Богдан сказав мені бути обережніше з Севом і "з тою вашою видрою". На думку Богдана, Сев дуже знервований сьогодні.
***
Розмова між комісаром та міністром йшла французькою мовою. Вони мали укласти звичайну угоду – торговельно-рибальську. Але комісар запитав ще й про те, коли він з міністром нарешті укладе угоду про внутрішній морський басейн. Мініст відповів, що дасть свого підписа. Тепер їм ніщо не перешкоджає.
Потім усі, хто були присутні на зустрічі, стали до спільного кадру. В центрі сиділи жінка і дочка міністра. Поруч жінки міністра сидів комісар. Ліворуч від комісара сидів капітан "Ісмета". Капітан був літня людина, цей малий худорлявий турок був замалим для свого крейсера. За переднім рядом товпилися дипломати і військові.
***
Після зустрічі комісара й міністра я від 5-ї години дня до 10-ї вечора був у лабораторії. Лабораторія працювала понад норму, адже назнімали два рулони плівки, кожний по триста метрів.
Працючи, я все ж думав про Тайах. Встиг побачити її удень, повертаючи з особняка, де знімав. Поруч неї стояли Богдан і Сев. Її обличчя було без міри радісне та схвильоване. Тайах підбігла до мого автомобіля й одразу ж обійняла мене. Вона мене тричі поцілувала. Та це були якісь винуваті поцілунки.
Нарешті вся плівка з зустрічі міністра і комісара готова. Шофер мав відвезти мене з картиною до Будинку армії і флоту. Монтажниця, шофер і я передивилися плівку. Всі інші вже розбіглися. Ми поїхали вдвох із шофером і повезли фільм. Ми приїхали за 15 хвилин до десятої. Комісар подякував мені за фільм.
Я попросив водія підкинути мене до Професора. По дорозі зустрів п'яного Директора. Директор був незадоволений капітаном "Ісмета": "крейсер як крейсер, а отакий гнусний капітан. Та я його одним пальцем утоплю. Дуже образливо мені за покійних братішок – чорт зна, через кого загинули".
Я приїхав до Професора, а машина з Директором рушила. Я не був уже в домі Професора довгий час. Він запропонував чаю та варення з апельсинів. Професор хотів показати мені одну річ – східного божка зі слонової кості, з великим животом та квіткою лотоса у руці. Професор сказав, що я можу подарувати божка їй. Він усе знав. Потім дав мені старий китайський рукопис, у якому були намальовані тушшю деталі й розміри великого морського паруса. Я не розумів, що там написано, але малюнки й креслення, показували мені повну картину будування. Я захопився дорогоцінною річчю.
У Професора було з 11 книжок, які стосувалися кораблів. Професор міг спокійно тримати іспита на капітана далекого плавання. Це все він читав для того, щоб відбудувати нам парусника для зйомок. У нього було багато колег, які роблять декорації, котрі хотіли майструвати парусник. Вони були творчими натурами, їм не подобалося будувати на кінофабриці декорації, а наступного дня руйнувати їх. Від слів Професора на очі навернулися сльози, які я приховав. Я вирішив піти ще у порт, Професор просив не йти. Але я попрощався і пішов.
Була ніч. Коли йшов, помітив темну постать людини, котра, ховаючись під будинками, ішла за мною назирці. Потім з'явилася ще одна людська фігура, яка піднесла руку з ножем. Я кинувся на злодія, схватив його за руку і, скільки було сили, укусив його нижче ліктя. Та це не допомогло. Я відчув скажений удар його правої руки в щелепу та удар ножа під ребрами. Я упав і почув, що на вбивцю набіг мій перший переслідувач. Він щось крикнув, махнувши рукою. Я упізнав голос Богдана. Відбулася блискавична бійка. Богдан теж упав.
XIV
Професор писав рипучим пером на зшиткові англійського паперу 17-го сторіччя. На першій сторінці Професор намалював контури двомачтового брига. Під бригом червоніла назва зшитку: "Корабельний журнал "Онтон". Трохи нижче стояло: "У плавання ще не виходив".
Професор записував, що дерево для корабля треба рубати пізно восени або взимку. Ніколи не брати дерев весняної рубки, бо коли сік шумує в дереві, тоді дерево стає людиною. Дерево лише на зиму стає матеріалом.
Дешеві кораблі робляться з американської сосни. Торговельні кораблі, які хочуть жити довгий вік, роблять кіль з бука. В південних морях роблять з тисового дерева, що не гниє у воді. Наші моря визнають дуб і сосну. Ми додамо сюди ще дорогого тису та букового дерева.
Обпланкуємо зовні й усередині тисом, бо він не боїться води й негній-деревом називається. Палуб зробимо дві – нижчу й вищу. Під першою буде їжа й товари, солодка вода й затишна темрява. Над першою будуть каюти. Над вищою – щогли з парусами і небо. Вищу палубу ми вкриємо сосновими дошками. Вони легкі й смолисті, по них хвиля сковзнеться і назад у море летітиме. З горіхового дерева вирізати треба майстра корабля – сильного вовка, хитрого лиса чи дужого ведмедя.
Мачт буде дві, вони стоятимуть трохи похило до корми.
Паруси будуть з льону. До смоли треба кинути пучку солі і шматок вощини з медом у кожний казан. Колись ще кидали живого півня, щоб люди на кораблі спали чуло і не проспали парусів.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
XV
Рана нагадувала своєю формою серце. Я бачу рану і чую біль на лівому боці черева. Відчуваю, як зашивають мою рану. Чую голос лікарів: "Цей нічого, а в того гірше!".
***
Ми лежали з Богданом удвох в кімнаті. У мене один слід від ножа, у Богдана – два. Нас врятувала Поля, знайшовши вночі на вулиці в калюжі крові.
Богдан говорить, що нас міг порізати Сев, котрий злиться черезТайах.
Коли до нашої палати разом з лікарем приходять двоє людей і запитують нас, хто міг бути нападником, я поглядом примушую Богдана мовчати.
Богдан розповідає мені, що нападник був лівшею, а на його руці мусить бути слід від мого укусу зубами. Я сказав, що навіть, якщо це зробив Сев, то й тоді я любитиму його і не зраджу дружби.
Згодом до нашої кімнати зайшла схвильована Тайах. Богдан говорив, що Тайах, напевно, подобається, якщо через неї б'ються чоловіки. Але дівчина відповіла, що коли через неї хтось битиметься – вона покине обох. Вона не чиясь власність.
Я розповів Тайах, що прочитав її листи, порадив поїхати в Італію шукати того чоловіка. Я був стомлений і заснув, а прокинувся від слів Сева, що ввійшов дуже бурхливо до нашої кімнати.
Сев потиснув руку Богданові і поляскав по моїй руці, що лежала поверх ковдри. Я не помітив жодної тіні на його обличчі. Богдан попросив пити і Сев лівою рукою взяв чайника. Сев справді був лівша.
Сев розповів, як він бачить у фільмі історію про чотирьох "зайців" у вугільному трюмі, яких викинули за борт. Сев хотів зобразити у фільмі, як вони помирають не від задухи від вугілля, а від того, що не мали води і їжі. Троє чоловіків (четвертий до них приєднається пізніше) знемагають від голоду. Вони надіялися, що їм приноситимуть їжу за те золото, що вони віддали. Згодом двоє вбивають одного і закопують у вугілля. Далі до них приєднується китаєць без вуха. Двоє не задоволені китайцем, бійку починає матрос. Він кидається на китайця із ножем, але китаєць... "Кусає його руку", — вставляє Богдан, гостро слідкуючи за Севом. Але Сев спокійний, він каже, що китайці не кусаються. Та Сев не встигає договорити, бо медсестра відпроваджує гостей.
***
Тайах і Сев ідуть у цирк. Вони спостерігають за красунем конем Метеором. Сев каже, що хотів би подарувати Тайах коня. Їй не подобається така ідея. Вкінці виходу кінь підходить до дівчини, але вона не хоче його погладити. Після коня на арену вилітають голуби. На завершення виступу один голуб сів не до хазяйки на руку, а на коліна до Тайах. Вона зігнала голуба. Сев пропонує подарувати Тайах голуба. Вона теж не хоче. Можливо, хоче лева? Ні!
Дівчина зривається і виходить. Сев називає її монкі (мавпа), запитує, чи любить вона його? На що Тайах відповідає: "Слово честі, не знаю, Сев. Коли ви мені кажете про ваші почуття, я хвилююся, але в мені немає страху. А коли любиш, то, кажуть, – боїшся. Страх і млость". Сев розчарований. Але Тайах говорить: "За все моє життя тільки ви та редактор володієте моїми думками. Ніколи ніхто так до мене не ставився. Всі в першу чергу пропонували мені ліжко. Я вже почала була забувати, що може бути на світі самостійне життя, міцна любов, яка не боїться жертви. Світ я уявляла сласним тянучим мужчиною, що трощить мої кості і зникає на ранок, випивши зі мною келих моєї сили і моєї крові. Я забула, як я була маленькою дівчинкою і потім стрункою юнкою". Сев запитав: "А коли б я попросив зараз вашої руки і повів би до себе назавжди? Коли б я поніс вас...". На це Тайах відповіла: "Не треба, Сев. Відповіді в мене немає. Але я відчуваю, що живу тепер свої останні дні. Ви підняли мене з того місця, де я лежала при дорозі, загубивши людське обличчя, ви посадовили мене на корабель – дайте ж мені попливти, наставивши вітрила".
Сев і Тайах повернулись у зал, де виступали морські гімнасти. З ними була дівчина у рожевому трико, Тайах раділа та плескала дівчині.
Вийшовши з цирку, Сев пішов слідом за Тайах. Він почав дещо розуміти. Але від цього йому стало ще тяжче. Проте він сміявся і розповідав анекдоти. Тайах його не слухала. Тайах попросила далі її не проводжати. Вони розійшлися, поцілувавши одне одного в щоку. Сев дійшов додому лише на ранок. Не роздягаючись, він упав на ліжко і заснув.
XVI
Почалися роботи біля колишнього дубка "Тамара". Дубок тільки кістяк. Його обшиють новими дошками, обсмолять і опустять на воду. На воді вивірять стійкість, будуть уставляти мачти і кінчатимуть усі внутрішні роботи на судні: каюти, палуби, кермо, бугшприт. Це не декорація, яка помре завтра. Ця робота виходить у море.
Нахилившися, майстер обтісує стовбур. Яка весела робота! Коли судно стоїть на березі, його треба оточити любов'ю і увагою, веселістю, легкими піснями і достойними людьми. Корабель на березі, як і хвора людина, потребує нашої безмежної вибачливості й терпіння.
На кормі, де є вже шмат палуби і звідки можна охопити оком роботу, – стоїть Професор. Хазяїн трамбака – неофіційний помічник Професора.
Знизу чути голос Тайах, яка гукає до Професора, чи можна і їй до ньго. Хазяїн трамбака допомагає їй вибратися. Білява голова Тайах зовсім золотіє проти сонця. Плотникам, що виконують різні роботи, подобається дівчина.
Тайах сідає і дивиться на море.