Тепер дівчинка знала, що коли виросте, то будуватиме великі міста.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ шостий
Що не літо, то зима!
Спекотного літнього ранку Таня гуляла вулицями Міста і слухала його цікаві історії. Чого тільки воно не згадувало про своїх колишніх мешканців і їхнє життя. Тепер важко уявити, як виглядали в минулому різні куточки столиці. Звісно, центр Міста виглядав дуже гарно: тут будували театри, вишукані будинки і ресторації. Але далі, в інших районах, прості люди мешкали в маленьких дерев'яних будиночках, які не мали навіть каналізації.
Таня слухала Місто, не перестаючи дивуватися.
Таня проминула чепурну будівлю Оперного театру, головну браму стародавнього Києва – Золоті Ворота, Михайлівську площу із золотоверхим собором. Нарешті вона дісталася Пейзажної алеї з безліччю сучасних веселих скульптур та дитячих майданчиків і звернула до своєї улюбленої вулиці – Андріївського узвозу. Тут, як завжди, можна було побачити стільки всього цікавого.
Раптом дівчинка на маленькій вуличці Боричів Тік, що перетинала узвіз, побачила, що усе навкруги запорошило пухнастим снігом. Вдалині були якісь люди в кожухах, шинелях і теплих шапках, вони палили вогнище та гріли над ним руки, а поблизу від них стояло кілька коней…
Тані було зовсім не холодно. Сніг був… теплим. "Приготувалися до зйомки… камера!" – раптом залунав чийсь голос. Таня підвела голову, вгледіла чоловіка з великою камерою і нарешті зрозуміла, що ж тут відбувалося. Це були кінозйомки! Але раптом зйомка перервалася, бо потрібна була дівчинка на роль сирітки. Дівчинка не приїхала, тому режисер був сердитий. Раптом він помітив Таню і запропонував їй цю роль. Потрібно було зіграти дівчинку, яка жила сто років тому в Києві, на цій самій вулиці. Таня погодилася. За кілька хвилин її перевдягли в старе пальтечко, розплели їй коси, замурзали гримом обличчя, і от уже з дзеркала на Таню дивилася не Таня Хорошун, а якась зовсім незнайома брудна дівчинка.
Режисер попросив Таню уявити тисяча дев'ятсот вісімнадцятий рік, війну, холод, голод, сирітське життя. У фільмі дівчинка мала перебирати уламки меблів та лахміття. Коли солдати підійдуть до будинку, їй треба було злякатися і втекти за стіну.
Скільки було дублів – і не злічити. Таня робила все те, що велів режисер. Нарешті, зйомки закінчилися. "Не сумуй, Тетянко. Все хороше завершується лише для того, аби почалося щось інше й також хороше", – раптом почула вона чийсь голос і підвела очі. Поруч з нею стояв актор – старенький дідусь. Це був той самий дідусь, з яким вона колись розмовляла в метро! Дівчинка призналася, що її мама не працює в театрі. Дідусь сказав, що з дівчинки вийде гарна актриса.
Таня довго ще сиділа біля будинку і спостерігала за тим, як збирається кіногрупа. Якоїсь миті до неї підбігла помічниця режисера й вручила їй конверт з гонораром. Таня сховала конверт до кишені й миттю про нього забула.
Таня пішла додому, взявши жменьку штучного снігу. Майже діставшись свого будинку, Таня попрощалася з Містом і попрямувала до двору, але раптом на іншому боці вулиці вгледіла дівчинку. Бідно вбрана, худенька, вона стояла біля крамниці і тримала руку долонькою догори. Раптом з магазину вийшов дядько і тицьнув дівчинці в долоню монетку, а вона кивнула, дякуючи, і знов опустила голову. Таня перейшла дорогу, витягла з кишені конверт з грошима і поклала дівчинці в руку. А сама швидко побігла. Але дівчинка наздогнала її і запропонувала піти разом накупити всього.
І вони пішли до крамниці й купили булок, сиру, шоколаду, цукерок та черешень. Бідна дівчинка привела Таню на дах якогось будинку. Дівчатка довго сиділи, смакували їжею, трохи говорили про життя, і Таня думала, що ніколи в неї ще не було такого незвичного пікніка.
Розділ сьомий
Справи амурні
Одного сонячного дня Таня сиділа на гойдалці у сквері, позирала на перехожих і відчувала себе невимовно щасливою. Вона недавно каталася на атракціонах, з'їла морозиво і мала цукерки в кишенях.
А ще вона сьогодні побачила Марка Захарченка. Він стояв у довжелезній черзі за квитками на атракціони. Невеличкий на зріст, худющий, з великими сірими очима і збитими ліктями, він нагадував настовбурченого горобця. Марко був з мамою, тому почервонів, бо Таню уже відпускали саму. Дівчинка віддала йому квитки, які у неї ще лишилися. "Бувай, малий!" – прошепотіла вона одними губами й весело попрямувала парком. І от тепер задоволена Таня, сидячи на гойдалці, метляла ногами та святкувала свою маленьку перемогу, а на її язику танули залишки вершкового морозива.
Місто повело Таню на прогулянку. Але на одній лавочці вона побачила сестру Софію, яка гірко плакала. Цієї миті Таня враз забула про всі сварки з сестрою і кинулася до Софії. Виявилося, що Софійка сіла на пофарбовану щойно лавочку, а у неї через 15 хвилин побачення, про яке вона довго мріяла.
Місто підказало Тані підтримати сестру і відправити на побачення. Таня підбадьорила сестру і сказала просто не обертатися спиною до хлопця.
Софійка побігла на побачення, а сестра за нею підглядала. Вона побачила високого рудоволосого хлопця з букетом ромашок. Таня ховалася то за деревами, то за лотками із солодощами. А Софійка про щось щебетала з рудоволосим. Парочка не встигла ступити й кількох кроків, як ні з того, ні з сього якийсь хлопчик, не зладнавши зі своїм скейтом, з розгону налетів на Софійку і збив її з ніг. Винуватець вибачався. І цієї ж миті сталося щось справді чудове. "Шурррххх!" – зненацька з усіх боків, прямо-таки з натовпу, до неба полетіли різнокольорові повітряні кульки. Рудий хлопець обережно взяв Софійку за руку, і вони вдвох попрямували парком.
До пізнього вечора Місто невідступно супроводжувало цю пару. Щосили Місто намагалося діяти так, аби це перше побачення назавжди їм запам'яталося. І в нього це добре виходило, позаяк в усі часи воно славилося своїм умінням бути надзвичайно романтичним.
Таня вдома з балкону спостерігала, як хлопець привів Софійку додому. Він дав їй свій піджак і сказав, що вона дуже гарна.
Таня вже хотіла піти до кімнати, як раптом двері сусіднього балкона рипнули, й вона побачила свого сусіда Марка Захарченка. Тані сваритися такого гарного вечора зовсім не хотілося, тому вона шмигнула до кімнати.
Розділ восьмий
Місто страшне і таємниче
Місто голосно позіхало і пояснювало Тані, що зовсім не виспалося, бо вночі було дві пожежі, кілька автомобільних аварій, з десяток бійок, пара сотень розбитих сердець, двадцятерко новонароджених малят, кільканадцять крадіжок… А потім ще цих привидів дурноголових довелося до ранку мирити.
Таня зацікавилася привидами. Місто розповіло, що привиди були на новобудові. На її місці, щоправда, раніше стояла старовинна садиба, яка згоріла.
Тато якось розповідав Тані, що Київ – місто зі своїми таємницями. І про загадковий Зелений театр розказав, і про Замок Річарда на Андріївському узвозі, і про Лису гору, на якій збираються київські відьми.
Таня спитала Місто, чи є відьми. "О, добре, що нагадала! Мені вже давно треба листя диво-силу надерти на Лисій горі. Клятий кашель замучив. То що, складеш старому компанію?" — запропонувало Місто. Таня зітхнула, приготувалася, слухняно заплющила очі, і вже знайома чарівна сила понесла її назустріч пригодам.
Дівчинка опинилася на Лисій горі. Місто розповіло казку. Дуже давно жили в цім світі Танині слов'янські предки. Вони вірили, що земну кулю оперізує велика змія, яка кусає сама себе за хвіст. А місце цього укусу припадає якраз на розташування міста Києва. Отрута змії накапала тут, і виросли лисі гори. Вони так називаються, бо мало що на них росте.
Місто розповіло, що одна з його головних лисих гір у давнину називалася Києвицею. Тут сталося багато поганого: у дохристиянські часи язичники поклонялися тут своїм богам, проводили обряди, здійснювали жертвоприносини; хан Батий у 1240 році замурував у печерах під цією горою сотні безневинних душ; сто років тому тут було місце страти...
Дівчинка не хотіла більше бути тут, тому Місто перенесло її на іншу гору. Але дівчинка здивувалася, коли опинилася… біля входу до київського фунікулера! А тут дійсно є інша відома лиса гора – Володимирська гірка. Таня попрямувала парковою доріжкою вперед. Дівчинка бачила чудові альтанки, з яких відкривається винятковий вид на Поштову площу, Річковий Порт, Дніпро і Лівий берег Києва!
Пам'ятник Володимиру Великому з хрестом у руках височів посеред невеличкого майданчика, схованого в парку. Таня спустилася ще нижче і подивилася разом з Володимиром на Дніпро.
Згодом Місто перенесло дівчинку у звичайний вхід до станції метро. Неподалік виднівся парк і якийсь дивний пам'ятник з дитячими фігурками. Посеред парку було видно дитячий майданчик. Там гасали з веселим криком діти. Місто сказало, що має безліч особливих, загадкових чи дуже лячних місцин. Але це місце, де вони зараз є, мабуть, одне з найстрашніших. І винні у цьому звичайні люди. Місто розповіло, що колись тут був величезний яр. Ним протікав струмок. Під час Другої світової війни Місто окупували німецько-фашистські загарбники. Вони восени 1941 року розстріляли тут тисячі киян – переважно євреїв, але й українців, росіян, ромів також. Саме тут розстріляно чимало українських патріотів, і серед них поетесу Олену Телігу.
Таня довго мовчала. Раніше вона нічого не знала про Бабин Яр, а відтепер вже не зможе забути про нього.
Уже вертаючи зі своєї невеселої прогулянки до метро, Таня раптом знову зауважила пам'ятник з дивними фігурками і підійшла до нього ближче. На постаменті стояла маленька дівчинка, а біля її ніг примостилися дві сумні зламані ляльки. "Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям", – прочитала Таня.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ дев'ятий
Бідна багата Таня
Якось за сніданком мама назвала Таню бідною, бо надворі літо, а дитина тиняється сама у дворі. Софійка теж жалілася, що бідна, але мама сказала, що у Софійки вступні іспити, і вона має готуватися.
Тож мама сьогодні взяла з собою Таню на роботу, щоб дочка хоч трохи розважилася.