На запитання директора, що робити з тим, хто дерево ламає, Коля сказав: відкрутити голову. Директор сказав, що це занадто, але лозинякою по спині можна.
Також директор сказав, що 5-А на місці знищених дерев посадить весною нову плантацію туй. Бригадиром по садівництву буде Коля. А посадка буде оплачена з кишені Бенових батьків. Однокласники підсміювалися, що Бен "влетів".
Розмова за чаєм. Де легше – в місті чи в селі?
Найкраще Жені було вечорами, коли дома збиралась сім'я і пила чай. Мама говорила, що хотіла би в Маньківку, до матері в село. В селі було добре, люди там здорові, міцні. Ще довго батьки вихваляли свою Маньківку, де народилися, де разом бігали до школи й закінчували десять класів, де призналися, що люблять одне одного, і де таємно вирішили тікати у Київ.
Женя готова зірватися й летіти хоч зараз до баби Паші в село. Але якщо батькові і в Києві сниться Маньківка, то Жені, навпаки, і в Маньківці снився будинок на Стадіонній, снився двір, кочегарка, дорога до школи. А набігавшись на волі у селі, Женя починала тривожитись, нудьгувати за Києвом.
Хоч і батько запропонував переїхати жити в село, Женя знала, що нікуди вони не поїдуть. Батьки жили роздвоєно: всіма клопотами своїми в місті, а спогадами, дитинством своїм в селі. А Женя була просто щаслива, що народилася в Києві. Женя заснула з думками, що колись побудує гібридне місто-село і всім буде добре жити у ньому.
Свято місячної ночі
Скоро Новий рік. Люди метушилися, бігали по магазинах і святкових базарах, запасалися продуктами, питвом, іграшками для ялинок. Готувався до Нового року і професор Гай-Бичковський. Він зрадів морозцеві й першому снігові, щоранку натирав собі снігом груди, спину, щоки, робив зарядку.
Женя стояла під кочегаркою у шубі й валянках. І коли сюди забігав Гай-Бичковський, обхлюпувався водою з тазика, вона мерзлякувато ухкала й щурилась від холодного дрожу.
Будинок жив передноворічними клопотами. А в Цибульків наближалося подвійне свято, бо 30 грудня в мами день народження.
У тиху морозну ніч Женя думала, що подарувати мамі. Жені, мабуть уперше в житті, чомусь не спалося (така надворі краса!), хотілося думати про щось хороше й тривожне. За вікном щось процокотіло. Потім в маминій кімнаті щось прошелестіло. Зацокотіла раптом машинка. Знов хтось затарабанив часто й лунко. Женя підвелася і побачила, що то Санько бешкетує. Виявилось, що сьогодні у чортика велике свято – карнавал місячної ночі. Женя просила поради у Синька, що подарувати мамі. Чортик кудись побіг і приніс щось тверде й холодне – наче мерзлу картоплину. Це була цибулина з корінцями, яку треба було посадити.
Також Синько приніс своє бугало, адже там, де ховав його, копали пісок і землю. А бугало треба оберігати, бо якщо його хтось розтопче, Синько загине, а він останній такий чортик.
Коли настав день народження мами, прийшли професор Гай-Бичковський, Ізольда Марківна з чоловіком, пишнощока Стелла-друкарка та ще кілька дівчат із бюро (серед них притулилась і Женя). Сиділи й татові друзі – дядьки-реставратори з дружинами. Мама була у білій вишитій блузі, з кулоном на грудях, трохи підпудрена й напахчена з гарною зачіскою. Після промов вчителька малювання подарувала мамі радіолу "Мелодія". А Женя подарувала пролісок, який приніс їй Синько. Усі були здивовані.
А на серванті, в самому кутку кімнати, сидів невидимий для дорослих людей волохатенький друг Синько. Він лукаво шкірив зуби, прислухався до розмов, однак ні на мить не спускав очей з Цибулька. Адже пообіцяв Жені дивитись на батька, щоб той не пив забагато.
В кімнаті пахло весняним проліском, неголосно звучала музика, мати сиділа щаслива серед найближчих друзів. На жаль, це була дуже коротка мить щастя. Наступного дня Женя принесла з басейну грип, злягла в ліжко. Потім захворів батько і мама.
Ще одна зустріч з професором: що таке антеїзм?
Женя з професором розмовляє про маму, яка стала частіше втомлюватись. Професор каже, що через гіподинамію, або ж малорухомість… А ще мама рідко буває на свіжому повітрі. Професор порадив мандрувати. А потім розповів, що досліджує проблему антеїзму. "Антеїзм" – слово від імені Антей – героя міфу. Антей – велетень, силач, істота неймовірної сили, тільки тоді, коли двома ногами стоїть на землі. Гай-Бичковський вважав, що самі люди, їхня інертність, лінь, звичка до кімнатного затворництва і призводять до апатії, до ліків. Головне зрозуміти: рух – ось що треба людині в нових, сучасних умовах. І поки професор говорив з Женею, нагонив по кімнатах два з половиною кілометри. А коли взувався, щоб бігти на лекцію, показав підошви взуття. Вся підошва була продірявлена, щоб ноги торкалися землі.
Як проростає пролісок
Женя раділа, що вона таки витягла батьків у Пущу, у весняний ліс. Женя й Галина Степанівна, що йшли трохи осторонь, уважно слухали свого батька, який розповідав, що хворі звірі лікуються конвалією.
Галина Степанівна посвіжішала на повітрі, і в неї ожили посмутнілі за час зимового грипу очі, налились теплом, жвавістю.
Поміж берестками спустилися вони в балочку, де знайшли запізнілий пролісок. Женя згадала слова професора: "Від землі твоя сила. Бери!". І, роззувшись, ступила на землю босою ногою, поки батьки не бачили. Земля була мокра, холодна, неприємна. Раптом мама побачила, батьки насварили Женю. Вона й справді відчула, що зробила щось дурне. Хіба знати, як проростає пролісок, означає лізти ногою в болото? Очевидно, в тім вислові приховано глибший зміст.
…А пізно ввечері, вже дома, Женя відчула, що їй трохи пошкрябує в горлі. Мама напоїла дочку солодким чаєм, і Жені хотілося води після солодкого. Коли всі лягли, прийшов Синько і приніс води, сказавши, що він телепат.
"Чи боїтесь ви грому?" Дві відповіді на одну анкету
У 5-А прийшов молодий чоловік з величезним портфелем. Старший науковий співробітник Інституту психології Олег Грицюта проводив цього дня анкетування у класі. Було аж сорок вісім запитань. Для Жені це було складніше, ніж контрольна. Адже тут треба замислюватись над питаннями, чи серйозна вона людина, чи легко плаче і чи швидко забуває образи. Під час того, як дівчинка записувала відповіді, за нею підглядав Бен і своїми відповідями перекривляв Женю.
Увечері Грицюта переглядав відповіді анкет і співставив анкети Бена і Жені. Ось які відповіді він прочитав на деякі питання."1. Чи серйозна ви людина? Бен: О'кей! Женя: І серйозна, і ні. 2. Ваш настрій – веселий, похмурий, перемінний? Бен: Бойовий! Женя: Перемінний. Сто разів на день весела і двісті разів похмура. 3. Чи легко ви плачете? Бен: Хай плачуть мої вороги! Женя: Коли вдарюсь, то плачуть усі мої кісточки, а я стою, аж темно в очах, і мовчу. 10. Чи важко вам тривалий час залишатися на одному місці? Бен: Повний вперед! Я не якась Жабуліна, щоб цілісінькі дні убивати над задачами. Женя: Не люблю дуже кручених, таких як Бен, що не помічають інших. А ще більше не люблю сонних тетер. 14. Чи не тікали ви з дому? Чому? Бен: Три спроби невдалих. На четвертий раз втечу і навіки. Чому – військова таємниця. Женя: Так, хочеться втекти, а точніше – кудись податися. Таємно. І далеко-далеко. 22. Часто ви мрієте? Про що? Бен: Про бойовий танк. Щоб мати персональну броньовану машину марки Т-34. (Далі щось написано й закреслено). Женя: У мене є мрія чи, може, сон… Щоб наш двір переселити в Маньківку або ні — щоб маньківську річку переселити у наш двір і щоб метелики (далі крапка, бо продзеленчав дзвінок)".
Науковий працівник Грицюта сколов ці дві анкети скріпкою і написав на них спільну резолюцію: "Вивчити. Особливо цікавий тип для дослідження Бен. Видно, натура неврівноважена, дерзаюча, але прикривається зовнішньою грубістю і хлоп'ячою розхристаністю".
Поки психолог Грицюта переглядав анкети, на вулиці Стадіонній сталася одна пригода. Було темно, кочегар Фурдило сидів у діжурці, раптом хтось розбив лампочку надворі. А тим часом дві скрадливі тіні вскочили в підвал. Тіні мали ключі і відкрили сарайчика, з якого взяли важку, згорнуту в рулон парусину, рюкзак, якісь катушки й дерев'яні палиці. Навіть не закривши дверей, дві тіні втекли.
А зранку дід Андрон усіх питав, чи не бачили вони його онука. Видно було, що дід сьогодні-завтра звалиться з ніг. Украли, втопився, під трамвай, у лікарні… різні думки були у діда. А коли пішов до сусідів Кадухів і дізнався, що і Вадьки нема, то подзвонив у міліцію.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Літні маневри. План захвату Т-34
Не було спокою на Дніпрові: сновигали моторки, пролітали глісери, пасажирські катери. А Бен на березі пояснював своїм співбесідникам, що Т-34, танк, не макет. І він на ходу, з мотором, тільки на постаменті стоїть. Коли Бен був екскурсії, курсант сказав, що в танк треба лиш налити бензину, і він поїде.
Кості Панченку і Родьці Зінчукові Бен навіть показав фото, на котрому його клас стоїть на танку. Домігшись уваги, Бен сказав, що недалеко від танка починається ліс, після захоплення можна поїхати в ліс, а якщо погоня – кинути Т-34, добігти до трамвая і спокійно розійтись по квартирах.
Вадька Кадуха вмостився осторонь, ніби хотів начхати на план Бена. В урочищі Наталка, куди хлопці втекли, Вадька чогось тривожився.
Але "генерал" Бен підповз до Вадьки і почав вмовляти. Бен говорив, що буде гарно прокататися на танку, бензин він візьме вдома, бо батьки в Карпатах. А баба, яка сторожує біля танка зловити їх не встигне. Вадька погодився на план, але вести танк мав він, як командир екіпажу, а Бен буде механіком.
Раптом до хлопців почав наближатися рибалка, кремезний дядько, хлопці пірнули у воду. А рибалка дивувався, де хлопці могли взяти таку веселу, яскраво-оранжеву палатку.
Коли хлопці захотіли їсти, полізли в палатку і там пригощались абрикосовим варенням і шпротами. У палатці було добре, вона була японського походження, мала віконечко і підлогу. Хлопці вимащувались варенням, але коли зрозуміли, що харчі треба економити, то шпроти їли по-джентльменськи. Згодом гуртом закурили під наметом. А потім Кадуха й Бен пішли ловити рибу краденими японськими спінінгами. Костя Панченко і Родька Зінчук залишились пильнувати палатку.
А у міському відділенні міліції черговий Рябошапка майже одночасно отримав три дзвінки.