Невже забув, як Костик завжди захищав його гру перед хлопцями? Як підхвалював, іноді й незаслужено? Як виявив ініціативу, щоб саме Миколу їхня команда вибрала помічником капітана? "Ти точно знаєш, що тобі найбільше треба не дружби, а капітанської пов'язки" — запитав Кость і сказав, що капітан тепер – Микола.
Раптом із Миколиних очей почали… текти сльози. Микола прожогом кинувся геть. Кость уже нічого не розумів.
* * *
Нарешті закохані зустрілися у парку. Першим привітався Костик. Відповідь Неспокійки "Привіт!" звучала так, мовби вона хотіла сказати: "Милий! Давай більше ніколи не повертатися до нашої сварки. Забудьмо. Її ніколи не було. Ніде нема. Вона випарувалася. Є лише ми, оновлені досвідом, як хрестильною купіллю".
Запала невелика мовчанка. А потім Кость сказав, що дуже скучив за Марійкою, майже постійно думав про неї і шкодував, що тоді так по-дурному посварилися. "Я люблю тебе! Люблю тебе! Люблю! Тебе!" — говорив хлопець.
Костик і Марійка незчулися, як зайшло Сонце. Щасливі не помічають сонця, бо воно живе в них.
* * *
Микола роздумує над тим, що сталося. Йому недавно снилося, як він з Костем грав матч смерті супроти команди французьких студентів-інженерів. Суддя – Марійка. Микола дуже не хотів, щоб вона судила цей матч, бо… він навіть не знає. Гра розпочалася. Костик літав полем. Він забив два голи. Микола хотів, щоб Кость не забив – адже суддею є його Марійка.
Миколі не сподобалось, що у Костя з'явилася дівчина, через яку Кость навіть команду підводив. Пару називали Ромео і Джульєттою, навіть учителі часто недвозначно посміхалися.
Миколі якось снилося, що він та Костик футболять, а Марійка обернулася на футбольний м'яч. Коли Кость бив по м'ячу-Марійці, з нього котилися сльози. А Микола бив по м'ячу, приказуючи: "Більше не будеш, більше не будеш, більше не будеш". І забив гол.
* * *
Шкільні дні Костя і Марійки знову радісні. Бо коли були посварені, Кость ходив понурим, а Марійка бігала плакати у садок біля школи.
* * *
Марійка і Костик не ходять постійно тримаючи одне одного попід руку чи за руку. Але вони інтуїтивно збагнули щось дуже важливе. Вони стали більш довірливими: одне до одного і до всіх.
Іноді вони згадують про ту сварку, але з неохотою. Немає такого дня, щоб вони не бачились, принаймні кілька хвилин.
Уся школа вже змирилася з їхньою історією. До батьків теж просочилася ця інформація. Іноді Марійці сняться недобрі сни, і вона згадує їхню сварку.
Деколи Костика при спомині про кілька літніх місяців без Марійки обкидає потом.
Вони задумали одну подорож.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
* * *
Батьки теж знають про їхню любов. Тобто, Костикові мама й тато і Марійчина мама. Бо її тато зараз знову на заробітках.
Кілька днів тому в мами й дочки була епохальна розмова. Мама знову говорила, що Марійці ще зарано дівувати. Запитувала, чим вони займаються, коли наодинці. Марійці скоро мало бути 15 років, мама натякнула, що в такому віці вже і дитину можна народити. Донька сказала, що вони з Костем ще не кохаються, тому звідки може бути дитина. Спочатку закінчать школу. Марина Кирилівна трохи заспокоїлась. Розмова стихала. Мама, заспокоївшись, уже не мала чим дорікнути Марійці.
* * *
Марійка з Костем планували свою поїздку до Києва. Хотіли виїхати у п'ятницю. Бюджет мав бути спільним.
* * *
У Київ таки вдалося вирушити, як і планувалося. Хоча трохи переживали.
Після тренування у секції джиу-джитсу, прийшовши додому, Кость поволі позбувся як надмірного хвилювання, так і невиправданої ейфорії.
* * *
Їхалося непогано, хоча довелося рано вставати. Кость і Марійка вислухали батьківські повчання. Марина Кирилівна навіть купила Марійці мобільний.
Марійка також уявляла їхню поїздку до Києва: там, на пероні, де розлуки і зустрічі плачуть, Кость подарує їй букет троянд.
* * *
Найгіршим було те, що на одну ніч знову довелося зупинятись у Костикового родича. На цей раз він скаржився трохи менше.
Були вони у Києві практично весь день. І одразу домовилися, що їм не так і важливо, куди саме йти, бо всього не побачать. Місто тиснуло своїми велетенськими масштабами, але Кость захищав від цього тиску Марійку, а вона його. Можна було йти до Золотих воріт чи до пам'ятника князю Володимиру , на Аскольдову могилу, де, як розповідали Марійці та іншим пластунам їхні керівники, були поховані останки українських героїв-гімназистів, що загинули під Крутами. Або до Софійського собору чи Києво-Печерської лаври.
Вони вибрали Володимирську гірку. Гірка вражала енергією, немовби направду перехопленою із старовинних княжих сувоїв. А потім вони поїхали до зоопарку. Марійка вперше була у метро, і їй було дуже цікаво.
Почало темніти. Наші подорожні ще опинилися на Хрещатику, який також вразив їх, старомихайлівських школяриків із наївними душами, лоском буржуазної розкоші. Спочатку аж якось сковано і ніяково почувалися, хоча їх було двоє. Марійка, напевне, соромилася свого скромного одягу, а Костик того, що вони не можуть зайти у перший-ліпший магазин, щоб він міг зробити коханій будь-який подарунок, вибраний нею. Але тепло і близькість зріднених душ поволі долали це природне почуття ніяковості. Вони більш-менш успішно дісталися до родича.
Кость ще мав окрему гордість. Адже на цей раз він ніде, не пробував заговорити чужою мовою. Кость не розповідав Марійці про свій сором із купівлею картуза в центральному універмазі.
* * *
Зранку вони ще ходили до Марийського палацу. Кость раптом уявив, що колись він із кількома ще зараз не знайомими йому людьми приходить сюди, до Марийського палацу, на президентський прийом. Кость переконує Президента у налагодженні масового виробництва однієї речовини, яку вони розробили. Ця речовина умовно названа екстрактом щастя. Після її кількамісячного спожитку людям не хочеться робити поганих вчинків. Президент дає згоду. Тепер уся відповідальність за відкриття, над яким працювали двадцять років, лягає на Костя і його дружину, ідейного натхненника команди, її звуть Марія…
Марійчина мама часто телефонувала на її мобільний, але вони спокійно сприймали такі регулярні "забіги" на свою територію.
Поверталися без пригод. Дивно, але Костикові важко було прощатися з Києвом.
Удома було все більш-менш. Звісно, коли Костик заходив у понеділок до школи, то вона видалася йому зовсім маленькою. Але рідною, бо тут вчилася його Марійка-Неспокійка.
Микола попросив пробачення.
* * *
Костик і Марійка уявили, що вилізли на дах хмародряпа. Або летять у літаку. Або катаються на приватному гелікоптері одного митця. Вони розмовляють про небо. Марійка переконана, що нема місця, де би їх не було. Доки вони разом і люблять одне одного.
Костику і Марійці здавалося, що до неба можна дотягнутися рукою. А небо посміхалося їм, заохочуючи до поцілунків під своєю лагідною і вічною синьою ковдрою.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.