А ще опришок сказав, що їхав з Шикарошем, але його вже зловили і почали їсти. Бринда ще більше налякався і зняв зі стіни ще й пістоля і всунув у руку Графинчикові. А ще сказав валізку сховати у його сховок.
Бринда відхилив килима, що на турецький манер висів на стіні. За ним була таємна кімната, у якій лежало повно грошей. Бринда роззувся і навшпиньки, аби не ставати на пачки, почав пробиратися з валізкою до середини. Розбійник вирішив скористатися тим, що той відклав рушницю. Пан був трохи тупий, тому не розумів, що відбувається. Графинчик поклав йому на спину яблуко і сказав, що це бомба, яка від найменшого поруху вибухне. А сам заходився пакувати гроші. Натрамбувавши грошей так, що валізка стала твердою як камінь, Графинчик вирішив попрощатися. Він замкнув двері і опустив килим. Збігши сходами з ґанку, Графинчик попросив гайдуків провести його до воріт, бо, розчулившись розповідями господаря, він хоче неодмінно через них проїхати.
А пана Бринду знайшли аж під ранок, коли його шукав уже весь двір. Хтось звернув увагу на стогони за стіною спальні. Коли зняли килим, виявили потаємні двері. І коли їх виламали, перед дворовими відкрилася дивна картина. Посеред Кімнати, устеленої грошима, стояв скрючений у три погибелі його милість, а на спині в нього лежало зелене яблуко. Коли ж йому подали яблуко, він мало не зомлів.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
Напиймося, пане-брате, води студеної
Та й підемо добувати пані золотої.
ЯК ПИНТЯ НА БАЛУ ГУЛЯВ
Звістка про те, що в катівні загинув Янко Причмелений, глибоко всіх вразила. Пинтя вирішив рятувати хрещену. Завтра у Хусті мав бути великий бал: доньці князя Дундуковича виповнюється вісімнадцять років. Треба було викрасти когось з панів і поміняти на Зубаню і її подруг.
Вирішили, що до князевих покоїв піднімуться лише Пинтя з Графинчиком. Решта ватаги забезпечуватиме відхід і пильнуватиме дорогу. Розбійники при вході на свято представилися гостями з Далмації.
У розкішному салоні було повно людей. Панство обговорювало, як можна знешкодити Пинтю. Заграла музика, і бал розпочався. Опришкам треба було когось виманити з палацу. Та на початку свята про се годі було й думати. Тож розбійники терпеливо чекали завершення вечірки, коли в темряві змогли б когось перехопити. Пинтя попивав винце, а Графинчик крутив дівок у танці.
Князь Дундукович оголосив розіграш: хто скаже, чого з ним не може трапитися, той отримає приз – виконання будь-якої примхи! Добряче хильнувши вина, Пинтя не втримався і голосно крикнув: "А чи може ваша світлість на сьому балу пригощати розбійника Пинтю?". Князь крикнув, що цього не може бути. Він страшенно розлютився, жарт про Пинтю був такий гострий, що всі стали підозріло озиратися. За виграш Пинтя забажав у князя проїхатися з його донькою у кареті. Донька, чарівна Ізабелла, вийшла, усміхаючись, і граціозно вклонилася. Дундукович не знав, що робити. Йому вкрай не сподобався цей незнайомий нахаба, але слово честі, дане при всіх на торжестві, порушити не міг.
На біду, від хвилювання і задухи у розбійника відклеїлася іспанська борідка. Пан Бебекало, який нарешті відірвався від курячого стегна, аби побачити зухвальця, який виграв князеву доньку, скрикнув, що це – Пинтя.
Що тут зчинилося, важко переказати. Гусари просто погребли отамана під собою. Бачачи, що побратима вже не виручити, Графинчик втік.
Дундукович надував щоки від задоволення. Ще б пак! Саме на його балу спіймано такого небезпечного злочинця. Капітан Смоляк був на сьомому небі. Коли Пинтю забирали, бо він відмовився іти, він співав, час від часу вигукуючи: "Ізабелло! Серце моє! Коли ми проїдемося на кониках?". Донька князя була приголомшена тим, що сталося. Але, чесно кажучи, цей нахаба їй трошки подобався.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
Закувала зозулиця далеко в провалі,
Не є дома легіника – сидить в криміналі.
ЯК ПИНТЮ ВСІ ЗГАДУВАЛИ
Люди обговорювали останню новину.
Мотя Лейбус ночами не спав, боячись, що Пинтя його здасть. Жид сам до вибрався Шикароша, несучи лікувальну мазь для бідної задниці пана економа. Після мурахолікування той дотепер не міг сидіти. Мотя приніс мазь і сказав, що його теж обграбували опришки.
А тим часом товариство біля ведмежої нори зібралося на раду. Шпінька тепер був за старшого. Чоловіки вирішили рятувати Пинтю. Усі знали, що був лише один в'язень, який вибрався із замкової темниці. Це Юстин Вітер, який живе тепер в Цаповій печері на горі Кобила, спить у труні і молиться Богу. А ще казали, що він усе відає, бо святий. Опришки таки добралися до Юстина, і той сказав, що замок має потаємний хід, про який уже всі забули. І він починається якраз із темниці. Це кам'яна плита, на якій вибито чортове копито.
Шпінька віднайшов Митра Сливовицю і сказав, що час віддавати борги. Сливовиця не один день сидів у в'язниці, тож відразу зрозумів, що має справу із людьми поважними. Митро був неперевершений майстер відчиняти замки, і тепер він саме знадобився опришкам.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Ой темнице-кам'янице, товсті твої мури,
Сидять в тобі побратими одної натури.
ЯК ПИНТЯ У ТЕМНИЦІ СИДІВ
Підвечір дві коняки Кривого Пелеха тягнули воза з трьома смоляними бочками до Хустського замку. Поруч із фірою біг чорний кудлатий пес. Разом з візником їхали два гусари, які за наказом коменданта супроводжували тепер усі замкові вантажі. Щоправда, в одного вершника була якась чудернацька шабля, мовби двохсотлітньої давності. Сам начальник нічної сторожі перевірив бочки і вже хотів для певності проткнути шаблею, але пожалів свою дорогу зброю.
Віз заїхав на подвір'я замку. Тут живицю треба було вивантажити. Вояки разом з комірником допомогли Пелехові занести смоляні бочки до льоху. Почало діятися щось незвичайне. З дна бочок вилізали люди: Шпінька, Графинчик та Митро Сливовиця. А гусарами виявилися Іван Качулка і Юра Доманич.
Комірника і варту опришки "знешкоджували". Тепер була черга Митра, бо треба було відімкнути браму. Той витягнув різне злодійське причандалля. Аби їх не помітили, побратими загасили два смолоскипи, які висіли над брамою порохової вежі.
А тим часом у панських покоях капітанові Смоляку чогось було тривожно на душі. Він побачив, що на пороховій вежі не горить жоден зі смолоскипів. Тому капітан пішов туди. Там його і зловили.
Смоляка чомусь довгенько не було, і це стривожило коменданта. Він і собі підійшов з келихом вина до вікна. Біля порохової вежі було темно.
А тим часом побратими ніяк не могли відімкнути браму. А від палацу до порохової вежі йшов уже комендант у супроводі начальника варти та вісьмох стражників. Раптом Сливовиця відчинив браму.
Коли комендант з охороною підійшов до вежі, там уже було все тихо і мирно. Варта засвітила смолоскипи. Брама була зачинена. Але через кілька хвилин варта натрапила на зв'язаних вартових. У замку негайно забили тривогу.
Тим часом побратими спускалися вузенькими сходами до темниці. Першим біг Люципер. Товариство вибило двері, за якими сидів Пинтя.
Тим часом нагорі уже почали вивалювати браму. Ще мить, і охорона буде тут, у підземеллі. Пинтю звільнили з ланцюгів і тепер шукали таємний хід. Гусар Юра зібрав пістолі і відбивався від переслідувачів.
Раптом Люципер гавкнув і почав швидко гребти лапами. Всі кинулися йому допомагати. Невдовзі вони розкопали велику кам'яну плиту, на якій був відбиток підкови, під якою була відтиснена в камені собача лапа. Пес поклав свою лапу на відбиток у плиті. Його лапа точно збіглася із кам'яним слідом невідомого собаки. Плита повернулася трохи боком. Пинтя першим поліз досередини. Останнім у потаємний хід спускався гусар Юра, якого встигли поранити в плече. Той упав просто на руки побратимів. Поки вояки кинулися розв'язувати капітана Смоляка, Пинтя притулив лапу Люципера до чортячого копита на звороті плити. І камінь зі скрипом зачинився на очах очманілих переслідувачів.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ
Сидів Пинтя у темниці у великій журі —
Визволили побратими з-за кам'яних мурів.
ЯК ПИНТЯ ЛИСТА ПИСАВ
Розбійникам довелося довгенько мандрувати підземним ходом. Юрові нашвидкуруч перев'язали плече. Через кілька кілометрів побратими у нічній пітьмі вибралися з лазу. За втікачами пущено погоню. Побратими подалися до домовленого місця, де їх з конями чекали циган Мішко, Гатала та старий Доманич.
А вже через мить розбійнича ватага мчала на рисаках у напрямку Чорної полонини. Розбійники зупинилися біля найближчої корчми, щоб перев'язати Юру і підкріпитися.
А в Хусті лише й розмов, що про втечу Пинті. Капітан Смоляк, комендант Кокош, барон фон Ґутентаґ лютували. Аби хоч якось відомстити Пинті, вирішили спалити Зубаню, Глуханю та Сліпаню. Пинтя вирішив рятувати бабусь і написав листа Дюлі Кокошу.
Наступного дня Шпінька уже терся посеред натовпу на хустській торговиці. Опришок крутився там довгенько, поки не побачив капітана Смоляка. Той саме купував півня, бо лікарі радили їсти наваристий бульйон. Шпінька, перевдягнутий на сільського дядька, продав Смоляку півня за пів ціни, бо спішив. Капітан спокусився на дешевизну, а потім його слуга помітив під крилом півня листа.
А вже через півгодини цього листа розглядали комендант Дюла Кокош та барон фон Ґутентаґ. У листі писало: "Якщо до п'ятниці 12.00 ви не випустите з темниці мою нанашку та її двох сестриць, а також не вивісите на замку білий прапор на знак вашої поразки, я змушений буду стріляти по вас із гармати". Під листом стояв підпис: "Славний розбійник Пинтя".
І вояки, і розбійники готувалися до п'ятниці. Опришки знайшли найміцнішого дуба, спиляли, середину вздовж продовбали. Циган Мішко обкував дуба залізними обручами. Хлопці позносили з довколишніх кузень старі ланцюги, криві цвяхи, іржаві підкови, щоб зробити ядра.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Та я стрілю з револьвера, із того нового,
Ой із того, що-м ізробив, — із дерев'яного.
ЯК ПИНТЯ СТАВ ТРИЧІ СЛАВНИМ
Опівдні в Хусті на торговиці зібралася сила народу. Посеред площі стояли три шибениці. Трьох бабць везли у залізній клітці, яка була призначена для Пинті.
Вчинити викрадення було нереально.