За коміром і по курточці понасипувано дуже білих пелюсток.
Миколка не зважав на Найду і кудись побіг. Увечері вернувся у Халабуду і мовчки лежав. Найда теж мовчав. Так само Миколка лежав наступного дня. А коли заснув, Найда збігав до Миколчиного дому і поцупив пів хлібини, щоб принести господареві.
Лиш десь через тиждень Миколка усміхнувся. І почухав Найду за вухами своїми чорними нігтями.
ПОЄДИНОК
У Миколчиному третьому "Б" якось була фізкультура. Найда спостерігав з-поза огорожі. Діти збились у гурток і щось одне одному доводили. Найдині вуха чітко вловлюють якісь незрозумілі слова: "А в мене – колі!", "А в мене – чау-чау!", "А в мене – шарпей!", "А в моєї сестри – фокстер'єр!" Собаками хваляться! Ану ж, що скаже його Миколка?
Найдине запитання мовби перехопила Катька-зубрилка, з якою хлопчик сидить за однією партою. Миколка відповів, що у нього якась українська розвідницька порода. Хлопці почали сміятися з Миколки, ображати його та Найду. Коли один Тип ухопив Миколку за барки, Найда коршуном кинувся на ворога і відпустив лише тоді, коли Тип сказав: "Найдо, пробач!" Після цього Миколка з Найдою показали усі команди, які знав собака: "Принеси!", "Сидіти!", "Дай дай п'ять!", "Служити!", "Голос!", "Фас!". Діти схвально загули і тепер вважали собаку дуже розумним. Хтось навіть порився в пакеті, дістав і запропонував Найді ковбаски. Але Найда не зробив навіть руху назустріч смакоті: чекав Миколчиної вказівки.
УРОК
Хлопці – і з Вулиці, і зі Школи – не шанують Найдиного Миколки не тільки через те, що вважають бомжем і безпритульним. А ще й тому, що Миколка не курить. Найда знає, в чому причина. Колись, як Вітчим іще прикидався добрим і вимагав називати його татом, він заповзявся навчити Миколку курити. Сам цигарки з рота не випускав. Тоді Найда подрімував у буряні, хоч знав: коли недалеко Вітчим, то тільки пильнуй! Вітчим сидів за столиком під грушею у їхньому захаращеному подвір'ї. На столику, теж захаращеному, ціле літо було що випити й чим закусити. Правда, не для Найди й не для Миколки, бо тут завше засідали гості. Миколчина мама десь пішла, а гостей ще не було. Вітчим покликав Миколку, Найда насторожився. Чоловік був п'яний і тоді причепився до Миколки й примусив його влити в себе півчарки самогону. А тоді дав закурити.
Найда, зачувши лихе, зайшовся таким гавкотом, що Вітчим зафутболив його в сарайчик і защібнув двері. А в голові у Миколки запаморочилось, він зсунувся із лавчини і гепнувся непритомний.
Найдині лапи з усіх сил уже рили землю під дверима. Вітчим пішов до хати. А Найда вибрався і побіг на вулицю. Там він знайшов якусь жінку, яка пахла сонцем, літом і яблуками. Жінка спершу злякалась, що якесь цуценя піймало її зубами за спідницю і кудись тягне. На щастя, здогадалась, що неспроста. Зайшла у двір, кинулась до хлопчика, тоді – до відра з водою…
Жінка довго сварила Миколку: такий малий, а вже п'яний і прокурений. Потім вона пішла геть. А Миколка відтоді ні на чарку, ні на цигарку без огиди не може й глянути. Найда ж відтоді гавкає на Вітчима, як на чужака, як на власного ворога.
РОЗВІДКА
Якось вчителька розповіла на уроці, що у полі, за селом Війтівкою, під час Другої світової війни були страшні бої. І що там ще років тридцять тому стояв напівспалений танк. І, мовляв, цікаво, чи стоїть він там досі. Цікаво то й цікаво, хіба Найда з Миколкою не козаки, щоб піти – й перевірити?
До Війтівки доїхали автобусом. Справжнім розвідникам ще й щастить! У товкотнечі водій і пасажири не помітили Найду в рюкзаку.
Важче було добиратись до поля. Для цього Миколка з Найдою мусили розпитувати людей. Один дідок повідав їм, що й сам у дитинстві грався в тому танкові. До заповітного місця треба вийти на околицю, вздовж річечки перетнути отой невеличкий хутір, обігнути ставок, і ґрунтівка виведе через поле й лісосмугу прямісінько на "об'єкт".
За село вибралися швидко, а от стежка вздовж річечки виявилась із "сюрпризами". Тут були корови. Тож друзі вирішили рушити навпрошки, через луг. Та там були зарості і болото. Вирішили перейти річку. Знайшли місток. Навіть Найда з острахом позирав на цей непевний місточок. Миколка ж узагалі побоювався. Врешті, вони перейшли. А вже на хуторі на них почали гавкати хазяйські собаки. Найда, звичайно, не страхополох, але він один, а їх – цілих троє! Миколка ж злякався, що їх сприймуть за злодіїв. Друзі мусили тікати.
Коли внизу прослався довгожданий і дуже широченний ставок, знявся такий вітрисько, що в Миколки зірвало з голови картуза і кинуло у воду. Найда мусив кидатись у вируючі хвилі. Як-не-як, а в Миколки цей картуз – і літній, і зимовий! Після недовгої боротьби зі стихією картуз таки було впіймано й доставлено власникові.
Ставок уже майже минули, коли почався грім та блискавиці. Довелося бігти. Ззаду, в очеретах, Найда помітив двох мисливців. Сиділи на траві й чистили-перезаряджали рушниці. Хоч Найда з Миколкою збиралися служити в контрактній армії, зброя ніколи їм не подобалась.
Нарешті, друзі добралися на місце бою. Танка і справді не побачили. Зате Миколка познаходив багато шматків перетлілого металу, гільз від патронів і снарядів. А Найда знайшов цікаву річ: обліплений іржею металевий кружечок. Досвід базарного бізнесу підказував, що то може бути монета, ще й досить велика. Тож Миколці довелось того кружечка підібрати.
Коли вони дрібними перебіжками (якщо мисливці вже випили, то можуть стати неконтрольованими, як-от Вітчим) добиралися до Війтівки, Найда помітив, що Миколка, звертаючи очі до неба, на ходу молиться.
Халабуда, у яку прибилися аж за північ, мабуть, ще ніколи не видавалась такою затишною і рідною!
Принесені трофеї викладали аж вранці. Миколка відчистив Найдину "монету": вона виявилась нерівної форми саморобним медальйоном з дірочкою для ланцюжка. Здається, медальйона зробили з гільзи від снаряда. На поверхні був напис: "Найда. Взводний любимець. Підібрали над Ятраньом в 42. Розумний як людина. Служить на рівних".
Спочатку вони з Найдою ошелешено повитріщали очі одне на одного. Потім хлопчик як підскочить! Таж те поле полите не тільки людською кров'ю! На рівні з танкістами там воював і сердешний пес!!!
Училка дуже вразилась Миколчиними і Найдиними знахідками. Медальйона віддали до шкільного музею. А Найді з тієї нагоди навіть уперше дозволили зайти до Школи. Усі дивились на нього з повагою.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ГРИБИ
Була осінь. І якось друзі назбирали два відра грибів. Пес радів, що будуть мати що їсти. Але гриби Миколка відніс додому, мамі. Бо знав, що з грибами треба обережно, без дорослих із ними краще не заходитись.
Найда з Миколкою сиділи у сараї і чекали, коли їх покличуть їсти. У хаті – Вітчим з компанією, і мама обіцяла принести смакоти їм у сховок. Та так і не принесла. Миколка пішов у розвідку і повернувся розчарований. Вітчимові гості все пожерли, а сам Вітчим упорав найбільше! Мама дуже шкодувала, бідкалась, дорікала, що хлопчик не нагадав про себе раніше. Плакала й дала синові кусник причерствілого хліба.
Миколка з Найдою ще довго сиділи у сараї. І ось що побачили крізь щілини дощок. Спочатку Вітчим, а потім усі його друзі почали бігати в туалет. Усі трималися за животи. Особливо погано було Вітчимові: від його біганини в Найди з Миколкою миготіло в очах дужче, ніж від осені. Гонки до туалету набирали обертів. Мама, кривлячись і тримаючись за живіт, найбільше, звісно, клопоталась Вітчимом: відпоювала його водою, годувала якимись таблетками і винувато слухала тиради на адресу свого "байстрюка" та байстрюкового "шолудивого пса". Коли Вітчим зомлів, мама побігла до сусідів викликати "швидку".
А Миколка з Найдою побігли до Халабуди. Вони що? Вони нічого! Як-не-як завтра Миколці до Школи! Може, уроки треба зробити, чи що… Ніч спали погано, хоч животи крутив не біль, а тільки голод. Зате коли наступного дня дізнались, що всі гостювальники на чолі з Вітчимом оклигали й знову засідають у Миколчиному подвір'ї, навіть трохи пошкодували, що назбирали вчора тільки двоє відер.
НЕВДАЛИЙ ЖАРТ
До Товстухи Миколка ходив уже з ложкою. Якось друзі пішли на підвечірок. Цього разу Найда гавкнув на Анхвісу. А вона як підскочить, як зашипить. Анхвіса вмент стала схожою на велетенського білого їжака та я-а-а-ак кинеться на Найду, та я-а-а-к уп'ється йому в голову зубами й пазурами!!! Миколка – в крик, та за кицьку – від Найди віддирати! Товстуха – на поріг, та до Миколки, та за чуба його!
Не встиг Найда вчепитись Товстусі за ногу, як різко заболіло вухо і кров залила йому очі так, що він уже нічого не бачив. Отямився, коли вони з Миколкою нарешті вирвалися з котячої пастки-пащі й упали на сухе листя. А Товстуха з Анхвісою на руках гепнулась на асфальтну доріжку.
Товстуха сварилася, а Найда з Миколкою тікали. У Халабуді побачили, що у Найди нема кінчика правого. Іще днів десять друзі не висовувались із Халабуди: ану ж Товстуха додзвонилась – ні, не до батьків, бо Вітчим уже давно обміняв телефонного апарата на сулію самогонки, – до Директора? А обідати й підвечіркувати під Товстушин будиночок не ходили після того аж цілих три тижні.
ЗНАХІДКА
Розімлівши на останньому осінньому сонці, Найда раптом прокидається. Його ніздрі вловлюють якийсь дивний запах. Начебто Дівчинки, чий Конструктор колись так невдало трапився на Миколчиному шляху. Але наче й не зовсім Дівчинки.
Найда потрюхав із Пустирища подалі: краще побіжить до Школи – чекати з неї Миколки. Але Найда знаходить хлопчика біля розритої заболоченої шосейки. Балакає з якоюсь малявкою в патлатій шапці з нашитими ведмежими вушками. Найда відразу впізнає у "вухатій" малявці Дівчинку, у якої Миколка хотів вкрасти конструктор. Виявляється, Дівчинка заблукала. Її очі почервоніли й стекли солоною водою. Миколка просить, щоб Дівчинка не нюняла: він знає, де вона живе, і заведе її додому. Але вона дещо загубила: "Терточку". Виявляється, Дівчинка вийшла з терточкою гуляти, спочатку загубилась терточка, а потім і сама Дівчинка.
Миколка з Найдою розгублено нюшать між болотом і каменюччям. Ніде не валяється жодної тертки. Нарешті, друзі дізнаються, що Терточка – хом'ячок.