Раптом Куа, що теж була тут, почула її дух. Магава наказав усе обнишпорити. Коли Сиза вже вели, він оглянувся і побачив, що витязь сидів на кріслі уже закутаний в чорний плащ. І це був худий роздратований гайворон-воїн, а над ним стояв дикий кінь-тарпан.
Сиза кинули не в яму, а в темну бокову нору-заглибину, з якої було все видно. Раптом у одному кутку Сиз побачив діда Лапоню. Той сидів і плакав, розплутуючи рибальське начиння, а печерні приблуди насміхалися з нього. Стражники Квасило і Дригайло прикотили чималі каменюки і затулили вхід до Сизової нори. З їх розмови Сиз почув, що Магава хоче зібрати усіх лісових мешканців до Кабанячої річки, щоб знищити. Хоче спалити корчі дотла, а тоді воздвигнути гори, і буде тут царство тьми.
Сиз вирішив негайно діяти. Він проліз між двома каменюками, прихопивши запалену люльку і гниличку, що тепер яскраво світилася. Квасило й Дригайло налякалися такого світла і відступили. А Сиз вхопив діда Лапоню і побіг. За ними кинулася погоня, але зозуля показувала втікачам дорогу наверх. Раптом Сиз загубив Лапоню і далі мусив бігти сам. Вискочив Сиз з печери, та раптом над ним показалася Куа. Зозуля вбила її, пожертвувавши своїм життям. Сиз тікав далі, уже починався ранок. Сиз добіг до Кабанячої річки і майже засинав. А за ним гналася погоня. А на березі раптом з'явився дід Лапоня. Виявилося, що він провалився у печерах в підземну річку, течія якої принесла його аж сюди. Лапоня і Сиз заснули. Та їм на допомогу уже пливли Мармусія, Вертутій і Чублик, які відчули, що Сиз у біді.
Мармусія напнула на лице чорну хустку, бо починався день. Чублик і Вертутій затулились од сонця долонями. Гребти стало важко: сон, розмореність, втома гнітили. З гори, від Щербатих скель гулом, луною котились в долину дикі перегуки, рев, тупотіння. Чублик зрозумів, що то лісові приблуди. Друзі з'їли ягід лісового лимонника і вже не хотіли спати. На березі в корчі раптом побачили Сиза і Лапоню. До них уже бігла ватага здоровил у накидках. Один з них налякався Мармусії і втік. Одного вона тріснула веслом межи вуха. Вертутій і Чублик перетягли в човен Сиза і діда Лапоню. Тоді забрали Мармусію і скоріш попливли.
Вертутій звелів швидше гребти до Сизового подвір'я. А там уже горів Сизів корч. Добре, що спальня і музей у Сиза були сховані на глибині. Підземні галереї вогонь не дістав. Мармусія сказала, що треба швидше пливти до будинку Вертутія. Коли вони прибули, то побачили, що всі вітрячки знищені, поламані, потрощені, втоптані в пісок.
Зовсім іншу картину застали вони в Хворощі, бо він спіймав одного з волохатих страшил і годував його динями, приговорюючи: "Будеш знати, як з вогнем вриватися на баштан!" Печерний сопів і мукав од страху, очі у нього лізли рогом. Вертутій відпустив Хворощевого гостя, давши йому доброго стусана на дорогу.
Усі поїхали до Варсави, щоб гуртом порадитись. У підземеллі у Варсави сиділи майже всі стовуси й тривуси, дорослі й малі, не кажучи вже про його учнів-лунаристів. Сиз сказав, що для ворогів треба кручу і живого вогню. І наказав, щоб після вечірнього дзвону всі прийшли до озера.
Увечері стовуси й тривуси прокидалися, брали з собою лопати й ломики і тяглись до озера. Мармусія теж пішла до озера разом з братом. З лісу до озера вела велика галявина-луговина, над водою берег круто обривався вниз. Сиз намислив вирівняти берег, замаскувати, щоб коли хто вискочив з лісу, то не бачив, де обривається земля і де западає вона під ногами глибоченним зривиськом. Закипіла робота, а недалеко щось вибивало в бубон коло Щербатих скель. Сиз не втримався і пішов туди. За ним побіг Чублик. Весь гурт залишився над озером докінчувати кручу.
Друзі йшли і чули, що хтось йде за ними назирці. Чим далі пробиралися Сиз і Чублик за річку, тим сильніше вибубнювало і вигримувало десь там біля скель. Залягли вони перед широкою галявиною і зовсім близько побачили, як з печер виходили полчиська в шкурах-накидках. Попереду грізно ступав сам Магава Перший, два списоносці несли над Магавою конячу голову, а маленький дідок-маг ніс чорну мітлу і вимахував нею. За сокрушителем виходили з печер полки. Магава спалив Квасила й Дригайла, що не встерегли Сиза. Печерні палили на своєму шляху перші дерева. Сиз не знав, кого послати в селище до Вертутія. Раптом позаду з'явилася Мармусія і сказала, що вона піде попередити усіх. Тільки тепер Чублик втямив, хто прокрадався за ними лісом. Нечутно Мармусія зникла в темряві.
Усі лісові мешканці взяли віхтики, клоччя ганчір'я, настромлене на стругані палички, вмочили їх у смолу і прихопили вогники-світлячки, а потім сховалися. Раптом на широкий луг вибіг величезний гурт на чолі з Магавою, що гнався за Сизом і Чубликом. Сиз біг скривавлений, йому поранили плече. Чублик задихався, не бачив перед собою дороги. Сиз одірвав Магаву від решти війська. Він заманював його до озера, на кручу. І сокрушитель, до нестями захоплений погонею, рвався вперед з своїми поплічниками. З шумом і ґвалтом проскочили вони рів, де залягли стовуси й тривуси.
Мармусія наказала запалити вогні. Серед ночі спалахнули раптом десятки, сотні яскравих вогників. Спалахнули з обох боків лугу. Звідси вела громаду Мармусія, а з того боку Вертутій. Магава з верховодами вихором промчав до кручі. І от за спиною у нього вихопилися з темряви живі вогні. Магава і всі, що були з ним, відступали до самого краю, поки не впали у зривисько, де потопилися.
А нагорі вирувало страшне побоїще. Стріли й списи хмарою летіли на стовусів. Мармусія носилася з веслом, на якому горів конопляний віхоть. Обсмалені воїни кинулися в усі боки навтікача. Вертутій з Мармусією переймали їх, відганяли од лісу. Бігав тут і Хвороща, він теж войовничо вигукував і тикав під ніс волохатим свого квача з гудини. Отямившись, допомагав громаді і Сиз. В метушні, в гуках побоїща він загубив Чублика.
…А Чублик в цей час рятував школу-лунарій, яку палили страшила. Чублик не мав вогню, біг з голими руками, тільки підхватив на дорозі дубовий кілок. Страшили навалились на Чублика, а він виривався, молотив їх кілком, бив ногами. Та що міг зробити один проти дикої юрми. Жаль, не було вже зозулі, не було рятівниці.
…Від грізних полчищ не лишилося й сліду. З лугу виганяли останніх, недосмалених приблуд. Вже гасли смолоскипи, вже гуртами сходились стовуси й тривуси, стомлено й весело перегукуючись. Сиз і Вертутій побачили купу біля школи-лунарію. Звідти Чублик кричав: "Ді-іду-у!!!" Вертутій, Сиз і ще пів сотні стовусів кинулись з вогнями до школи. Та було пізно. Чублик лежав уже мертвий.
На зв'язаних веслах усі понесли Чублика до озера. Потім човном тіло доправили до домівки Вертутія. Поховали Чублика на високому пагорбі, недалеко від вцілілих млинків Вертутія. На вершечку могили Вертутій поставив берестяний вітрячок, який затягнув сумну журавлину пісню.
Минуло два роки. Після печерних залишилися тільки голі потріскані скелі на тих місцях, де були колись грибні галявини. Стовуси й тривуси посадили там гірські сосни. Малі сосненята дуже погано приживилися на голому камінні, на стрімчаках. А поодинокі печерні розбійники виповзали і крадькома, на зло, виривали з корінням деревця. Але це тривало лиш до бурхливої зливи. Від удару блискавки затряслись гори, і обвалом засипало всі виходи з печер. З того дня диких розбійників більше не бачили в цих краях.
Якось до Сиза прилетіло сіреньке мале зозуленятко, що мало стати на зміну його вірній зозулі, яка так трагічно загинула. Тепер у Сиза був новий корч, ще кращий, ніж стояв колись. На корчі було вже три вітрячки, які приніс Вертутій. "Один хай гомонить тобі за мене, другий за Чублика, а третій, на зло всім іншим нашим ворогам, хай крутиться проти вітру!" – казав Вертутій. Тепер на табличці музею був ще напис: "Заходьте тільки королівським кроком. Оп-ля-ля!". Тепер Вертутій приводив до Сиза меншого онука, який був схожий на Чублика. Такий же білоголовий, такий же стриманий погляд з-під брів і така цікавість до всього. Мармусія знову подавала каву коро-хоро. Саме починалася пора світлячків, і Мармусія, Сиз, Вертутій і його онук збиралися йти в ліс, щоб назбирати світлячків.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу