А коли батьки почули про велику скульптуру сфінкса, яку Клим помітив посеред підземної зали, то не могли втриматися від здивованих вигуків. Мама вважала, що син знайшов Сонячного Сфінкса.
Батьки надягли на голови потужні ліхтарики, щоб освітлювати вузенький підземний коридор. А завдяки відеокамерам, вмонтованим в оправах захисних окулярів, якими вони захищали очі, усі могли стати якщо не учасниками, то свідками цієї небезпечної експедиції.
Розділ 26. Сонячний Сфінкс існує!
Тато йшов попереду, мама за ним. Клим, затамувавши подих, стежив за тим, як вони впритул наблизилися до глухої стіни, і тато приклав ПУПС до піщаної поверхні. Мама вирішила використати діркокрут. Пристрій викрутив у стіні дірку, механізм працював зовсім беззвучно. Тож коли піщана стіна, що розділяла підземний коридор і величезну залу, розсипалася, цього не помітили ні синьоморди, ні їхні агенти, ні Жук. Батьки вимкнули ліхтарики і почали обережно просуватися до центру зали. Туди, де жовтим світлом сяяла загадкова фігура Сфінкса. Професор побачив, що Сонячний Сфінкс таки існує, і дуже радів. Усі напружено стежили за тим, що відбувалося. Климу навіть здалося, що він в кінотеатрі й дивиться якийсь фантастичний фільм у форматі 3D.
Розділ 27. Стах помічає міжчасовий коридор
Надчутливі камери, вмонтовані в захисні окуляри тата й мами, могли максимально наблизити зображення й посилити звук. З усього було видно, що банькаті монстри анітрохи не довіряють своїм прислужникам. Вони тримали на прицілі й огрядного мера, і його руду подругу, і решту поважних гостей супербалу, які виявилися агентами чужопланетян і разом із ними потрапили у пастку-клумачок.
Біоробот Стах попросив усіх звернути увагу на зображення синьоморда на гладенькій, відполірованій стіні підземної зали. Час від часу малюнок ставав прозорим, і за ним відкривалася безодня, в якій вирувала ядуча блакитна субстанція. "Це відкривається міжчасовий коридор! — заклопотано проказала бабуся. — Треба діяти негайно!"
Та в цю мить заговорив головний синьоморд. Він сказав людям, які були його підданими, що вони повинні впритул наблизитися до Сонячного Сфінкса, здертися йому на спину і вкласти в спеціальний отвір на шиї диск. Хижий покруч простягнув наляканому мерові плаский предмет, який випромінював таке сліпуче сяйво, що всім присутнім довелося примружити очі. Одна половина диска була кислотно-блакитного кольору, а друга – ядучо-жовтого. Мер відмовився це робити, бо хотів, щоб йому спочатку дали владу над усією Європою. Синьоморди лише сміялися і сказали, що зараз його вб'ють. Тоді Жук вийшов і сказав, що сам вставить диск. Головний синьоморд наказав йому вкласти диск в отвір на шиї Сонячного Сфінкса блакитною половиною.
Жук ствердно хитнув головою і почав зі спритністю мавпи здиратися вгору по гладенькій поверхні статуї.
Розділ 28. Мама з татом вдаються до спецефектів
Чорнява телеведуча припустила, що не все ще втрачено, бо Жук – не зрадник. Бабуся була впевнена, що Жук зрадник, бо він викрав часоліт, переніс синьомордів до підземного саркофагу і саме в цю мить він збирається виконати наказ ватажка блакитних жаб, що може призвести до загибелі людства.
Бабуся попросила Клима увійти з синьомордами в телепатичний контакт і підслухати, про що вони радяться. Тато з мамою підійшли зовсім близько, щоб Клим міг мати контакт з очима головного синьоморда. Хлопцеві вдалося вийти на телепатичний контакт із пузатим синьомордом. Клим відчув, що синьоморд готується до найголовнішої у своєму житті події. "Ми заволодіємо Всесвітом! Диск – це ключ, що приведе в дію Сонячного Сфінкса, і моя влада стане безмежною! Головне, щоб ключ увійшов у шию саме блакитною половиною! Тоді влада синьомордів буде нездоланною! Мені підкориться час і простір! І ця смачна планета буде лише крихтою на моєму обідньому столі!" — думав синьоморд.
Клим сказав татові, що треба щось робити. Тато й мама скинули з плечей рюкзаки і витягли звідти… два маленькі паперові літачки. Вони запустили свої крихітні літальні апарати. Літачки спіраллю закрутилися в повітрі, підлетіли аж до склепіння підземної зали і, торкнувшись її, розпалися на тисячі ледь помітних клаптиків. Ті клаптики почали падати донизу, білих цяточок ставало все більше й більше, аж весь простір величезної зали заповнила біла заметіль. Синьоморди вимахували лапами, розганяючи білу віхолу, яка невідь звідки взялася. Гладкий мер зі своєю рудою помічницею та решта синьомордівських агентів затуляли обличчя руками. А штучний сніг все падав і падав.
Батьки тим часом взяли стінолази і почали спритно здиратися по гладенькому тулубу Сонячного Сфінкса. Так, як кілька хвилин тому це зробив Жук.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 29. Мумії перетворюються на богів
Коли мама з татом за допомогою стінолазів видерлися на спину велетенської міфічної істоти, висіченої з дивовижного каменю, що випромінював світло, Клим зрозумів, як важливо, що їхні очі були прикриті захисними окулярами. Бо Жук, який раніше за них опинився на спині Сонячного Сфінкса, ніяк не міг дістатися до шиї статуї. Він крутив головою, мружився, засліплений яскравим світлом. Тато хотів спинити Жука, але той таки вклав сяючий диск в отвір на шиї міфічної істоти. Та що це? На шиї Сонячного Сфінкса сяяла не блакитна, а жовта половина диска. Отже, Жук порушив наказ Головного синьоморда.
Тієї ж миті гігантська статуя поворушилася, повільно стала на всі чотири лапи, і на її спині почали розгортатися великі прозорі крила. Синьоморди, що стояли біля підніжжя Сонячного Сфінкса, зчинили жахливий лемент. Ватажок хижих блакитних жаб намагався давати вказівки Жукові, але той, міцно вхопився за опуклий диск і почав повертати його то в один, то в інший бік. "Він мене слухається!" — радісно вигукнув Жук і наказав батькам Клима міцніше триматися.
Жук спрямував крилатого велетня в бік синьомордів. Банькаті потвори почали обстрілювати Сонячного Сфінкса з бластерів, але потужні лазерні промені не завдавали йому жодної шкоди. Навпаки: дивовижна істота з тілом лева й людською головою раптом почала тихенько муркотіти, потім ця котяча пісенька стала голоснішою, аж залунала голосно-голосно.
Від цієї потужної звукової вібрації почали розколюватися й падати донизу прозорі капсули. Пісня-муркотіння перейшла в інфразвук, що здер із таємничих постатей сріблисті шати. Мумії почали надягати собі на голови чудернацькі маски, що зображували богів давнього Єгипту. Саме тих, про яких розповідав старий балакучий професор. Звіроголові істоти зіскочили з кам'яних п'єдесталів, на яких простояли, завмерши, кілька тисячоліть, і посунули до натовпу синьомордів. Анубіс – бог царства мертвих з вовчою головою – змахнув списом, Сахмет – богиня війни з головою левиці – грізно загарчала, Бастет – богиня любові з котячою головою – ошкірилася й засичала, а Гор – бог Неба і Сонця з головою сокола – пропікав синьомордів палаючими очима, з яких вилітали сліпучі блискавки. Решта богів-велетнів вишикувалися в один ряд і почали заганяти синьомордів у глухий кут.
Блакитні жаби відступали в той куток зали, де на стіні синім полум'ям пульсувала безодня, відкриваючи часовий коридор. Що ближче до сліпучої безодні підходили синьоморди, то більшим ставав отвір у стіні. Якась невидима сила підхопила першого прибульця і затягла його у шалений вир. За ним у вирву в стіні почали один за одним провалюватися й інші любителі земних комах.
Розділ 30. Давні єгипетські боги повертаються додому
"Земляни, ми виконали своє завдання, — прогримів під склепінням велетенського підземного приміщення голос Гора. — Три тисячі років тому ми прибули на вашу планету, щоб захистити її від нашестя войовничої цивілізації квакожерів. Синьоморді космічні монстри підступом заволоділи пультом управління Сонячного Сфінкса, тож ми не могли повернутися до нашої галактики. Але ми вірили, що порятунок прийде, тому викопали цей велетенський підземний палац-бункер, щоб зберегти наші таємні знання, а самі розмістилися у спеціальних непроникних капсулах і занурилися в анабіоз… Ну що ж, тепер нам час повертатися додому".
Гор оточив мера і всіх підданців синьомордів вогненним колом, але не вбив їх. Потім один за одними прибульці з далеких світів сідали на спину крилатого лева з людською головою, аж урешті Гор осідлав Сонячного Сфінкса і поклав руки на променистий диск, що, як виявилося, і був пультом управління. Дивовижна істота розкинула крила й почала здійматися все вище й вище, спершу перетворившись на золотаву зірку, яка зникла з очей, розчинившись у безмежній темряві.
Пузатий мер, який першим отямився після смертельного переляку, почав вимагати пояснень, та його швидко заспокоїв Климів тато, розтлумачивши, що всі перемовини між синьомордами та їхніми прислужниками, про всяк випадок, записані на диктофон. Мер ущух, пошепотівся про щось зі своїми поплічниками, і вони, вилізши по металевому трапу нагору, вишикувалися в колону й понуро побрели в бік розкішного готелю "Мушля".
Урешті в підземній залі залишилися тільки батьки Клима і Жук. Виявилось, що Жук не був зрадником, він просто випробував свої сили у мистецтві окозамилювання, бо ж бабуся казала, що ТТБ – Таємне Товариство Брехунів!
Розділ 31. Операцію "Антижаб-2" завершено!
Сивобородий професор звернувся до усіх і сказав, що треба споряджати міжнародну експедицію до цієї дивовижної підземної зали, щоб розповісти світові про цих істот-велетнів, які спочивали в капсулах. Бабуся Соля сказала, що людство ще не готове сприйняти таку інформацію. Вона оголосила, що операція успішно завершена. Усі члени ТТБ почали розходитися. Згодом Клим залишився тільки з бабусею, Зайцем та біороботом Стахом. Вони піднялися рухомими сходами на майдан. Уже світало. Снодійне, яке агенти синьомордів підклали у смачні тістечка, стерло з пам'яті людей багато подробиць. Ось чому наступного дня вже майже ніхто не згадував про дивні події, свідками яких вони були.
Клим із бабусею Солею, Зайцем і Стахом попрямували до зупинки приміського автобуса й за годину вже спочивали у старенькій хатинці-мазанці, де у садку під грушею все ще спав, прикритий рядном, представник хижої цивілізації блакитних жаб, на якого попереду чекало серйозне випробування тяжкою фізичною працею на свіжому повітрі.