роки і п'ять місяців, які Селькірк прожив на безлюдному острові у цілковитій самоті, поки його не помітив і не підібрав інший корабель. З новим капітаном корабля, котрий порятував бідолашного моряка, Селькірк проплавав-промандрував чимало років, допоки не повернувся до рідної Англії.
Ця жорстока і повчальна пригода стала відомою Данієлю Дефо, і на її основі він написав роман "Життя та незвичайні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, описані ним самим". Сьогодні ця книга – одна з найулюбленіших книг і дітей, і дорослих. Роман витримав найважче для творів мистецтва випробування – випробування часом.
ДИВОВИЖНІ ХЛОПЧАКИ-БЛИЗНЮКИ
Карло Коллоді і Олексій Толстой
У всьому світі відомі казкові персонажі: італійський дерев'яний хлопчисько Піноккіо і його російський братчик-близнюк – Буратіно.
От про історію створення двох славнозвісних книжок для дітей: "Пригоди Піноккіо" Карло Коллоді (1826-1890) та "Золотий ключик, або Пригоди Буратіно" Олексія Толстого (1883-1945).
"Золотий ключик, або Пригоди Буратіно" Олексія Толстого народжувалися, так би мовити, не на порожньому місці.