Здалося тільки, що виросла й набралася сили, якої не знала раніше. Все в ній співало й нуртувало, а невпевненість і безпорадність зовсім пропали. Очі її стали ще більші і гарніші і почала вона ними бачити, як коріння п'є земні соки, земних істот, що здивовано поспинялися і повернулися до неї.
Вуж, який прокинувся серед тюльпанів, відчув тривогу. Звів голову й подивився, що це воно діється.
Старий Крінос перестав рубати хмиз, зирнув на незвичайне небо: спалахували в повітрі зливи і тяглися до землі.
Зеленоочка вже доходила до тюльпанового поля. Дівчинка побачила під поверхнею землі тисячі й тисячі зігнутих і скорчених людей, їхні обличчя, з ротів людей виростали жовті квіти. І почула Зеленоочка тисячний стогін. Тисячі очей безперервно плакали. Тоді й впізнав дівчинку Вуж і закричав, щоб тікала. Але дівчинка торкнулася його голови, і відпало навіки його жало.
Крінос швидко пішов із лісу. І чим далі, тим пришвидшував ходу. Сам він ріс, стаючи все більший. Обличчя його перекосилося від люті. Гупав чоботищами, ніби грім. Димко перелякано впав на землю біля грудки, де ховалися Мунько й Вунько, які згодом вилізли на дерево, щоб дивитися, що відбувається.
А Зеленоочка начебто і не чула погоні за собою. Дівчинка почула слова грушки, яка просила швидше розчаклувати поле. Грушка називала її Панною Квітів.
Зеленоочка почула шалений тупіт Кріносових чоботиськ. Вона стисла щосили кулачки, і з великих очей знову бризнули величезні сльози. Дівчинка просила хмари залити поле, а сонце просила світити на квіти. Саме в цей момент зійшлися над полем хмари, і спалахнув величезний круглий вогонь, який перетворив Кріноса на каменюку. Вуж перетворився у пасок з мідною пряжкою.
Згодом визирнуло сонце, хоч линув з усіх хмар дощ. Зеленоочка ступила крок наперед і простягла руку. І на той її помах заворушилося тюльпанове поле. Тисячі тисяч ротів виплюнули пророслі з рота жовті тюльпани. Квіти стали людьми, яких вмивав дощ.
10
Тоді відчула Зеленоочка, що вона дуже стомилася. Суконка і хустинка її намокли. Вона побачила величезний камінь із зведеною високо вгору кам'яною сокирою. Біля того каменю тулився зляканий і змерзлий Димко. Він побачив Зеленоочку і просився до неї на службу, та дівчинка не погодилася і нагадала свою науку.
Зеленоочка пішла на ту галявину, де й досі звисали з гілки Вунько й Мунько. Вони почали злазити. Дівчинка забула про все, що тут відбувалося. Вона почала латати свою суконьку і задивилася на те, як клопочуться в мурашнику мурашки. В цей час і підійшли до неї Вунько й Мунько. Вони вважали, що в дівчинки занадто убоге вбрання, щоб бути феєю. Тому мурахи дозволили собі вкусити її за пальця. Але Зеленоочка тільки розсміялася, бо їй стало лоскітно.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.