Вони поїхали, і коли Фернандо познайомився з Люсіндою, то закохався в неї. Одного разу Люсінда попросила коханого прислати їй один з рицарських романів.
На цьому розповідь юнака перервав дон Кіхот. Він сказав, якби Карденіо одразу розповів про зацікавленість сеньйори Люсінди рицарськими романами, то не треба б було інших доказів, щоб довести її гарний розум. Тоді Карденіо сказав, що пройдисвіт Єлісабет був коханцем королеви Мадасіми. Гідальго заперечив і почав захищати королеву. Юнак побив дона Кіхота і Санчо Пансо з козопасом, а сам спокійно пішов у гори.
Попрощавшись з козопасом і знову сівши на Росінанта, дон Кіхот звелів Санчові йти слідом за собою, що той виконав дуже неохоче. Вони зайшли до найбільш непролазної частини гір. Тут дон Кіхот хотів вчинити подвиг і стати відлюдником. Санчо зауважив, що деякі рицарі робили таке безглуздя, бо їх спонукала до цього жіноча зрада. А яка ж причина була у його пана? На це дон Кіхот відповів, щ не великі заслуги й честь, коли рицар збожеволіє з причини; інша справа – з'їхать з глузду без ніяких підстав.
Дон Кіхот наказав Санчо привезти відповідь на лист, який наш рицар гадав надіслати з ним до Дульсінеї. Потім дон Кіхот поцікавився, чи добре Санчо оберігає шолом Мамбріна. Той відповів, що він більше не може терпіти вигадки пана про рицарство, і то не шолом, а найзвичайнісінький таз. Дон Кіхот не образився, він тільки зрозумів, що його зброєносець дурний.
Чоловіки підійшли до підніжжя високої гори. Під нею біг струмочок. Це місце вибрав для спокути Рицар Сумного Образу. Він віддав коня Санчо, щоб той повіз лист до Дульсінеї. Перед від'їздом Санчо повинен був подивитися на страждання ідальго, які полягали у тому, щоб розкидати навкруги зброю і битися головою об скелю. Не маючи під рукою паперу, дон Кіхот вирішив написати листа своїй коханій у записній книжці Карденіо, а по дорозі до рідних місць Санчо повинен був подбати, щоб лист переписав на гарний папір вчитель з будь-якої школи. Санчо ж попросив пана написати окремо й про ослят, які обіцяв йому подарувати дон Кіхот. Під листом дон Кіхот не підписався, бо Дульсінея не вміла ні писати, ні читати. Закінчивши писати лист, дон Кіхот прочитав його Санчо, щоб той запам'ятав, якщо десь загубить листа.
Санчо дуже сподобався лист, він зібрався їхати. Він нарізав гілок, щоб кидати по дорозі, поки не виїде з гір, бо тоді на зворотньому шляху легше буде відшукати дон Кіхота. Не проїхавши й ста кроків, Санчо повернувся назад. Йому забажалось все-таки подивитися на безумства ідальго. Дон Кіхот, скинувши штани та лишившись у самій сорочці, двічі підстрибнув і двічі став сторчака. Зброєносець залишився задоволений, бо тепер міг присягтися, що пан його з'їхав з глузду.
Другого дня Санчо доїхав до корчми, де з ним трапилася нещаслива пригода з ковдрою. З корчми саме вийшли священник і цирульник, котрі допомагали палити книжки дон Кіхота. Впізнавши Санчо Пансу та Росінанта і бажаючи дізнатися про ідальго, вони підійшли і почали розпити. Санчо розповів нашвидку про стан, в якому залишився його пан у горах, про свої пригоди й про те, що має доручення доставити листа синьйорі Дульсінеї.
Священник і цирульник попрохали показати їм цього листа. Санчо нарешті зрозумів, що дон Кіхот забув віддати йому лист. Зброєносець дуже засмутився, а найбільше тому, що він загубив записку, де пан наказував віддати йому трьох ослят. Потім Санчо сказав, що пам'ятає зміст листа. Він спробував переказати листа тричі, але в нього нічого не вийшло. Священник і цирульник зрозуміли, що божевілля дона Кіхота вплинуло і на Санчо.
Чоловіки обміркували, як звільнити від спокути дон Кіхота, і спинилися на думці священника. Вона полягала у тому, що священник переодягнеться дівчиною, а цирульник зброєносцем. Такими вони поїдуть до дона Кіхота, удаючи ображену дівчину, яка благатиме допомогти їй. Дон Кіхот не зможе відмовити ображеній. Та й він не вимагатиме від неї зняти маску, поки не здійснить помсту. Священник був впевнений, що таким чином можна привести ідальго додому і вилікувати.
Вигадка священника здалася цирульникові дуже гарною, і вони одразу почали її здійснювати. У корчмарихи священик попросив одяг, зробив собі маску, а потім по-жіночому сів на мула. На другого мула сів цирульник. У нього була прикріплена довга борода, зроблена з рудого бичачого хвоста. Та ледве встигли вони виїхати з корчми, як священникові спало на думку, що йому не личить удавати з себе жінку. Цирульник помінявся з ним місцями. Переодягтись вони вирішили ближче до місця, де перебував гідальго, тож склали одіж у пакунок і вирушили в путь під проводом Санчо.
Другого дня священник, цирульник і Санчо Панса приїхали туди, де зброєносець кидав гілки, щоб легше знайти дон Кіхота. Священник і цирульник наказали Санчо ні в якому разі не казати ідальго, що він знає, хто вони такі, а ще збрехати, що передав листа, а Дульсінея переказала, щоб дон Кіхот одразу їхав до неї. Санчо добре запам'ятав накази і поїхав вперед, щоб переказати синьйорину відповідь. Бо дуже можливо, що саме це примусить дон Кіхота покинути спокуту та виїхати з гір.
Санчо в'їхав у межгір'я, а священник і цирульник розташувалися в затінку. Раптом вони почули, що хтось співає. Вони обійшли скелю і побачили чоловіка обличчям, статтю подібного до Карделіо, про якого розповідав їм Санчо. Священник заговорив з Карденіо, і хлопець почав своє сумне оповідання. І ось що відбувалося після подій, які Карденіо розповів вже дон Кіхоту, козопасу і Санчо.
Люсінда повернула Карденіо книгу про Амадіса Гальського, і він у ній знайшов лист від дівчини, яка дозволяла йому взяти її за дружину. Фернандо дізнався про цей лист, і це викликало у нього бажання знищити Карденіо, перш ніж той одружиться з Люсіндою. Дон Фернандо надіслав юнака до свого старшого брата, де Карденіо затримали на тиждень. За цей час батько посватав Люсінду за Фернандо. Зрозумівши зраду Фернандо, Карденіо одразу поїхав додому. Долі забажалося бути ласкавою, і він зустрів випадково кохану. Вона розповіла, що сьогодні весілля, але вона благатиме батька не одружувати її з Фернандо, а якщо той не погодиться, то вона заріже себе кинджалом. Карденіо непомітно пробрався у будинок Люсінди і став таємним свідком весілля. Дівчина ледве промовила, що згодна стати дружиною Фернандо. А коли Фернандо підійшов до молодої, вона схопилася за серце й непритомна впала. Її убрання розстібнули, щоб полегшити подих, і мати знайшла на грудях у молодої папірець. Фернандо узяв папірець, прочитав і задумався. З того часу Карденіо і живе в горах, як дикун. Вислухавши хлопця, священик хотів сказати йому кілька слів, але раптом вони почули якийсь жалібний голос.
Чоловіки пішли на голос і під ясенем, за скелею, побачили хлопця, який мив ноги, але швидко виявилося, що це красива дівчина. Священник, цирульник і Карденіо забажали дізнатись, хто ж вона. Побачивши трьох чоловіків, дівчина перелякалась та збентежена кинулась навтіки. Коли вона впала, священник сказав їй, щоб не боялася. Тоді дівчина розповіла свою історію.
Вона сказала, що звати її Доротея, вона дочка селян. Її покохав Фернандо – молодший син герцога. Її батьки заперечували їх шлюб і пообіцяли одружити дочку з ким вона захоче, тільки не з Фернандом. Довідавшись про це, молодий герцог однієї ночі заліз в опочивальню Доротеї і почав присягатися перед іконою, що він обов'язково заручиться з нею і одружиться. Дівчина погодилася. Закоханий прийшов і наступної ночі, а потім більше не з'являвся. Доротею почав брати сумнів, щодо його присягань. З часом Доротея почула чутки, ніби дон Фернандо в сусіднім місті одружився з дівчиною на ім'я Люсінда. Доротея вночі вбралась в одежу парубка і пішла у місто, де повинен був жити Фернандо з Люсіндою. У місті від першого зустрічного в якого Доротея запитала, де знаходиться будинок Люсіндиних батьків, вона дізналась про дивні події під час весілля. Фернандо, прочитавши лист, який знайшли на грудях у зомлілої дружини, розсердився. Люсінда писала, що кохає лише Карденіо і вже заручена з ним. Після цього Фернандо зник, а через деякий час зникла і Люсінда. Якось Доротея почула привселюдне оголошення, в якому обіцяно велику нагороду тому, хто її, Доротею, знайде. Почувши це оголошення, дівчина одразу втекла в гори, прагнучи лише одного, щоб її не знайшли ні батьки, ні той, хто за їх дорученням шукатиме її.
Прослухавши історію Доротеї, усі почули крик Санчо. Вони пішли йому назустріч і довідалися, що дон Кіхот умирає з голоду. Коли Санчо Панса сказав дон Кіхоту, що Дульсінея наказує йому покинути гори та їхати до неї в Тобосо, той відмовився, бо ще не скінчив усіх подвигів, гідних її вроди.
Священник вирішив, що вони все одно допоможуть дону Кіхоту, і розповів Доротеї й Карденіо про план. Доротея вирішила грати роль дівчини. Санчо збрехали, що ДОротея – принцеса Мікомікон, яка шукає дон Кіхота, щоб благати у нього допомоги й захисту від одного злого велетня. Доротея сіла на мула, цирульник почепив собі бороду, і вони наказали Санчові вести їх до дон Кіхота. Священник і Карденіо поволі тихенько пішли слідком.
Проїхавши кілька миль, Доротея, цирульник і Санчо побачили між скель дон Кіхота. Дівчина попрохала про допомогу. Дон Кіхот погодився негайно поїхати з принцесою.
Карденіо й священник дивилися на все це з-за кущів і не знали, як пристати до товаришів. Тоді вигадливий священник нашвидку зрізав бороду Карденіо, дав йому свій сірий плащ, і це переодягнення так змінило юнака, що той і сам себе не впізнав би. Вони зійшли з гір у долину, і коли з гір з'їхав дон Кіхот із супутниками, священник вдав, що випадково зустрів дона Кіхота. Рицар впізнав свого старого товариша.
Усі вирушили до Міномікону, але по дорозі священник вирішив заїхати до свого села, і цьому ніхто не заперечував. З часом дон Кіхот поцікавився, як опинився його товариш в цих місцях. Священик розповів пригоду, яка ніби з ним трапилась. Він поїхав з цирульником до Севілії, щоб одержати гроші, які переслав йому один родич. І коли вони вчора проїздили тут, на них напали розбійники і пограбували їх. Але найцікавіше, що розбійники були галерниками, звільнені, не зважаючи на опір конвойних та комісара, якимось сміливцем (священник знав це з розповіді Санчо).