Це надто просто. Думай. Ти бачила гру й знаєш більше за мене.
— Зараз, зараз... Може, геній? Він уважає себе генієм.
Темний швидко набрав слово "геній":
— Ні, не спрацьовує.
Аг стисла голову руками, потім рвучко підвелася й заходила по кімнаті:
— Геній... Принц... Господар... Володар... Їй пригадався ліхтар, три темні постаті під ним, тихий, але владний голос принца Вигука. Як він називав Фаниного дядика? Володар? Володар чого? Аг зупинилася й сильно струснула перед собою маленькими, худими кулаками:
— Набирай! "Синій коридор".
— Є!!!
Швидко переглянувши матеріали, Темний спохмурнів:
— Усе, як ви казали. Оце халепа так халепа. Гаразд, починаємо діяти.
Діставши з кишені куртки дискету, він з гордістю показав її Аг:
— Отут моя найстрашніша зброя. При захопленні в полон — проковтнути.
Аг силувано усміхнулася:
— Що там?
— Нічне страхіття будь-якого комп'ютерника — віруси!
— А що, як у дядика є програма "Антивірус", та ще й найсучасніша? Він же геній.
— Ха! Але ж і я геній! Це моя щойно виведена порода. Милі крихітки-мутантики, які скрізь пролізуть.
Він зловтішно захихотів. Аг легенько ляснула його долонею по потилиці:
— Мало твою маму штрафонули за такого синочка.
Темний захихотів ще бридкіше.
По дисплею й справді забігали ніжно-рожеві, яскраво-оранжеві й жовто-зеленкуваті потвори на кривих тоненьких лапках. Інколи вони наближалися, займаючи весь екран, і строїли гидкі, але дуже кумедні міни.
Аг не витримала й засміялася. Темний облизав пересохлі губи й полегшено зітхнув:
— Прощавайте; архіви генія.
Аг одягла куртку й визирнула з кімнати:
— Чудово. Предки дивляться серіал про якихось нудних політиків. Ми можемо йти по нашу поранену Фану.
Темний теж підвівся:
— Чуєш, лишайся вдома, я сам її проведу.
Аг похитала головою:
— Ні. Ми разом уклепалися в цю історію, і Фана постраждала першою. Нечесно буде, якщо я сидітиму в затишній кімнаті, а вона ходитиме темними вулицями, навіть під твоїм надійним захистом.
Темний серйозно кивнув:
— Ти хороший друг.
— Навряд. Я часто їй заздрю. Інколи вона мене дратує, але зараз не час на дурниці.
Вони разом провели Фану, дорогою розповівши їй про знищення дядикового архіву. Потім Темний провів Аг.
— Тримайте мене в курсі справ.
— Аякже! — вона невесело всміхнулась. — Ми тепер одна команда. Але якщо ті потвори опиняться й у моєму комп'ютері, я тобі всю гриву вискубу.
Їхній сміх розсипався в нерухомому повітрі астероїда й покотився порожньою вечірньою вулицею.
— Добре. Темний, іди, уже пізно. Я трохи посиджу тут, на гойдалці. Хочеться подумати про все це.
Аг дивилась на зорі. Крізь товсту скляну оболонку астероїда вони виглядали близькими й ледь розпливчастими. Із чийогось вікна долинала тиха, заспокійлива музика.
Раптом краєм ока Аг уловила якийсь рух. Вона змусила себе озирнутися повільно, як роблять дорослі герої в крутому кіно. На майданчику, кроків за десять від гойдалки, у тіні паркану стояв принц Морок. Його волосся, розсипане по плечах, примарно світилося в темряві.
Не рухаючи головою, Аг пробігла очима по майданчику. Морок відрізав їй шлях до будинку. Звичайно, можна було закричати. Вона згадала веселе мамине обличчя: "Захищаєте всесвіт?" Ні, не можна, щоб батьки дізналися про цю жахливу гру! Вона злегка гойднулася, Морок зробив крок уперед. Ще раз гойднулася. Ще крок. Раптом Аг гойднулася щосили, бездонні очі Морока полетіли просто на неї, але він був ще далеко. Легка дощечка на ланцюгах устигла відлетіти далеко назад, і тоді Аг стрибнула ліворуч, туди, де мощена білою плиткою доріжка вела з майданчика на вулицю. Скочивши на ноги, Аг швидко озирнулася, потім побігла від будинку в темне, уже майже нічне місто. Позаду вона чула кроки й шкіряний шурхіт Морокового одягу.
Звертаючи з провулка в провулок, пірнаючи в підворіття, Аг чітко знала, куди біжить. Не знала тільки, чи вистачить їй сили, чи не наздожене її похмура постать. Та Морок не квапився. Ніч була його стихією. Він навіть не біг, а велично плив під байдужими, відгородженими склом зорями. Дарма що дівчинка добре знає це місто, він бачить у темряві кожну дрібницю, кожну порошинку на асфальті. Дівчинка від нього не втече, і не варто принижувати свою гідність, пришвидшуючи крок.
Великий електронний годинник на фасаді міського суду показував за чверть десяту. Ще п'ять хвилин. Тамуючи жах, Аг побігла повільніше, завернула за ріг, пройшла ще квартал і зупинилася перед величезною чорною вітриною. Морок наближався. Тепер він теж ішов повільно. Вітрина розміщувалася в кінці вулиці. Глухий кут для Аг, нікуди далі тікати. Вона стояла, рахуючи секунди й дивлячись у дві безодні принцових очей. Рука в чорній рукавичці лягла їй на плече. Аг відчула, що зараз зомліє. Та цієї миті, як завжди, за десять хвилин десята, величезна вітрина нічної кав'ярні "Пастка" спалахнула сліпучим біло-фіолетовим світлом, сповіщаючи про те, що заклад відчинено для відвідувачів.
Морок відсахнувся, притис обидві руки до горла, наче йому не було чим дихати, і став відступати. Він відступав усе далі й далі, а потім розчинився, в повітрі. Перед нею знову була порожня, темна вулиця.
Дівчинка повернулася додому коротким шляхом, без нових пригод. Стоячи на сходах і тримаючись за ручку дверей, вона слухала, як калатає в грудях серце. Час від часу воно підскакувало до самого горла й заважало дихати. Аг згадала, як задихався нестерпним електричним світлом принц Морок. У житті він здавався молодшим, ніж на екрані. Він усе відступав і відступав, не зводячи з неї широко розплющених очей. Тепер Морок її зненавидить. Аг заманила його в пастку. У яку все-таки погану гру їх утягли!..
• Чому Темний вирішив, що Аг — справжній друг?
• Як Аг удалося втекти від Морока?
V
Комп'ютерний геній трохи нахилився до екрана й забігав пальцями по клавіатурі. Принц Вигук сидів у кріслі, стежачи за роботою генія. Спалах, нетерпляче пересмикуючи плечима, міряв кімнату швидкими кроками:
— Ну що, Володарю? — він навис над генієм, зазираючи в екран вище від його голови.
— Не заважай! — геній безцеремонно відсунув Спалаха ліктем. Якийсь час він дивився на екран розгублено, потім роздратовано, зрештою вражено відсахнувся: — Не може цього бути! У мене антивірусна програма власної розробки. Вона бездоганна!
— Що сталося? — тепер підвівся й Вигук і застиг поряд з братом за спиною комп'ютерника. Екран кишів різнокольоровими потворами, що нагадували сірникові коробочки на тонких вихлястих ніжках із гидотними, насмішкуватими пичками.
— Мій архів! Вони зжерли все! — геній схопився за голову й завмер, стискаючи її руками.
Вигук зітхнув і повернувся у своє крісло:
— Що це означає? Що наша єдина надія — той диск?
Геній гірко й злостиво всміхнувся:
— Ти навіть не підозрюєш, наскільки єдина ця надія. Тепер у мене немає не лише можливості вас підсилити, — ми зосталися без Синього коридору, хлопці.
Спалах зблід:
— Ми це-Зможемо повернутися додому?
Геній похитав головою, стежачи за зловтішними вихилясами монстренят на екрані:
— Хіба що знайдеться диск, — він зробив наголос на слові "знайдеться".
— А до речі, де Морок? Може, йому якраз пощастило? — Якраз ні, — принц Морок легко перестрибнув через підвіконня й опинився в кімнаті.
Брати стривожено подивилися на нього. Морок сів у кутку на килим і поклав підборіддя на сплетені пальці:
— Я все чув. Мушу вам сказати, що ці дівчата сміливі й винахідливі.
— У їхній винахідливості ми вже переконалися, — сказав Вигук, киваючи на екран.
Спалах перестав бігати по кімнаті й кілька разів кліпнув очима, зовсім так, як це робила Фана:
— Невже вони думають, що зможуть урятувати цілий світ?
Вигук посміхнувся кутиком рота:
— А чому б ні? Ми ж думаємо, що зможемо вчотирьох завоювати цілий світ.
Геній спохмурнів:
— Ми дорослі люди, і навіть не зовсім люди. За нами сила розуму й сила магії.
Морок вивчав звивистий малюнок на килимі:
— Але вони вже кілька разів перемогли.
Геній ударив кулаком об долоню:
— Досить! У вас немає вибору!
Вигук пильно подивився на нього:
— А у вас?
— І в мене, — задумливо промовив геній.
Тут задзвонив телефон. Геній нервово скочив зі стільця й поклав руку на слухавку, не знімаючи її:
— Забирайтесь! Ваше завдання — диск, а в мої справи лізти не раджу.
Коли всі три принци перебралися через підвіконня й опинилися на даху прибудови, Вигук кивнув братам, щоб спускалися, а сам лишився стояти обіч вікна. Коли геній підняв слухавку й сказав "алло", Вигук швидко зняв з голови сірого ремінця, і фіранка ледь хитнулася, пропускаючи назад, у кімнату, невидимого принца.
Цей день у школі не був для Фани вдалим. Вона отримала ганебну, хоча й цілком очікувану, двійку з хімії, та ще й, як додаткову покару, наказ учительки лишитися після уроків і перемити весь лабораторний посуд. Хімічка була висока, білява, із низьким, суворим голосом і дивним ім'ям Еріона. Фані завжди хотілося бути схожою на неї, тому особливо прикрою була догана саме від Еріони.
— Ну чому Еріона має викладати хімію? Хімію, у якій я нічого не можу второпати, — бурмотіла собі під ніс Фана, обережно, одну по одній, ставлячи прозорі баночки та мензурки у спеціальну посудомийну машину для лабораторій, що стояла в підсобці хімічного класу. — А може, у мене нічого не виходить саме тому, що я надто хочу, аби Еріона похвалила мене? Вона схожа на жінку-войовницю зі старовинних фільмів. Коли я виросту... Ой, коли виросту, я точно не буду великим хіміком. Аг, де ти? Утіш мене своїми злостивими жартами! Ну, чому батьки потягли тебе в гості саме сьогодні? Темний, ну хіба ти не міг хоч один раз пропустити свої додаткові заняття з інформатики для особливо обдарованих учнів, щоб не лишати біднесеньку Фаночку саму в таку лиху годину?
Від цих сумних думок Фану відвернула чиясь присутність. Дівчина відчула її спиною. "Мабуть, Еріона прийшла перевірити, як ця дурепа й криворучка, тобто я, порається в підсобці", — подумала Фана й з винуватим виглядом озирнулась. Чорне волосся, блискуча шкіряна куртка. От тільки плаща немає, мабуть, надто привертав увагу. З майже лагідною усмішкою на Фану дивився принц Спалах:
— Твій дядько казав, що ти вередлива й самозакохана, а так гарно миєш посуд.
Срібні очі принца й блакитні Фанині зустрілися.