Малюнок із селянських розрухів
Сірий холодний березневий ранок. Хмари темним густим димом нависли над селом і повзуть кудись далеко—далеко. Січе пронизуватий тонкий дощик.
В кінці села, при самій дорозі, стоїть велика валка селян і чогось чекає. "Худі, бліді лиця та похмурі і болісно сердиті, очі дивляться кудись у поле за невеличкий лісок..." Аз села все підходять люди: чоловіки, діти, баби, навіть старі діди і похмуро питають, чи ще нема.....
Читати скорочено за 12 хвилин →
Усе село вийшло на вигін та виглядає, чи не йдуть солдати. Налякані жінки раз у раз починають плакати, але їх заспокоює Явтух. Він впевнений, що солдати не будуть стріляти у них.
За кілька днів до цього село було спокійне, хоча люди вмирали з голоду і не мали вже сил працювати на свого пана. Однак невдоволення було якесь невизначене.
Але одного разу хтось розкидав під хатами листівки, де писалося про голод серед селян, зажерливість панів та царя, про те, що треба відібрати у пана своє добро...
Читати скорочено за одну хвилину →