Це був лише привід. Хлопець ненавидів Костика вже близько двох років, бо Костику краще вдавався футбол і навчання, він мав дівчину, майже всі його любили. Микола був винен і тоді, коли Ярема вдарив Костика по нозі. Микола сказав Яремі, що Костю може спинити лише удар по ногах, коли він рветься на штрафну, але, мовляв, ніхто не відважується, бо всі його бояться.
Коли Костик відмовився від капітанської пов'язки на користь Миколи, це шокувало Миколу, котрий хотів хоч у чомусь перевершити Костика.
Але недавно хлопці скинули Миколу з капітана, передавши пов'язку Костикові. І тут Микола взявся за Марійку. Миколі здавалося. що він любив Костика і Марійку. І одночасно ненавидів їх.
Микола згадав, що після домовленості з тими хлопцями прийшов до них ще раз, просив не бити Костика. Але вони облаяли хлопця, сказали, що вони, типу, чесні фраєри і своє відроблять, і відробили…
14
Костик роздумував про своїх дві травми. Перша травма – після шкільного футболу, друга – після побиття. І Кость спробував засміятися, але боліло все тіло.
Марійка приходила кожен день. Вона розповіла про Миколине освідчення. Костик був здивований. Костеві батьки подали заяву в міліцію. Хоч тато казав, що це марна справа.
Загрози для життя не було, але були забої грудної клітки, рвано-колота травма ноги, численні синці. Могло бути гірше, і Костик навіть уявив сцену своєї смерті.
Хлопець почав підозрювати Миколу. Костикова голова пухла від запитань, на які не знаходилося відповідей.
15
Лікування проходило успішно. За кілька днів Кость уже міг вставати без болю в грудях. Одного дня прийшов блідий, мов полотно, Микола. Хлопець признався. що це він намовив хлопців побити Костика. Микола сказав, що просто заздрив, а позавчора навіть ходив до священика на сповідь.
Костик роздумував, що не хоче відправляти Миколу в колонію. Краще, щоб Микола потрапив у лікарню хоч на місяць із забоями й пораненнями.
Нарешті хлопці розговорилися. Ніхто й ніколи не дізнається достеменно, про що була ця розмова. Це буде їхньою першою чоловічою таємницею. Але Кость пообіцяв Миколі, що нікому нічого не скаже.
Забігаючи наперед, варто сказати, що в майбутньому Микола допоможе Костеві – врятує його. Незрідка наше життя складається з таких парадоксів…
16
"Левчику, якби ти був Ясоном, я би поїхала з тобою по золоте руно" — якось сказала Марійка. Дівчина і хлопець довго обговорюють цей давньогрецький міф. А потім зізнаються одне одному у коханні.
17
Марійчина мама плакала не випадково. Лише не хотіла зізнаватися дочці. Марійчин батько поїхав на заробітки, щоб поставити на ноги дочок. У райцентрі багато не заробиш. Марійчина мати працювала медсестрою. Робота важка, заробітки мізерні. Спочатку Михайло телефонував кілька разів на тиждень. Потім рідше. Марина Кирилівна розуміла: щось не так. Вона розуміла: українське заробітчанство – як Божа нагайка за якісь невідомі провини. Руйнуються сім'ї, діти стають напівсиротами, чоловіки та жінки відчужуються одне від іншого. І чи можуть гроші замістити ці безглузді й непоправні втрати. Мама навіть думала, що тато став наркоманом. А може знайшов собі іншу. Жінка молилася "Отче наш" і одночасно думала про чоловіка.
18
Батько Марійки розмірковує про жорстокість, навіть подекуди звірство, російських роботодавців. Михайло будував дачу, а потім трьох чоловіків включно з Михайлом послали на об'єкт господаря, який потрібно швидко добудувати. Чоловіки дуже важко працювали, майже не спали. Біля них ходив наглядач. А коли настав день розрахунку, заробітчан заманили у якийсь підвал і там закрили. Михайло згадав про Соловки й Магадан, Мордовію і тайгу, куди вивозили колись наших людей, щоб в Україні не залишилося українців.
19
Кажуть, що близькі люди відчувають одне одного. Марина Кирилівна вкотре набирала номер мобільного свого чоловіка, Марійчиного батька. Відповіді не було. Настрій матері передавався і дочкам. Навіть молодша Марійчина сестра Орися плакала.
Марійчиній мамі снилася якась велика кімната, захована в лісі й замурована травою та цементом. Над нею шугає вертоліт, із якого хтось скидає товстий шнур. Щось стороннє вривається в ліс. Із глибин землі починають з'являтися руки. Їх багато, вони тягнуться до шнура. з'являються військові у чорній спецформі стріляють у напрямку гелікоптера-рятувальника. Але звідти теж вистрибують військові у темно-синій спецформі. Нарешті кімната розвалюється, починають виходити голі люди, засліплені світлом. Їх багато. А серед них Михайло.
20
Ув'язненим у підвалі давали шматок хліба та оселедця і чашку чаю. А через кілька днів випустили. Що вони хотіли довести цим кількаденним ув'язненням ніхто не знав.
Під час тих кількох днів Михайло багато думав про свою сім'ю. Чоловікам видали гроші, Михайло вирішив покінчити з безкінечними заробітками.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
21
Марійці снився сон: посеред пустелі розкинулося каламутне озеро, посередині лежить велетенський гіпопотам. Він потворно товстий і безсоромно лінивий. На його язиці лежить… тато. Бегемот може проковтнути і з'їсти його у будь-яку хвилину! Тато стрибає з язика на землю.
Марійка роздумує, що можуть означати сонні фантасмагорії, як-от історія визволення тата із бегемотячого полону? Чому Костик снився їй частіше, коли вони посварилися?
Марійчині роздуми про сни поволі випаровувалися, витісняючись іншим сном та іншими враженнями. Тим паче, що тато зв'язався з ними і сказав, що буде за кілька днів удома. На цей раз – надовго.
22
Костик одного звичайного дня раптом відчув, як змінилася його школа. Клас. Учителі. Зрозумів, що люди здатні на будь-який добрий учинок. Ними не керує дрібна обачність і дрібний страх. Цими людьми можуть бути як його однокласники, так і вчителі. Костик пробачив Миколу. Хлопець думав, що любов – це наша природність. А там, де починається штучність, ми прощаємося з нами справжніми. І може, Микола ще колись буде набагато ліпшим від тих, що часто позіхають, мовляв, нам все по барабану.
Костик боявся стати дорослим, який би був зациклений на грошах. Він ніколи таким не буде. Тим паче, що у важкі чи легкі хвилини життя поруч із ним буде Неспокійка.
23
Знову приходить літо. Костеві залишається ще рік школярства.
Сьогодні Костик відчув, що має трапитися щось особливе. Після школи вони домовилися з Марійкою про лісову прогулянку. Вже кілька днів, як її тато вдома. Марійка знає, що він пережив якусь важку пригоду. Він сказав, що більше не поїде на заробітки поза межі України.
У лісі також можна знайти золоте руно. Можливо, це папороть або столітній мох. Можливо, особливий стан душі.
До лісу добиралися недовго. Сьогодні особливо тепле небо і особливо розсміяні зорі. Сьогодні їхній ліс став раєм, де Марійка і Костик згадують про Адама і Єву. Нема сили, що могла би стримати вулкан їхньої юної пристрасті.
Вони обнялися. Якийсь трепет невідомого походження пробіг Костиковим тілом, і, наче пустун-вітерець, перекинувся на Марійчине. Звідкись на хвильку зринула і зникла вередлива голова Амура.
Небо над старомихайлівським лісом було високим і синім. Кость і Марійка впали на ще неторкану траву, мовби скошені невідомою силою або магічним замовлянням, їх ніхто не вчив, що треба робити далі. Бо закохані інтуїтивно знають усе…
Здавалося, що лісове небо стало ще вищим. А вітерець усе дужчав, стаючи вітром.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.