На допиті Рошкевич сказав, що Франко просто приходив у гості, а ще був репетитором сина Ярослава. Саме дякуючи Франку, син перейшов у п'ятий клас. Отець Рошкевич не скупився на гарні слова про Франка: скромний, а який мудрий, який порядний. Але слідчий запитував, чому Франко літом з групою мандрівників, в тому числі з Охримовичами, по дорозі назад завернули в Людвиківку (Козачівку) оглядати тартак. Слідчий знав, що в Лолині часто бував М. Павлик, котрий "має види" на Михайлину. Отець Рошкевич навіть не догадувався, що про його листування, про листування Ольги з Франком слідчий довідався в "урядника пошти". Того самого, котрий потім услужить і Рошкевичу, бо буде таємно розпечатувати листи Ольги до Франка і переказувати їх зміст.
Отець Рошкевич не признався про стосунки Франка і Ольги. Михайло Рошкевич казав неправду. Бо 19 червня 1876 року Франко написав листа, у якому просив руки Ольги. І відповідь була не противна, але формальних заручин не було.
По виході з тюрми Іван Франко знову писав отцеві, чи всилі ще заручини з Ольгою. Переляканий після допиту у Долині, М. Рошкевич їде за порадою до І. Шараневича у Львів. Шараневич свою справу зробив. Рошкевич у Львові навіть не хотів побачитись з Франком. Пізніше Франко писав Ользі, що її батько обіцяв помагати йому і, коли давав гроші, Франко віддава їх Славкові (братові Ольги), а решту Франко поверне, щоб не здаватись жебраком. Ще Франко писав: "Хто з приятеля перекинувся в ворога, тот, значит, і вперед не був приятельом і не буде...".
На допиті М. Рошкевич заперечував також факт, що Франко "вступав у якісь зносини" з селянами та робітниками з Велдіжа. Бо Франко такої скритої натури, такий встидливий, що взагалі не виходив з хати. Рошкевич каже ще, що в цих "зносинах" не допомагали його дочки. Бо вони інтелігентні, з селюхами не говорили ніколи. Михайлина у своїх спогадах підтверджує цей факт. В дитинстві дітям священника заборонялось бавитись з сільськими дітьми, а тільки було дозволено сидіти і нудитись в покоях серед вазонів. Щоб личко було біле. А народ цікавив їх хіба як прихожани.
Але розмови з Франком, з Павликом подіяли на сестер, котрі зацікавились народом настільки, що поклялися бути корисними йому. Михайлина Рошкевич буде першою письменницею в Галичині серед жінок, яка торкнулась життя цього прибитого, затурканого народу.
Про все це на допиті Рошкевич не сказав. Тому слідство зробило висновок, що стосунки Рошкевичів і Франка мали характер сімейний. Проте слідство також знало, що Франко під час свого перебування в Лолині приходив дуже часто на фабрику у Велдіжі, приводячи з собою сина отця. Але розмов не велося ніяких. Франко просто придивлявся до роботи.
М. Рошкевич не сказав і про те, що в альманасі "Дністрянка" (1876), під псевдонімом Надежда його дочка опублікувала свій переклад оповідання шведської письменниці Марії-Софії Шварц. Ольга перекладала ще Золя для "Дрібної бібліотеки", яку випускав Іван Франко. Ользі Рошкевич ("Надежде") Іван Франко присвятив і свою першу збірку "Балади і розкази" (1876). Незабаром Ольга переклала і надрукувала двотомну повість Ланської "Обрусителі", підготувала до друку ряд інших повістей Е. Золя.
Отцю Рошкевичу Франко також писав, щоб дозволив Ользі записати ладканки (весільні пісні) з Лолина. Ольга записувала і через брата передавала Іванові. Франко готує збірник пісень з Лолина і знову просить Ольгу дати йому докладний опис Лолина, опис страв, котрі їдять багаті й бідні. Франко просив не пропускати ні одного дня, щоб щось не записати.
Допит Рошкевича, ревізія, і те, що "нарадив" Шараневич, поклали край сподіванням отця. Він розсердився на Франка. Мало того, що занапастив себе, та ще й його Ольгу.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
III
Ольга мала характер сильний і слухати не хотіла, щоб розірвати відносини з Франком. Вона виїжджає на зиму до Іваниківки коло Станіслава, де парохом працював її вуйко, а звідти до Львова. До Франка.
В їх листах ще повно надії на спільне життя і щасливе майбутнє. В кожному листі рясніє від слів "коханий", "кохана", "любий", "люба".
8 лютого 1876 року у Львові в приміщенні Народного дому було влаштовано студентський бал. Господарем балу був І. Шараневич. Приїхав і М. Рошкевич з Ольгою. Франко чекав її. Після цього балу Ольга в листах підписувалась "Твоя наречена Ольга".
Від 1874 року Франко назавжди залишив своє серце у Лолині. Він писав до Ольги після знайомства: "…покажусь Вам може нудним, нетовариським, потайним, або, кажуть, німим і дурним, — але судіть самі: я не отримав майже жодного виховання, не зазнавав жодної повної любові та дбайливого відношення батьків, — чужий і самітний між чужими людьми, так я виріс… щойно минулого року, коли я познайомився з Вашим братом, відкрився широкий світ перед моїми очима, стало ясніше переді мною... Ось я побачив Вас...".
"…Мій боже, як маю запевнити Вас, як маю присягтися, що ні на хвилину про Вас я не забув, ні не забуду? Будьте певні, що й, де я завжди буду, у Львові або у Відні, Ви завжди зостанетесь провідною зіркою моїх діл, межою, до якої простую працею, вірністю і чесністю…".
"…В цю хвилину пересуваються переді мною усі роки нашого знайомства, почавши від того вечора, коли Ви сказали мені: "Сподівайтесь, що все буде добре", дотепер. Так, я надіявся – не скажу вже, на взаємне кохання з Вашого боку, я надіявся на те, що Ви все ж раз виявите мені зовсім щиро всю правду. Були дні, – і вони вже минули, – коли я був такий сміливий з Вами, що я усно говорив Вам про це, – але й тоді Ви завжди говорили: "Пізніше, пізніше! Говоріть наперед із батьком". І це сталося, – а я все ще не маю певності щодо Ваших почувань...".
"О ні, ні, Ольго, якщо Вам подобається, щоб я покинув усяку думку про Вас, то так само зроблю це без заперечення. Тому не в'яжіться жодними оглядами! Найперше свобода почуттів! Я був би найнещасливішою людиною на світі, якщо б моя особа, навіть моя присутність або моя любов в'язала Вас у чомусь або як-небудь шкодила Вашій свободі...".
І нарешті настав той день, коли вона сказала "коханий".
Він ділиться з нею кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом... Він обмінюється з нею думкою відносно тих чи інших творів, говорить про події та людей, про зацікавлення етнографією та фольклором, про заходи над виробленням літературних талантів. Він ніколи нічого не приховує перед нею.
Михайло Возняк назвав листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич "неоціненним джерелом для дослідження поступового розвитку світогляду Франка, його творчості і творчого зростання".
Вони мріяли одружитись. Для себе вони готували подарунок: збірку весільних пісень з Лолина. Вони були видані вже після розриву.
Ще коли були разом, роздумували про подружжя, про виховання дітей. Франко вважав, що подружжя – це формальний соціологічний акт. Чоловік і дружина повинні мати спільну волю і симпатію до спільної праці. Франко вважав, що шлюб повинен вийти з-під опіки церкви під опіку держави. А ще потрібно, щоб "супруги не в'язали один другого, були вирозумілі на помилки, а взагалі повинні відноситись один до другого приязно і тактовно". Франко вважав, що діти повинні швидше вчитися рахувати і мислити, ніж молитись. Наука повинна йти в парі з "розвиненням тіла", а до того служить фізична праця. "Я признаю, – твердив Франко, – для женщин право і обов'язок зовсім рівного розвою і становища в суспільности, як і для мужчини".
Після повернення Ольги у Лолин, мама "Мене називали остатнов шельмов". Ольга починає боятись за своє щастя. Може, її Іван, трошки зміниться, може, на час закине ту свою роботу, щоб тільки могли побратись, бути разом, а потім.
"Думка, що я для тебе мав би покинути своє переконання, видалася мені такою дикою, не гідною тебе і мене, що не раз бували хвилі (в тюрмі), коли я насилу відганяв від себе твій образ. Тепер я побачив, що ті слова твої могли бути не випливом егоїстичної буржуазної любові… а що вони радше були випливом надто великої старанності о моє власне добро, – я знаю се і тим сильніше люблю тя за те", — писав Франко.
Михайлина Рошкевич згадувала, що коли Івана випустили, він приїхав у Лолин. Отця Рошкевича тоді не було вдома. Ольга з Франком розмовляла довгий час. Коли прийшов Рошкевич, то сказав, що всякі заміри зірвані, і щоб Франко більше не являвся в їх домі.
Іван не здається. Таємно від усіх Франко знову приїздить до Лолина, щоб побачитись з Ольгою. Михайлина писала: "Були там майже до заходу сонця, і так, як нині бачу його, як то ми, попрощавшись, пішли направо, а він, бідачисько, – наліво. Жаль мені тоді його було дуже… Видався мені таким бездомним". Більше він не був у Лолині.
Він дуже ясно усвідомив своє становище. До Ольги пішли холодні листи. Але вона розуміла його.
Свою поведінку Франко пояснив брату Ольги – Ярославу: "…надія одна за другою пропадала, відкриваючи за собою тілько чорний, поганий горізонт, унижепє, нужду, гризоту. А при тім мене гризла не тілько моя власна доля, кілько доля Ольги, я цілими ночами не спав, та ще й перед другими мусів сьміятися, жартувати, щоб не показати своєї слабости. І ось мені прийшла в голову думка – для діла великого, сьвятого діла, котрому я посьвятив своє жнтє, – відречися тої слабости, розірвати послідню нитку, "що в'язала м'я з давнім житєм". Як розірвати? Подумавши, – сам признаєш, що вибраний мною спосіб був єдиний – ...показати наглу зміну, неконсеквенцію, несправедливі закиди, – словом, показати самого себе малодушним, несправедливим, мізераком… Становища ніякого я не получу, житя ні собі, ні їй не забезпечу, родичам гризоти ще більшої нароблю, а коли б вконець і прийшло полученє наше до скутку, то боротьба за кавалок хліба серед загальних противностей швидко охолодит любов і надломит сили". Франко просить Ярослава Рошкевича зробити йому таку послугу: "Ліпше було би, якби ти старався говорити на мене всяку погань, представити мій характер і житє в властивім мізеріяцкім світлі". Тобто він хоче переконати Ольгу, що її не любить, що знайшов собі іншу, а тепер з неї сміється. Він думав, що чим "швидше забуде мене, менше буде терпіти".
Вона не повірила.