Павлусь крикнув татові, що там чупакабра. Хлопці кинулися розповідати, як вони ловили "козячого вампіра". Дядько Віталько зрозумів лише те, що саме вони викопали цю яму, в яку хтось провалився. Малий Барабаш поглянув з татом у яму, а потім підійшов до Сашка і Петрика і почав розповідати…
На їхній вулиці жила одна прикра баба. Ніхто з дітей поважати її не хотів. Бабу всі називали Сенька, хоча вона була Оксаною. Вона родичів не мала і всю важку роботу (косити, копати, рубати дрова) робила сама. Баба завжди ходила в темному, замотувалась хусткою по самі очі та ні з ким не спілкувалась. Діти її дуже боялись. Одного разу Павликів товариш заліз у її двір узяти кілька яблук. Сенька почастувала його кропивою так, що він цілий тиждень сидів тільки стоячи! І от одного дня з'явилась у цієї баби якась дивна, чорна, маленька свиня з коротким рильцем та надзвичайною енергією. Вона більше нагадувала собаку. Якщо баба йшла до магазину, то і свинтус мусив бігти поряд. Часом Сенька навіть прив'язувала Нюру (так вона прозвала своє порося) на шворку і вела її, як пса на прогулянку. А Нюра, своєю чергою, захищала хазяйку від чужих собак. У Сеньчин двір боялася заходити навіть поштарка, яка носила бабі пенсію. Бо свиня кидалася людям під ноги, намагаючись повалити на землю. Кілька місяців тому бабу забрали в будинок для людей похилого віку, бо сама вона не могла вже собі дати ради. Нюра щезла. До цього часу про неї ніхто не чув…
І от виявляється, що замість загадкової та небаченої Чупакабри, курей крала голодна Нюра, яка й сиділа в ямі, рохкаючи та повискуючи. Дядько зловив свиню, заніс до хліва і поклав у порожній саж. Свиня поїла і заснула.
Павлусь відчував, що без "роз'яснювальної роботи" хлопцям не минеться.
Розділ 6
З самісінького ранку хлопці вислухали "подяки" від усіх членів сім'ї. Від діда – за зіпсовану сорочку, від тітки – за те, що налякали діда. Лише дядько спочатку трохи побештав їх за несанкціоновані лови, але потім похвалив за те, що злапали-таки зловмисника. Тепер кури могли спати спокійно! На загальній раді було вирішено перевиховувати хлопців працею.
Потрібно було засипати викопану яму, скопати тітці грядку під вікном, і прибрати в старій шопі, де лежала купа всілякого барахла.
Розбиратися з ямою хлопці відрядили Маркіза. Хлопці взяли до рук інструмент і заходилися скопувати призначену ділянку. Малий Барабаш зі всіх сил намагався допомогти. Через юний вік він був звільнений від працетерапії, і йому за це було трохи соромно. Тому Павлусь і по воду бігав, і лопати обстукував – аби друзі на нього не сердились.
Павлуша взявся розпушувати землю граблями і раптом знайшов якесь невеличке темне кружальце, яке виявилось монетою і, судячи з усього, старовинною. Професор став роздивлятись її з виглядом неабиякого знавця. Хлопець сказав, що монета срібна. Сашко взяв монету і поклав у свою кишеню.
Розділ 7
Хлопці пішли прибирати у шопі. Будівля була старою, дерев'яною, але ще досить міцною. Дід Ілько невтомно повторював, що саме його руками і був створений цей архітектурний "шедевр". Шопа, як на село, дійсно була незвичайною – велика, з високим спадистим дахом.
Ще кілька років тому на подвір'ї стояла стара хата, в якій були тільки дві кімнатки та маленька кухня з піччю на дрова. Потім звели новий будинок. Стару хату розібрали, а всі непотрібні речі поскладали до шопи.
Хто як міг, узялися до роботи. Павлуша з Петриком сортували речі, які викидав Сашко, і складали їх на різні купи відповідно до призначення. Маркіз усе обнюхував, чхав і кашляв. Зрештою пес вирішив, що найкраща допомога – не заважати.
Біленький знайшов невеличкий сап'яновий мішечок, у якому було кілька монет. Одна з них дзенькнула і, золотаво блиснувши, впала на землю. Сашко сказав, що монета золота і швидко сховав знахідку до кишені. Маркіз сказав, що знає класний сайт в Інтернеті про гроші, де можна дізнатися щось про ці монети. У малого Барабаша був недорогий комп'ютер. Тато Біленького встановив спеціальну програму, яка обмежувала час використання комп'ютера, і Павло Віталійович, у якого аж очі були червоні від ігор на комп'ютері, нарешті повернувся до реального світу. Але зараз, як сказав Павлуша, на компі глюки: то вмикається сам, то повідомлення незрозумілі вискакують!
Хлопці знову стали до роботи. Ніхто навіть не здогадувався, що в цю мить за ними можуть стежити сторонні очі…
…У той час, коли хлопці почали розгрібати завали у шопі, у хліву свиня Нюра тяжко страждала, сидячи в неволі. Однак, тепер свинота не хотіла тікати з гостинного дому, бо зранку дядько кинув їй ціле корито смакоти. Але прогулятися теж хотіла. Вона, як змогла, розігналась, підстрибнула, зачепилась зубами за верх загорожі, посовгала ратицями по дошці та перекинула своє тільце на той бік. У дворі, біля шопи, вона побачила хлопчаків. Виказувати свою присутність порося не поспішало. Свиня причаїлася за великим кущем.
А друзі вже майже закінчили прибирання. Сашко знайшов ще свою книжку – "Гаррі Поттера", яку колись забув додому забрати. Кілька років тому усі зачитувались цією книгою. Діти намагалися вплинути на вчителів завченими напам'ять закляттями. На чолі олівцем малювали шрам, як у головного героя, а у дворі розкладали невеличкі багаття та варили у бляшанках чарівні зілля. Їхній однокласник Ванько Монтицький спробував навіть посипати чарівним порошком математичку Галину Петрівну. А що до його складу входила чимала частка червоного перцю, то весь клас на чолі з учителькою цілий урок дружно чхав і тер червоні очі.
Серію про Гаррі Поттера Біленький прочитав на одному подиху. Біленький акуратно простелив стару газету, поклав книгу на неї і придавив знайденим камінцем, щоб вітер не тріпав сторінки. Малий Барабаш бачив усі фільми за мотивами книги. Завдяки їм вивчив усі закляття і славився серед вуличних хлопчаків як експерт із магії. Лише Маркіз не міг зрозуміти захоплення друзів. Цієї книжки він не читав.
Професор із Біленьким узялися пакувати барахло по мішках. Павлусь допомагав, а Маркіз пішов дрімати. А Нюру, як магніт, притягувала ота штука, якою так зацікавились хлопці! Що воно за папірці? Свинка підлізла ближче. Ратицею зіштовхнула камінець. Хлопці побачили це і закричали.
Павлуша сміливо кинувся до паці. Нюра схопила зубами книжку і щодуху кинулася тікати. Біленький рвонув навперейми. За ним метнулися Петрик і малий Барабаш. Вони улюлюкали, кричали, розмахували руками і намагалися залякати кляту Чупакабру, через яку мали стільки клопоту. Марко й собі вирішив приєднатися до веселощів. Він схопився з місця і побіг до гурту.
Біленький пішов прямо на нахабну книгокрадку. Професор став заходити з боку, а Павло Віталійович потьопав слідом за старшими друзями. Свинота кинулась під ноги Професора. Той гепнувся на траву та ще й потягнув за собою Павлушу. Дико вереснувши, Нюра прорвала кільце оточення, не випускаючи з пащі викраденого "Гаррі Поттера", видерлась на паркан і перевалилась на інший бік.
Хлопці схопились на ноги, перескочили по черзі паркан і кинулись за нею! Останнім до переслідувачів приєднався Марко, який неквапом вийшов на дорогу через хвіртку.
Ватага мчала слідом за Нюрою, яка вже встигла добряче відірватися. Свиня побігла до хати баби Сеньки, злетіла по драбині на горище. Там нарешті випустила з рота обслинену книжку. Ніхто не наважувався зайти у двір першим, хоч усі знали, що господиня зараз розкошує собі в будинку-інтернаті. Обійстя поросло височенними, у людський зріст будяками. Хата видавалась нежилою, хоча на шворці, натягнутій поміж двох дерев, сушилось якесь ганчір'я. Сашко сказав, що тут хтось є.
Павлуша хотів заглянути у подвір'я, підстрибнув, учепився руками за старі нефарбовані дошки й підтягнувся. Раптом гнилі дошки під вагою хлопця відірвались від опори і полетіли на землю разом з Павлом Віталійовичем. Хлопці засміялися. А тоді у прогалині паркану хлопці побачили дядька, якого дід назвав Фотошопом. Дідові сподобалося це слово після того, як тітка Ганька розповіла про свого онука Дмитрика – найголовнішого "фотошопа" в усій Україні.
Фотошоп, високий і худий, із кумедною ріденькою рудою бородою, роздягнувся і почав робити смішні колові рухи руками, а тоді несподівано заклав обидві ноги за голову, скрутився в чудернацький вузол та так і застиг. Хлопчаки, вистромивши у дірку в три поверхи зацікавлені головешки, спостерігали за діями новоявленого йога. Між ними намагався протиснути свій волохатий писок Марко.
Павлуша розповів, що Фотошоп довго був у Індії, а потім у селі оселився. Спочатку в наметі біля Чорного озера жив, а тепер, видно, сюди перебрався! Все щось копає! Дід говорив, що у селі є багато козацьких скарбів, тому Павлуша думав, що йог шукає скарби.
Сашко вирішив, що треба йти додому.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 8
Шопа тепер нагадувала музей, в якому по полицях було розкладено старий реманент. Хлопці з гордістю споглядали свою роботу. Вони добре наїлися, а потім сіли перед комп'ютером. Біленький впевнено застукотів по клавіатурі, час до часу клацаючи мишкою. Татові уроки не минули даремно. Сашко багато чого знав і вмів, а його впевненості позаздрив би будь-який сисадмін. Павло Віталійович з пошаною і захопленням спостерігав за діями Біленького. Професору скоро стало нецікаво і він заглибився в нумізматику: вивчав монети, які знайшли. Маркіз де Переймало вмостився на господаревих ногах і заснув.
На комп'ютері було багато вірусів. Сашко заходився видаляти їх. Один ніяк не видалявся. Тому хлопець відправив його на карантин. Та коли Павлуша сів за комп'ютер, то відкрив цей вірус. Сашко скрикнув. Далі, як в уповільненій зйомці, на екрані вималювався чорний квадрат, його перекосило, побігли якісь незрозумілі знаки, з'явились кольорові плями. Комп'ютер вимкнувся. Запала важка мовчанка.
Біленький був злий, бо хотів пошукати інформацію про монети. Павлуша заплакав. Раптом почулися слова: "Відновлення програмного забезпечення! Антивірусний захист вашого залізного друга!". Професор із Біленьким перезирнулись. Голос видався дуже знайомим. Раптом з-за монітора виткнулося знайоме, рідне рильце Віруса Федька.
Друзі кинулися до Вірусу, підхопили його на руки та міцно стиснули в обіймах.