Як згадує сам Дмитро Григорович, "сімеєчка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається… Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз "лялькою в колисці", коли старші вже парубкували й дівували".
Батько майбутнього письменника працював волосним писарем, народним суддею, бухгалтером Державного банку. Книжки в домі оточували Дмитрика з раннього дитинства, і частенько вечорами в хаті читали.
Після школи, після навчання у Харківській дитячій трудовій комуні Макаренка, Дмитро Білоус вступає на давно омріяний філологічний факультет Харківського університету, де стає однокурсником Олеся Гончара та Григорія Тютюнника…
Війна перервала навчання, і Дмитро Білоус, який встиг закінчити три курси філфаку, йде добровольцем на фронт… Далі – важке поранення, тривале лікування, переїзд до Москви. Після війни Дмитро Григорович закінчує Київський державний університет імені Т.Г.Шевченка та аспірантуру при кафедрі української літератури…
Зрозуміло, весь цей час юнак не випускає з рук пера, і от у 1948 році виходить його перша книжка. А далі – книги, книги та книги. І от нарешті, чи не найголовніша книга – "Диво калинове". Крім взаємодії з іншими письменниками і перекладацької діяльності, до написання збірки спричинився і цикл мовознавчих передач "Слово про слово", які Дмитро Григорович Білоус вів на першій програмі національного радіомовлення понад два роки. Поет звернувся до дітей, анітрохи не помилившись і ніколи не пошкодувавши про свій вибір!..
1990 року "Диво калинове" було відзначено Національною державною премією імені Т.Г.Шевченка. Вперше книга з'явилась у видавництві "Веселка" за два роки перед цим, 1988 року, і відразу ж набула неабиякого розголосу: листи з відгуками так і сипались і до видавництва, й на адресу письменника. Напевне, в Україні не було такої людини, котра, потримавши в руках книгу Дмитра Білоуса "Диво калинове", зосталась би байдужою. Можна стверджувати, що вихід цієї унікальної книги сколихнув читацьку громадськість, надав новий поштовх до утвердження рідного Слова, рідної мови у найширших читацьких колах
1988 року книга вийшла накладом у 108 тисяч примірників – фантастичний для сьогоднішнього дня тираж! А назва збірки виникла, як писав поет, "з пісенності нашого слова. Спочатку написався вірш про рідну мову. Коли писав його, перед очима стояла червона калина, яку мати посадила під вікном і вишила на рушнику. Звідси рядки: "Ти наше диво калинове, кохана материнська мово". Коли згодом перечитував написане, знову згадалися солов'ї на калині, калинові мости. Постав образ калинового дива, і я подумав: оце ж і є назва книжки!.."
Ця книга унікальна тому, що ніколи не перекладатиметься іншими мовами, вона приречена на "внутрішнє" функціонування-існування, на життя виключно в україномовній аурі, в контексті української культури.
Ця книга має чи не найвищий український рейтинг, бо належить вона Україні, бо є невід'ємною ознакою українства точно так, як і сама калина під вікнами української оселі чи то у прохолодній Канаді, чи то в далекій Аргентині, чи то в екзотичній Австралії!.. І в цьому – її унікальність, а життя у цієї книги попереду довге-предовге, бо "рідна мова є і вічно буде!"
БО В ДИТИНСТВІ БУВ РУДИЙ…
Всеволод Нестайко
Доводиться констатувати той факт, що в українській дитячій літературі жанр повісті-казки взагалі, і казки з віртуальними країнами – зокрема, у двадцятому столітті не сягнув світового рівня. На цьому невтішному тлі таким собі "монополістом", творцем і "владарем" казкових країн можна, мабуть, уважати відомого дитячого письменника, лауреата літературної премії імені Лесі Українки, багатьох інших премій і відзнак – Всеволода Нестайка.
Варто назвати лишень саме його прізвище – і відразу ж на обличчях переважної більшості дітей заквітнуть усмішки, а в очах їхніх мам і тат заграють веселі бісики. Та й чимало бабусь і дідусів це прізвище не залишить байдужими: вони тут же засвітяться сонечками, бо пригадається їм власне дитинство… І немає в цьому анічогісінького дивного: адже дитячий письменник Всеволод Нестайко своїми веселими, дотепними, мудрими й непересічними повістями й казками радує, веселить і повчає, у найкращому розумінні цього слова, вже не одне покоління.
Про твори та творчість Всеволода Нестайка можна було б, здається, говорити й говорити, але у цьому нарисі поговоримо про казкову трилогію "В Країні Сонячних Зайчиків".
Повість-казка "В Країні Сонячних Зайчиків" була однією з перших книжок Всеволода Нестайка. Від часу знайомства з цією книгою прізвище Нестайко раз і назавжди лягло мені в душу, і вже потім я старався не пропускати жодної нової книги письменника – і ніколи не помилявся у своїх очікуваннях!.. А коли вже й сам почав писати для дітей, то мені пощастило особисто познайомитися з улюбленим з дитинства письменником, а згодом – і подружитися з ним на довгі-предовгі літа…
Всеволод Нестайко з дитинства постійно вигадував щось таке химерно-хитромудре, що від подиву робили великі очі не лише його друзі-ровесники, а й рідні та вчителі. А коли Всеволод Зіновійович підріс, то якось подумав: "А чого б мені не порадувати-подивувати дітей України в цілому, га?!." – і почав, користаючи слова з його славнозвісних "Тореадорів з Васюківки", писати, писати, писати, а потім – друкуватися, друкуватися, друкуватися!..
Отак, зрештою, він і зробився улюбленим письменником не лише дітей України, а й дітлашні у багатьох країнах світу: адже його твори перекладались і перекладаються десятками мов інших народів.
Як же народилася відома повість-казка "В Країні Сонячних Зайчиків"? Про живого сонячного зайчика з довгими вушками, лапками та куцим хвостиком писало багато поетів, але відкрити й описати казкову Країну Сонячних Зайчиків пощастило саме Всеволоду Нестайку. А було це так… Одного сонячного ранку перед пробудженням наснилося письменникові, що на його носі сидить живий сонячний зайчик і золотим пензликом малює на його щоках ластовиння – до речі, у дитинстві Всеволод Зіновійович, за його словами, був рудий і веснянкуватий! – і він одразу прокинувся й відчув якусь незвичайну радість, передчуття щасливої несподіванки, і йому страшенно закортіло відразу ж сісти за письмовий стіл та й розпочати писати про отих лоскотливих і бешкетних сонячних зайчиків! Так і народився твір.
Років із тридцять тому, під час виступу в одній із шкіл, до письменника, як він сам пригадував, підійшла вчителька молодших класів і розповіла йому, як вона читає дітям у класі про сонячних зайчиків, і що вони разом навіть придумали гру в Країну Сонячних Зайчиків: створюють малюнки до цієї казки, а переможцям конкурсу вручають посвідчення почесних громадян Країни Сонячних Зайчиків.
Письменника ця розповідь страшенно зворушила, й він сказав учительці: "Та ви ж просто чарівниця із Країни Сонячних Зайчиків!" і після цього почав думати над новою казковою повістю, героїнею якої була б ота вчителька – Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків. І десь через п'ятнадцять років по тому з-під пера Всеволода Нестайка з'явилася нова казкова повість, яка була своєрідним продовженням попередньої, де фігурувала ота Незнайомка.
Одного разу виступав Всеволод Нестайко знову ж таки у школі, й одна дівчинка раптом сказала: "А я на вас ображаюсь! У вас майже всі головні герої, крім хіба що Космо-Натки, – хлопці. А дівчатка завжди другорядні. Ви, мабуть, їх просто не любите!.." За словами письменника, він одчайдушно зреагував на докір дівчинки розпачливим вигуком: "Боже збав! Люблю! Дуже люблю! Просто жити без дівчат не можу! І письменником став тільки після того, як у мене донька народилася!" На що оте цікаве й настирливе дівча кинуло: "Тоді напишіть про дівчинку в якійсь казковій країні!.." Так і народилася нова казкова повість "В Країні Місячних Зайчиків", де головною героїнею стала дівчинка Ганнуся, або просто – Нуся.
Зрештою, протягом чотирьох десятиліть уклалася казкова трилогія, яка під загальною назвою "В Країні Сонячних Зайчиків" вийшла у видавництві "Довіра" у 1994 році. Письменник створив ще феєричну п'єсу "Сонячний Зайчик і Сонячний Вовк", яку поставили у Львівському обласному та Ніжинському театрах.
Редагував Всеволод Зіновійович і дитячий казково-пригодницький журнал "Терентій", назву якому дало ймення одного із сонячних зайчиків, мешканців казкової країни. З'являлися сонячні зайчики і в п'єсі Всеволода Нестайка "Перо Жарт-Птиці", яка свого часу з успіхом ішла на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка…
Коли я вирішив якось полічити, скільки ж разів, починаючи з дитинства, читав-перечитував цю по-справжньому славнозвісну книгу, то – кажу щирісіньку правду! – збився з ліку. А книга ця називається "Тореадори з Васюківки. Трилогія про пригоди двох друзів".
Все почалося з того, що якось Всеволод Нестайко поїхав із групою київських письменників і журналістів на полювання. А ввечері до багаття мисливців, які розташували свій табір на мальовничому березі річки, прибився сільський хлопчик на ймення Ява, дуже самостійний і меткий.
Незадовго перед тим художник Василь Євдокименко розповів письменникові історію про двох місцевих хлопців, котрі заблудилися у колгоспній кукурудзі та й блукали в ній цілісінький день, аж поки надвечір у селі не заговорило радіо, на звук якого вони й вибралися з хащів.
Після зустрічі з Явою та розповіді художника і народилося у Всеволода Нестайка оповідання "Пригода в кукурудзі", де вперше з'явилися на світ Ява Рень і Павлуша Завгородній, майбутні герої славнозвісної трилогії. А трохи згодом Всеволод Зіновійович написав про них іще одне оповідання – "Тореадори з Васюківки". Саме за цим оповіданням, а не за трилогією, як дехто вважає, було знято телефільм.
Згодом письменник написав ще повість "Пригоди Робінзона Кукурузо". Натхненний успіхом, письменник сідає писати продовження, і от у 1966 році виходить друга повість про Яву та Павлушу – "Незнайомець з тринадцятої квартири", а в 1970 році – ще одна, "Таємниця трьох невідомих", які і склали славнозвісну трилогію "Тореадори з Васюківки", що вперше побачила світ окремим виданням у 1973 році і з того часу постійно перевидається і перекладається багатьма мовами народів світу, зокрема, такими, як арабська чи бенталі.
Саме ця книга Всеволода Нестайка у 1979 році була внесена рішенням Міжнародної Ради з дитячої та юнацької літератури до Особливого Почесного списку Г.Х.Андерсена, а письменник отримав міжнародний Почесний диплом.
А якось на питання "Чому ви стали дитячим письменником?" Всеволод Нестайко відповів: "Бо в дитинстві був рудий!.."
ТЕПЛИЙ ВОГНИК НА ДОБРУ ДОРОГУ
Віктор Близнець
Свого часу яскравою зіркою спалахнув, засвітився і не згасає й досі казковий талант Віктора Близнеця, котрий подарував дітям непересічну повість-казку "Земля світлячків".
Народився Віктор Близнець 1933 року в селі Володимирівці Компаніївського району Кіровоградської області в родині колгоспників.