Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Мандри і подвиги хитромудрого переможця дванадцятиголового змія лицаря Горчика, його банконосця Третього Зайвого та красуні Каролі
Подія перша
У прадавні часи в Україні жили лицарі, які носили залізні лати, кольчуги, шоломи, мали мечі, списи та щити, їздили верхи. Маленькі лицарі ходили до школи, а дорослі билися з одноголовими, двоголовими, триголовими і навіть шестиголовими зміями та іншими чудовиськами, яких у ті часи було багато. Змії постійно вимагали собі на сніданок красунь, тож дівчат ставало все менше і менше.
Якось на північних землях з'явився Багатоголовий Змій-Горинич. Ніхто не знав, скільки у нього голів. За один раз він міг проковтнути ціле село. Володар західних земель князь Галицький вирішив скликати усіх лицарів, щоб порадитися, як знищити змія. По всіх краях і землях сповістили про велику лицарську нараду.
Подія друга
У цей час лицар Горчик сидів під деревом і їв цукерки. Над ним на гілках гойдалися мавки, цвірінькали жар-птиці, а в траві ходили маленькі травоїдні динозаврики. Мавки видурювали у нього цукерки, а динозаврики підбирали крихти. Коли Горчик почув про турнір, одразу вирішив їхати. Бо що було йому вагатися – ще не зовсім великому, але вже й не маленькому, з усіх боків гожому, хороброму лицареві?! Горчик покликав свою конячку сиву Кобурку. Вона була дуже вередлива і пещена. Конячка сказала, що у неї повідлітали всі підкови, тому спершу довелося йти до коваля. Потім конячку довелося прикрасити. Горчик мав скотч золотого кольору і вирізав з нього трилисників конюшини. Найбільшого наклеїв на синє знамено, менші – Кобурці на попону і вуздечку. Конячка була задоволена, тож можна було рушати.
Подія третя
Горчик їхав день і вечір і доїхав до невеликого лісу. Там він хотів переночувати, тож вмостився під дубом. У цьому дереві жив Той-Що-В-Дуплі-Сидить. Він саме спав, але згодом його розбудив дим з багаття, яке розклав Горчик. Той-Що-В-Дуплі-Сидить вирішив налякати Горчика: заухкав совою, завив вовком, заревів Змієм-Гориничем. Та лицарю Горчику хоч би що. Він лиш сказав, щоб той вилазив. Той-Що-В-Дуплі-Сидить виліз і сказав, що тепер за те, що не вдалося налякати Горчика, мусить йому тричі у пригоді стати. Горчик сказав, що йому нічого не потрібно, та Той-Що-В-Дуплі-Сидить не міг відстати від лицаря. Горчик сказав: "Ну то й грець з тобою!" і рушив у дорогу. Той-Що-В-Дуплі-Сидить перекинувся на жолудь і вскочив у торбу Горчика. А за ним і Грець, якого лицар щойно згадав. Горчик не знав, Грець з'являвся, коли хто-небудь його згадував. Грець був схожий на худюще поросятко – рильце у нього довге, на ніжках ратиці, ще й хвіст у кільце закручений з китичкою на кінці. Отож Грець і Той-Що-В-Дуплі-Сидить опинилися у торбі лицаря.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Подія четверта
Горчик доїхав до невеличкого озерця і раптом почув, як хтось плаче. А це на листочку з латаття маленька Русалонька сиділа і плакала. Вона пояснила, що у цьому озері всі дражнять її, бо у неї хвостик, як у золотої рибки. У решти русалок – як у коропів, а в неї – рожевими хвильками спадає, наче м'який серпанок. Узяв лицар Горчик трилітрову скляну банку з-під маринованих огірків і посадив туди Русалоньку. Він вирішив, що вона поїде з ним до князя Галицького, бо в нього в басейні є усякі заморські сирени, ундіни – і данські, і грецькі, і американські. От буде Русалонька вчити їх по-нашому говорити.
Подія п'ята
Доїхав лицар Горчик до великої печери. Там жив Той-Що-Печери-Риє. Він був величезний, волохатий, з лапами-лопатами, наче у крота. Той-Що-Печери-Риє був дуже злий на усіх лицарів. Бо у горах усі печери належали йому, і жили в них змії, чудовиська та всілякі там дракони, які платили квартплатню кажанами та щурами. Як узялися лицарі бити ту погань, печери почали порожніти. Той-Що-Печери-Риє мусив сам шукати їжу. Тому і ненавидів лицарів, заманював їх у свої печери, завалював входи камінням, заводив у лабіринти.
Подія шоста
Коли почав накрапати дощ, Горчик мусив зайти до печери. Він нагріб сухого листя і влаштував собі постіль. Коли лицар заснув, Грець виліз з торби і пішов шукати Того-Що-Печери-Риє. Коли знайшов, повідомив, що у печері є лицар. Той-Що-Печери-Риє завалив вхід камінням, і Горчик не знав, що тепер робити. І тут з торби викотився жолудем Той-Що-В-Дуплі-Сидить. Він сказав лицареві, що стане йому у пригоді перший раз. Ось що він зробив: вийняв з-за пазухи очеретинку, знайшов шпарочку в стіні і давай з очеретинки у ту шпарочку дути. Дув-дув, а тоді взяв камінця та – кресь! – об нього Горчиковим мечем. Кам'яний завал бабахнув, каміння розлетілося. З'явився прохід. Горчик з Кобуркою полізли через каміння, а Той-Що-В-Дуплі-Сидить перекинувся на жолудь і у торбу. А за ним і Грець, який вирішив викинути жолудя з торби. Вони почали вовтузитися у торбі, битися. Горчик не розумів, що з його торбою відбувається, тому вдарив по ній кулаком. Обидва нечисті зіщулилися і притихли. А Горчик поліз далі.
Подія сьома
Нарешті Горчик, Кобурка і Русалонька вибралися з печери. Лицар сів перепочити і перекусити. Він опинився в іншому князівстві, де жила родина Зайвих. Мама в них писалася Зайва і тато – Зайвий. Мали вони троє синів. Звали їх Перший Зайвий, Другий Зайвий і Третій Зайвий. Перші двоє були дурнями, а третій – розумник. Він вмів малювати, складати балади, і взагалі за що не візьметься – все зробить. А ще Третій Зайвий дуже любив до всього пхати свого носа. Він навіть знав про те, що князь Галицький збирає нараду лицарів. Третій Зайвий, хоч і був незнатного роду, вирішив теж на нараду до князя поїхати, щастя спробувати.
Подія восьма
Ішов-ішов і побачив під кущем Горчика, який саме спав. Третій Зайвий вирішив почекати, поки лицар прокинеться, тож сів і трохи перекусив. Коли Горчик прокинувся, вони познайомилися. Виявилося, що обоє йдуть на турнір. Третій Зайвий погодився бути банконосцем лицаря Горчика і нести Русалоньку. Рушили вони в дорогу, і Горчик про усе розпитував, бо ж Третій Зайвий усе знав. Лицар дізнався, що за того, хто переможе Багатоголового Змія-Горинича, вийде заміж красуня на ім'я Кароля.
Подія дев'ята
Їхали вони два дні і заїхали у чорний ліс. Почало вечоріти, тому вирішили заночувати у тому лісі. Швидко стемніло, у лісі було страшно, але Горчик нічого не боявся. Як зовсім стемніло, вийшли вони на галявину, а там стояла хатина на курячих ніжках, у вікні світиться, з димаря дим іде. Третій Зайвий знав, що там живе Баба Яга – кістяна нога. Горчик нічого про неї не знав, тож дізнався багато нового. Третій Зайвий розповів, що Баба Яга – старенька тітонька, яка не має чоловіка, дітей, ніхто її не любить, з днем народження не вітає. От вона ненавидить усіх чоловіків, особливо королевичів, принців, всяких крутяків. Спочатку нагодує, напоїть, в лазні помиє, щоб потім чистого, без мікробів, з'їсти. Горчика ці розповіді зовсім не злякали.
Подія десята
З хати вийшла Баба Яга. У джинсах, кросівках, на вухах, бровах та у ніздрі – пірсинг. На передпліччі – татуювання: вона сама на мітлі летить, а за нею Змій-Горинич пішки біжить. Вона виглядала на п'ятдесят років, мала усі зуби. Горчик попросився переночувати, і Баба Яга погодилася. На вечерю запропонувала піцу. Друзі були здивовані, що замість печі у Баби є холодильник і мікрохвильова піч. Навіть пригостила гамбургерами і біг-маками. Поки хлопці їли, Баба Яга пішла готувати для них лазню. Третій Зайвий лише штурхнув Горчика ліктем. Поки Баби не було, Горчик викликав з торби Того-Що-В-Дуплі-Сидить і попросив виручити їх, коли Баба Яга схоче їх з'їсти.
Подія одинадцята
Як тільки Баба Яга вивела Горчика і Третього Зайвого за поріг хатинки, друзів оточило ціле плем'я маленьких дикунів, які були дуже войовничо налаштовані. Баба Яга сказала, що тепер не їсть подорожніх, але це робить її маленьке плем'я з сорока людожерів. Сама ж Баба Яга була вегетаріанкою. Виявилося, що колись дикі гуси-лебеді занесли сюди одного людожерчика, а Баба Яга розклонувала їх. Зрозумівши, що справи погані, Горчик потрусив торбою. З неї викотився Той-Що-В-Дуплі-Сидить. На ньому був костюм футбольного рефері. Він запропонував людожерам цікаву гру: треба поділитися на два загони, перший загін наздоганяє гравців з другого загону, на бігу відкусуючи від них шматочки. Загін, що залишиться, знову ділиться навпіл, і одна половина наздоганяє другу… Залишається один переможець, який отримує велику піцу. Не встигли Горчик і Третій Зайвий оком мигнути, як на галявині залишився один людожерчик. Він заплакав, а Баба Яга сказала: "Бачу, ви хитруни!" і відправила друзів спати. А малого людожерчика всиновила, і їй дуже подобалося бути мамою.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Подія дванадцята
Гості полягали спати у бабусиній хатинці. Горчик захропів, а Третій Зайвий лише очі примружив, бо був дуже обережний. Баба Яга тим часом покупала людожерчика (назвала його Пуш), вклала спати, а сама почала ворожити. Третій Зайвий дуже зацікавився, не витримав і спитав, що вона таке робить. Баба Яга пояснила, що заглядає у майбутнє. Вона побачила там, що в цього людожерчика через пару сотень років народиться нащадок – видатний поет.
Зранку Баба Яга напекла пирогів, нагодувала наших мандрівників, склала їм у дорогу всякої смакоти. Відтепер вона звалася мама Яга і виховувала дитину власним прикладом. А лицар Горчик і Третій Зайвий рушили собі далі.
Подія тринадцята
По дорозі друзі побачили камінь з написом: "Ліворуч поїдеш – нічого цікавого не побачиш. Праворуч краще не їхати. Їдь прямо – не прогадаєш!" Третій Зайвий вважав, що краще поїхати прямо. Та Горчик вважав, що поки приїде до стольного граду Галицького, слава про його подвиги повинна попереду нього прибігти.