Олександр Гаврош — Пригоди тричі славного розбійника Пинті (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 2 з 6

Дід розповів про Чортів зуб, де заховані опришківські скарби, які охороняв чортик. Взимку дід з Манею жив у хижці, посеред лісу викопаній. А на теплу пору вибирався сюди.

Кожного дня старий опришок розповідав хлопчині про розбійниче ремесло. Учив його стріляти з лука, пістоля та рушниці, кидати ножа, рубатися барткою, вести господарство. Оповідав різні хитрощі й таємниці лісового життя.

Уже не раз Пинтя й сам з Люципером ходив на полювання. А що хащі тут були первісно дикі, то й звірини водилося до блуду. А по ягоди та гриби не треба було навіть до лісу ходити – вони тут рясно росли біля кожного куща. А ще козяче молоко та сир, старі розбійничі запаси, одне слово, влітку їсти було що.

Одного разу Муха сказав, що вже дуже старий, і піде на зиму до давньої приятельки, у якої чоловік помер. Але за розбійничою звичкою не можна покидати ватаги, доки наступники не знайдуться. А тепер Пинтя може бути наступником, але треба пройти тяжке випробування. Хлопцеві стало цікаво. Дід привів його до воронячого гнізда і сказав витягнути яйце так, аби й ворона не помітила. Пинтя обережно поліз грабом угору. Тільки-но хотів рукою сягнути у гніздо, як ворона здійняла страшезний ґвалт.

Дід сказав, що лишилося ще дві спроби. Друга спроба виявилася кращою за першу. Але щойно Пинтя вхопив яйце, як ворона знову розкаркалася на весь ліс. Перед третьою спробою дід сказав, що, у разі провалу, Пинтя мусить піти геть. Серце Мухи рвалося з жалю, коли він це говорив. Але що поробиш – у розбійників закони суворі. Цього разу Пинтя зробив у знизу у гнізді дірку і яйце викотилося у руки.

Увечері розпочалася урочиста церемонія посвячення у розбійники. Муха зі старих запасів убрав Пинтю в чорну розбійничу сорочку, дав широкого череса (пояс), зеленого капелюха з півнячим пір'ям, оздоблену бартку та пістоля. Пинтя присягнув ніколи не зраджувати товариство.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Нащо тобі, пане-брате, торбину двигати?

Ліпше тобі, пане-брате, людей розбивати!

ЯК ПИНТЯ РОЗБІЙНИЦЬКІ ТАЄМНИЦІ ВИВІДУВАВ

Перед відходом Муха повів Пинтю до Чортового зуба. Це була скеля, що нависала над урвищем. Муха прив'язав себе мотузкою до одинокого дерева на кручі й потиху став з неї спускатися, відштовхуючись від скелі ногами. Пинті теж звелів спускатися.

Під скелею була печера, яка виявилася досить довгою. Стариган привів Пинтю до скрині і відкрив її своїм хрестиком з шиї. Хрестик виявився добре замаскованим ключем. У скрині було повно золотих та срібних монет. Опришок узяв жменю монет і почав насипати у мішечок. Раптом якийсь голос запитав, навіщо Муха тривожить скарби. Але Муха був спокійний, адже ці скарби могли належати цьому незнайомцеві, якого він назвав ніхтолицем, у разі смерті останнього опришка. Голос сердився на Муху.

Тим часом Муха зайшов до бокової печери, де зберігався різний одяг. Якого вбрання тут тільки не було! Муха відібрав собі просту домоткану сорочку та білі полотняні широкі штани. Тепер він був звичайним сільським дідусем. У сусідній коморі зберігалася зброя: шаблі, палаші, довгі криві ножі, пістолі та рушниці різних армій, діжка з порохом та торбинки зі свинцевими кулями. Виходячи з печери, Муха крикнув у темряву: "Бувай, дідьку! Дасть Бог, побачимося ще на сьому світі!". Але у відповідь ніхто не озвався.

Коли вибралися нагору, Муха віддав Пинті хрестика-ключа. Друзі повільно йшли лісом до свого полонинського сховку. Дід показав на ялицю: якщо закинути на неї якусь річ товариша, то дерево відразу скаже, в біді він чи ні. Якщо у біді – річ зникне. Дід лишив на ялиці свій кисет, щоб Пинтя знав, чи все добре. А ще старий показав грушку-мудрушку: коли хтось підходить до сховку, її гілочка розцвітає.

Половину грошей Андрій Муха залишив Пинті. Насамкінець старий опришок мав показати хлопчині місце зимівлі, а вже звідти їхні дороги розходилися.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Полишили вівчарики в полонині стрижки,

Взяли собі пістолики та пішли в опришки.

ЯК ПИНТЯ КАЧУЛКУ ЗНАЙШОВ (качулка – качалка для розкочування тіста)

Дід привів юнака до зимівника. Вони попрощалися, і дідок чкурнув, аж за ним закурилося.

Хижка стояла серед густого, майже непрохідного лісу. Була вона по стріху вкопана в землю. Збоку тулився невеличкий хлівець. Недалеко дзюркотів лісовий струмочок.

Для Пинті починалося нове життя, в якому він уже сам мусив давати собі раду. І хлопець задумано побрів до ведмежої печери, до якої було зо дві години ходу.

За тиждень-два життя парубійка впорядкувалося. Зранку він перевіряв сильця, що їх залишив старий опришок, заодно глипаючи на ялицю-яснолицю та грушку-мудрушку. Коли нічого не ловилося в сіті, ходив на полювання. Стріляв з лука. Після обіду годину-дві спочивав. Надвечір косив траву і сушив сіно – на зиму для кози. Маня давала багато молока, тож на холоди запасався і сиром. Пинтя повністю перебрався в козячий одяг старого.

Не знати, скільки часу тривало би таке безтурботне життя, якби одного разу Пинтя серед ночі не прокинувся. Біля вогню сиділо двоє чоловіків. Один був геть лисий, без лівого вуха, через усю щоку мав величезний шрам. Інший не мав зубів. З підслуханої розмови цих чоловіків Пинтя зрозумів, що це отаман Данило Череп і Василь Зуб. Вони сказали, що це їхні духи, а в Пинті є три дні, щоб стати справжнім розбійником. По сих словах вони наче розчинилися.

Уранці Пинтя довго міркував над нічним видінням і вирішив, що йому, певно, бракує товариства, тому в нього й почалися марення.

Пинтя запер Маню в печері, кинувши їй великий оберемок трави, свиснув пса і рушив у долину. А оскільки він не знав, куди йти, то вирішив спуститися у Три Пеньки. Спускатися вниз було значно легше. Під вечір він був над селом і здалеку зауважив овечу отару. Пинтя наказав псові сидіти тихо, а сам підкрався до колиби. Раптом ззаду щось гепнуло його по потилиці.

Хитнувшись, парубійко обернувся і побачив навпроти себе незнайомця з дрючком. Врятувала парубійка козяча шапка вуйка Мухи. Інакше голову від такого удару забило би йому в плечі. Пинтя отямився у колибі. Незнайомець назвався Іваном Качулкою. Він вибачився і розповів, що Янка забрали до темниці за те, що побив панського економа, а Шикарош, відтоді як його відлупцювали, став на одне око кривий! Качулка просив Григора взяти і його у розбійники.

Пинтя признався, що це він економа побив. Качулка знову попросився у розбійники, а за це пообіцяв Пинті всю отару. Пинтя згадав, що старий Муха розповідав, що на зиму опришки приганяли собі вівці до зимівника. Аби потім півроку дурня валяти.

Пинтя вирішив, що це буде його перший подвиг. І вранці вони утрьох з Люципером погнали череду пана Бебекала на Чорну полонину. Перед цим отаман ножем вирізав на пеньку напис: "Тут був Пинтя".

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ

Ой гайдуки пана дуки, не в'яжіть ми руки:

Самі будете рубати смереки та буки.

ЯК ПИНТЯ СТАВ ВІДОМИМ

Його милість пан Бебекало мешкав у Трьох Пеньках, хоч до його маєтності належало ще дев'ять сіл в окрузі. Мав пишний кам'яний будинок. Кращий маєток мав хіба що пан Нагаєвський, але в того було ще й на чотири села більше, що дуже непокоїло пана Бебекала.

Уранці Бебекало вставав зазвичай з мігренню. Він наказував щоранку бити Петра Біленького. Старий слуга цього разу не витримав і зомлів. Потім пан побачив кухарчука Івася, що забіг на панське подвір'я, і звелів напоїти хлопчика "чорною кавою". Гайдуки витягли посеред подвір'я бочку, по вінця наповнену гноївкою, і під несамовитий крик Івася занурили у гноївку.

Раптом прибіг задиханий економ Шикарош. Він розповів, що зникли сорок три вівці разом з пастухом Іваном Качулкою, а на пеньку лишився напис: "Тут був Пинтя".

Бебекало лютував: наказав кинути у в'язницю хрещену Пинті і подвоїти охорону всіх маєтностей.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Ой у гори, хлопці білі, у гори, у гори,

Та будемо розбивати багацькі комори.

ЯК ПИНТЯ ШПІНЬКУ ЗНАЙШОВ

Сорок три вівці для ватаги із двох опришків було явно забагато, особливо взимку, бо її треба було чимось годувати. Пинтя думав, де подіти овець, бо різати шкодував.

Одного ранку Пинтя побачив, що на грушці-мудрушці пишно розцвіла одна гілочка: будуть гості. Усе, що можна, було негайно дбайливо приховано від чужого ока. Вхід до ведмежої печери замаскували гіллям, а отару загнали до лісу. Озброївшись до зубів, Пинтя та Качулка пішли зустрічати гостя. Іван Качулка мав старезну лицарську шаблю, якій, може, й двісті років було, і тепер з нею не розлучався.

Прийшов маленький чорнявий чоловічок. Це був Василь Шпінька. Чоловік був такий самий хащовик, а три роки ватага розійшлася, і Шпінька тепер хотів знову бути опришком. Він показав хлопцям спину, збатожену слугами пана Нагаєвського.

Шпінька в опришківському таборі став своїм. Він порадив п'ятнадцять овець лишити на зиму, а решту продати.

Тим часом чутки про розбійників на Чорній полонині долинули вже й до самого Хуста. Пан Бебекало проти трьох опришків зібрав цілу армію. Про те, що проти розбійників готується виступ, знали навіть малі діти. Всі тільки й чекали, коли вже сей клятий похід відбудеться, аби нарешті мати спокій. А найбільше його чекали опришки, які давно до нього готувалися.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Ой, коби ся розвивали в полонині бучки —

Піду панів розбивати, бо сверблять ня ручки.

ЯК ПИНТЯ БЕБЕКАЛА ПРОВЧИВ

Ввечері, перед завтрашнім полюванням на Пинтю, пан Бебекало давав святкову вечерю. Пан Нагаєвський прийшов із двадцятьма своїми гайдуками, барон Чмирик привів дванадцятьох, але головним героєм вечора був капітан гарнізону Хустського замку Штефан Смоляк із тридцятьма драгунами.

Смоляк виголошував промову і сказав, що через тиждень у Хусті буде повішено першого із цієї банди – Янка Причмеленого. А Пинтю спланували четвертувати на колесі.

Гостина тривала до півночі. Було вирішено, що на полонину підуть трьома групами. Основну групу складатимуть драгуни Смоляка, за кілька кілометрів праворуч рухатимуться гайдуки Нагаєвського, а ліворуч – вояки Бебекала та Чмирика. Все це підслухав кухарчук Івась і через годину розповів Пинті з товаришами.

Про день операції опришки знали вже давно.

1 2 3 4 5 6

Інші твори Олександра Гавроша скорочено: