Надіявся, що це Рашит.
І дійсно, це був старий товариш Швайки. Козак нарешті дістав води, зварив цілющого зілля для Санька, щоб стало йому легше. А далі рушать до діда Кудьми, бо він давно шукає таких, як Санько. Грицик дивувався: невже Санько ворожбит?
Пастух Рашит розповів про двох людей, що їх бачив (це були Тишкевич і Демко). Вони відібрали у Рашита коней.
Коли Рашит пішов, Швайка сказав хлопцям, що між татарів теж є люди. І не так уже й мало. Колись Швайка був з матір'ю у полоні. Коли її вбили, Пилипа взяла мама Рашита, яка була з Воронівки. Тому Рашит і Пилип наче брати. Виявилося, що Швайка був сином підстарости Сидірка. Те згарище у Воронівці було його домом. А дід Кібчик тоді лікував пораненого Швайку у Льосі.
В ГОСТЯХ У ВИРВИЗУБА
Під ранок Швайка з хлопцями добрався до козаків, попереду яких їхав довговусий здоровань Штефан Вирвизуб. Швайка попросив його обережно відвести двох коней для Рашита (замість тих коней, що відібрали Демко і Тишкевич). А тоді Швайка сказав, що з Санька буде ще той козак. У Вирвизуба був вовк Сирітка. А Барвінок, як розповів Вирвизуб досі на острові чекає. Вирви зуб розповів, що Белеймові хлопці таки врятувалися, бо втекли з острова.
Козаки Вирвизуба дивно поводилися. Швайка це побачив і запитав, що таке. Тоді Вирвизуб сказав, що ходять чутки, ніби Швайка запродався татарам. Швайка дістав шаблю, щоб битися. Миттю підхопилося на ноги Вирвизубове товариство, проте Штефан Вирвизуб різким помахом руки зупинив його. І розповів, що їздили тут двоє, шукали зрадника Швайку. З опису тих двох Швайка зрозумів, що один – Тишкевич.
Швайка розповів, що хоче знайти Барвінка, а тоді шукатиме Тишкевича. Вирвизуб дав йому коней, щоб не йшов пішки.
ПРИГОДИ ДУРНОЇ СИЛИ
Поки Тишкевич поїхав до татар, Демко Дурна Сила спочивав неподалік від воронівського Сторожового дуба. Демко чекав повернення пана Тишкевича, хоч хотілося в село. Хлопець згадував, як Тишкевич розповідав козаку Верховодці у плавнях, що Швайка – зрадник. Демко не знав, що Тишкевич вбив козака, а собі забирав шкури бобрів, рибу та все добро. А ще Тишкевич їздив до Грека. Повернувся з в'язанкою чи не більшою за ту у Верховодки. Проте чомусь був розлютований. Трохи згодом Тишкевич зазирнув до Сороки. Демка з собою не брав. Роздобув Тишкевич у Сороки сім шкурок.
Коли наблизилися до тих місць, де, за словами Верховодки, промишляв сам Вирвизуб зі своїми товаришами, Тишкевич довго вагався, провідувати їх чи ні. Врешті сказав Демкові сховатися з кіньми і пішов до Вирвизуба. Демко подумав, що Вирвизуб зі Швайкою заодно.
Тишкевич не вертався. Демко приторочив сакви до сідел і подався у бік Воронівки. За три дні на обрії забовваніли кручі його рідної Воронівки.
І зараз Демко чекав Тишкевича. Раптом на дорозі з'явився Демків дід. Він ішов просто у болото. Туди, де заховався жахний Вовкулацький кут.
Демко збирався побігти до діда, але його здивувало, що старий іде болотами і не топиться. А тоді хлопець побачив ще людину в лахмітті, з довжелезною білою бородою.
Демко не знав, що робити. Сивобородий незнайомець вже проминув Демка. А з іншого боку, між кущів, вже виднілася постать Демкового діда. Уздрівши сивобородого, дід Кібчик анітрохи не здивувався. Схоже було, що він знав, хто йому зустрінеться. Діди зупинилися під розлогою осикою. Кібчик питав сивобородого Кудьму про свого онука.
І тут Демко не витримав. Кинувся до діда Кібчика.
ХТО Ж ВИВІДНИК?
Щасливі Демко та його дід і насуплений дід Кудьма подалися до вільхи, де Демко показав трьох коней і шкури видр, бобрів і кун. Демко розповів ту брехню, що наплів йому Тишкевич про викуп пана Кобильського. Демко розповів, як Тишкевич їздив до татар і інші їхні пригоди.
З кожним онуковим словом в очах діда Кібчика спалахувало все більше занепокоєння. Обидва діди зробили висновок, що Тишкевич – розбійник. Лише тепер Дурна Сила почав здогадуватися, в чому річ. Тишкевич був не тим, за кого себе видавав. Казав, що їздив до Іслам-бека з викупом, а насправді займався грабіжництвом. А, може, навіть убивав.
Раптом дід Кудьма прислухався: хтось їхав. Але це був не Тишкевич. Їхав Швайка, двоє хлопців, поруч біг вовк. Коли Швайка зупинився біля дідів, Демко накинувся на нього і сказав, що це татарський вивідник. Грицик пояснив Демкові, що це ж Тишкевич вивідник, а не Швайка. Дідові Кібчику було соромно за внука, але Швайка сказав, що дід не винен, що Демко таким дурним вродився. Швайка вирізав кілька лозин і добряче вибив хлопця. Тоді спитав Демка, кому належало хутро. Демко сказав, що Сороці, Грекові, Верховодці, Очеретянці. Тоді Швайка сказав, що цих усіх козаків уже нема, бо всіх вбив Тишкевич. Один лише Грек дивом урятувався.
Дід Кібчик вирішив поїхати з Демком і повернути хутро козакам, які лишилися. Швайка попросив діда зазирнути до Вирвизуба, віддати йому коней, які той дав Швайці. Дід кібчик попрощався і вирушив з Демком у степ.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ВОРОЖБИТ ГРИЦИК
Вночі Швайка, діді Кудьма, Грицик, Санько і Барвінок сиділи біля криниці. Швайка спитав діда, як його Вітрик. З конем було все добре.
Швайка сказав дідові, що Грицик – сирота, тому буде за джуру для Швайки. Буде чистити зброю, доглядати коня, вчитися козацької справи.
Щодо Санька, то Швайка думав, що його має вчити дід. Дід Кудьма наказав хлопцям закрити очі, а потім розповісти, що побачили. Санько сказав, що побачив Тишкевича по дорозі від Сули до Воронівки. А Грицик бачив шматок м'яса, бо хотів їсти. Швайка сміявся з Грицика. Раптом почувся цокіт копит, їхав Тишкевич. Але дід сказав Швайці тут його не вбивати, бо пан за свого слугу пів села знищить.
Дід пішов в очерети, сказавши, що завтра сам розшукає хлопців.
Коли хлопці зі Швайкою дісталися до руїн під Воронівкою, у селі вже співали півні. Санько хотів додому, але дід наказав не йти.
Коли Тишкевич приїхав на місце, де його мав чекати Демко, то побачив сліди кінських копит. В очеретах чулися голоси. Але раптом за його конем побігли вовки. Попереду мчав вовк завбільшки з теля. Тишкевич виліз на дерево. А на коня напали вовки. Лише зранку Тишкевич зліз з дерева.
СУД У ПЛАВНЯХ
Дід Кібчик і Демко добралися до козаків. Першого зустріли Мацика. Розповіли, що привели коней, яких Вирвизуб позичив Швайці.
Надвечір приїхав Вирвизуб. Дід впізнав його вовка Сирітку, якого колись годував. Потім дід розповів усе про Тишкевича. Козаки з'їздили по Грека, того, що врятувався від Тишкевича. Грек спочатку мало не вбив Демка, але отримав назад свої шкури і пробачив хлопцеві.
Дід Кібчик вирішив пошукати тут воронівських хлопців. Виявилося, що завтра вони самі сюди прибудуть.
КОЗАЦЬКІ РОЗМОВИ
Дід Кібчик прокинувся раніше за інших. Він не хотів подаватися звідсіля. Колись вони з Кудьмою козакували під Каневом.
Невдовзі прибули воронівці, зраділи дідові. Хлопці почали ловити рибу. А дід вирішив сплести невода.
Рибалки захопилися так, що й про обід забули. А дід працював і пісню про калину співав.
Ввечері дід сам зварив юшку, усім дуже сподобалася. А потім почали говорити про битву над Синіми Водами. Дід Кібчик сказав, що Вирвизуб міг би зібрати військо і перемогти татар. Козаки домовились, що лишатимуться тут і на зиму.
Частина третя.
Джури вирушають у дорогу
З ВОВКУЛАЦЬКОГО КУТА
Житло діда Кудьми скидалося на ведмежий барліг. Хіба під самісінькою стелею було маленьке віконце.
Санько лишився у діда і вчився. Сюди приходили звірі, яких дід вмів лікувати. Санько уже вмів сили від неба набиратися, на ворожінні всілякому почав тямити і лікувати накладанням рук навчився. Також розумівся на травах.
Проте найбільше Санькові до вподоби блукати поміж небом та землею. Погано лише те, що дідо не дозволяє йому довго блукати подумки. Бо, каже, так можна не втриматися і розповісти комусь, що з ним було чи ще буде.
А ще ці видива багато сил забирають.
Дід Кудьма був дуже старим і часто хворів, багато лежав. Тому хотів більше навчити Санька. Хлопець вчився читати
Санько хотів піти в рідне село. Якось він нишком від діда вирішив туди пробратися. А щоб не було сумно, узяв з собою Барвінка, що саме прибіг з повідомленням від Швайки. І вже під самим селом їх побачила Варка Микитина і заверещала, бо їй привидівся вовкулака. У діда жили вовки. Три вовчики – Лиско, Бровко і Куций, гралися з Саньком.
Барвінок приніс повідомлення від Швайки. Він писав, що татари відійшли у степ, а дід і Санько мають прийти до печер.
Надворі була хуртовина. Санько і дід вирушили в дорогу.
ГЛУХІ ПЕЧЕРИ
З дідом і хлопчиком побіг Барвінок і вовчики. Завірюха шаленіла недовго. Дід зробив вдома собі і Санькові взуття, яке лишало ведмежі сліди.
Місце, куди прийшов дід Кудьма, видавалося ще безлюднішим і дикішим, ніж Вовкулацький кут. Вивернуті з корінням старі дерева, нагромадження гранітних брил. А ще звідкілясь ледь чутно пахло димом.
З-під гранітної брили вийшов Грицик. Санько не міг відвести від давнього товариша захопленого погляду. Грицика важко було впізнати. Кожушок, сива шапка, червоні чобітки, шабля у піхвах при боці.
Звідкілясь вигулькнув Швайка. Він посміхнувся до Санька, міцно обійняв діда Кудьму. Усі зайшли у печеру. Там був чоловік, широкоплечий, тепло одягнений, з оселедцем. Був і вовчик – Хлопчик.
Чоловіка звали Лимар, він був хазяїн Хлопчика. Лимар мав рану на боці, яку зробив вепр. Дід Кудьма взявся лікувати чоловіка.
У приміщенні сиділо ще двоє чоловіків. Їх Санько вже знав. Один, русявий з-за Переяслава, звався Каліберда. Інший, рудуватий Свирид, був родом з Канева. Це були майбутні господарі Лисого та Бровка.
Остапа Каліберда взяв собі вовчика Куцого.
Грицик дав Санькові клунок і сказав, що це від діда Кібчика і всіх інших. У клунку були кожушок, чоботи і смушева шапка. А ще Грицик дав другові справжню шаблю в піхвах.
БИТВА НА КАМ'ЯНИЦІ
Санько з Грициком вислизнули надвір. Вони розглядали свій одяг і раділи. Грицик розповів, що майже місяць прожив у Рашита. Вчився їхньої мови, доки Пилип ходив до Криму.
Санько жалів, що сидів у Вовкулацькому куті і так багато пропустив. Хлопці витягнули свої шаблі і почали битися. Бровко з Лиском цікаво спостерігали.