А годинника Карлсон повісив аж на лампу під стелею. Філле, Рулле та Оскар повернулися, а Карлсон і Малий встигли сховатися під столом.
Оскар взяв свої годинник і гаманець. Усі сіли за стіл. Трохи згодом Філле засунув руку під скатертину і обережно поклав біля себе на підлогу Оскарів гаманець. Карлсон відразу схопив гаманця й тицьнув його в руку Рулле. За хвилину Рулле засунув руку під скатертину і обережно поклав біля себе на підлогу Оскарів годинник. Карлсон узяв його, легенько торкнув за ногу Філле й віддав йому годинника.
А невдовзі Оскар спитав: "Де мій гаманець? Де мій годинник?". Тієї ж миті гаманець і годинник знов опинились на підлозі під столом, бо ні Філле, ні Рулле не хотіли мати при собі крадених речей, якщо Оскар зчинить галас. А Оскар і справді почав кричати, щоб йому повернули гаманця й годинника.
Карлсон підняв з підлоги спочатку гаманця, а потім годинника і всунув їх у руки Оскарові. Той схопив свої речі і подякував Філле і Рулле. Карлсон з усієї сили вдарив Філле по нозі. Філле подумав, що це зробив Рулле. Волоцюги почали битися. Оскар дременув з кімнати. Бійка перенеслася до сіней, а Малий з Карлсоном втекли.
Друзі полетіли додому і побачили, що пожежна машина зупинилась якраз перед будинком Малого, а довкола неї зібрався натовп. Раптом від машини до даху швидко звелася довжелезна драбина. Малий тихенько стояв і чекав, коли вже нарешті до нього добереться пожежник, а Карлсон подався до своєї хатки, перед цим попросивши не розповідати про нього.
Через годину Малий лежав уже в ліжку, біля нього зібралась уся родина, ніби це був день його народження. Батьки говорили, що дуже боялися за сина, бо він для них дорогий, як сто тисяч мільйонів крон. Малий спитав, чи не можна з такої величезної суми одержати тепер п'ятдесят крон, щоб купити собі маленького песика.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
КАРЛСОН ГРАЄТЬСЯ В ПРИВИДА
Наступного дня тато й мама спитали Малого, як він опинився на даху. Хлопчик сказав, що полетів з Карлсоном. Батьки перезирнулися. А мама сказала, що той Корлсон сидить їй у печінках. Батько говорив, що ніякого Карлсона, що жив би на даху, не існує. Батьки сказали, що скоро почнуться канікули і Малий поїде до бабусі.
Після обіду до Малого прилетів Карлсон, який весь час сновигав по кімнаті, обмацував усе, відчиняв дверцята, шухляди і з великою цікавістю оглядав кожну річ. Карлсон говорив, що хоче гратися. Малий був не проти, але насамперед хотів, аби мама, тато, Боссе і Бетан побачили нарешті Карлсона й перестали набридати йому розмовами про те, що Карлсон не існує.
Хлопчик кинувся до вітальні. Боссе і Бетан, на жаль, щойно кудись пішли, зате хоч мама й тато сиділи у вітальні. Малий повів батьків у свою кімнату, але Карлсона не було. На щастя, тієї миті задзвонив телефон, отож Малому не довелось нічого пояснювати.
Малий зостався сам і сів біля вікна. Він був дуже сердитий на Карлсона і поклав собі сказати йому все відверто, коли той знов прилетить. Проте ніхто не прилетів. Натомість відчинилися дверцята шафи і звідти висунулось хитре Карлсонове обличчя. Виявляється, він відпочивав на полиці. Малий відразу забув, що сердиться на нього. Друзі почали грати у хованки, але мама покликала Малого, бо прийшли Крістер і Гунілла.
Карлсон вирішив пожартувати з друзів хлопчика. Ледве Малий устиг зачинити дверцята шафи, де був Карлсон, як увійшли Гунілла й Крістер зі своїм собакою Йофою. Гунілла, лукаво посміхаючись, спитала, де Карлсон. Аж тепер Малий згадав, що Карлсон лежить на полиці в шафі. Проте він наперед не знав, що саме цього разу затіває Карлсон, тому й не признався Крістерові та Гуніллі, що той є в кімнаті.
Із шафи пролунало голосне й дзвінке: "Ку-ку-рі-ку!". Крістер і Гунілла думали, що це півень. Йофа почав гарчати. Нарешті Крістер і Гунілла побачили Карлсона. Малий аж заходився від сміху – надто вже безглуздий вигляд мали розгублені Гунілла й Крістер.
Мама й тато Малого звичайно щовечора виходили на прогулянку. І ось тепер мама гукнула з сіней, що йде з татом, і Крістер і Гунілла можуть побути до восьмої, а потім Малий має лягти спати. Діти продовжили гратися.
Карлсон вирішив, що тепер усі будуть гратися в привида й лякати людей. Карлсон узяв з ліжка Малого простирадло. Потім кольоровими олівцями намалював на простирадлі страшну пику. Тоді взяв ножиці, і не встиг Малий його зупинити, як він вирізав дві дірки для очей. А тоді Карлсон накрився простирадлом з головою так, що видно було тільки його пухкі руки. Коли ж Карлсон увімкнув моторчика й почав літати навколо лампи під стелею, а простирадло заметляло на ньому, стало ще страшніше.
Коли діти вже стояли в сінях і лаштувалися вийти на сходи, щоб когось налякати, хтось легенько почав шкрябати зовні в двері. Спочатку Малий подумав, що то повернулися додому мама й тато. Але зненацька він побачив, що крізь шпару для листів хтось просовує довгу крицеву дротину. І Малий згадав, як зовсім недавно тато читав мамі в газеті про те, що в місті з'явилось багато квартирних злодіїв.
Малий страх як перелякався, коли збагнув, що до них добираються злодії. Гунілла й Крістер теж налякалися не менше. Крістер замкнув Йофу в кімнаті Малого, щоб той не заважав їм гратися в привида, і тепер дуже жалкував, що так зробив.
Лише Карлсон не боявся нічого. Карлсон, Малий, Гунілла й Крістер якнайтихіше перебралися до вітальні й поховалися хто де міг. Тієї миті до вітальні навшпиньки зайшли злодії, це були Філле й Рулле! Злочинці вже майже знайшли гроші і прикраси, коли дверцята шаховки відчинилися і звідти, жахливо стогнучи, вилетів привид. Привид літав навколо Рулле, стогнав і охкав; потім він завернув до кухні. А за хвильку звідти вибіг блідий, як стіна, Філле.
Рулле й Філле тікали, а привид гнав їх сходами вниз. Малий позбирав гроші, брошки й каблучки і поклав їх назад до секретера, а Гунілла й Крістер познаходили всі ложки й виделки, що їх погубив Філле, коли метався між кухнею і вітальнею. Діти сміялись: вони були просто щасливі.
КАРЛСОН ВИСТУПАЄ З УЧЕНИМ СОБАКОЮ АЛЬБЕРГОМ
Другого ранку Малий прийшов до мами на кухню. Боссе і Бетан уже пішли до школи, а тато на роботу. В Малого уроки починалися дещо пізніше. Хоч він був уже великий хлопець, проте любив посидіти в мами на колінах, коли ніхто не бачив.
Мама сиділа біля столу, читала газету й пила каву. Малий мовчки виліз до неї на коліна. Мама запитала Малого, хто вирізав дірки у простирадлі. Хлопчик сказав запитати Гуніллу, можливо, мама їй більше йнятиме віри. Мама подумала, що це зробила Гунілла.
Раптом Малий спитав маму, спитав, чи доведеться йому одружуватися з жінкою Боссе, коли той помре. Мама спитала, звідки такі думки. Хлопчик пояснив, що йому дістався старий велосипед Боссе, його старі ковзани, старі піжами, капці і все інше... Мама сказала, що не доведеться. Тоді хлопчик знову почав про свого собаку. Мама не любила такі розмови, як і про Карлсона. Тому вона сказала збиратися до школи.
Зі школи Малий повертався з Гуніллою і Крістером. За ними побіг чорний невеличкий пудель. Малий взяв цуценя за нашийника. Хлопчик полюбив його. Він нахилився й почав голубити песика та називати його найніжнішими словами. Цуцик помахував хвостиком, радісно підстрибував, гавкав, а як діти завернули на свою вулицю, побіг слідом за ними. Малий враз загорівся думкою, що песикові ніде жити. І цуцик справді подався за Малим додому.
Мами не було вдома. На столі в кухні лежала записка, і Малий довідався з неї, що мама внизу, в пральні, і що він може зайти до неї, коли йому чогось треба. Тим часом песик, немов ракета, помчав до кімнати Малого. Діти кинулися за ним. Малий нетямився з радощів.
У вікно залетів Карлсон. Гунілла нахилилась до собаки і на нашийнику прочитала "Альберг". Там вона знайшла і номер телефону. Карлсон говорив, що нагорі має багато собак, і одного теж звати Альберг. Але Малий не слухав Карлсона. Його тепер ніщо не цікавило, крім цуценяти. І навіть, коли Карлсон заявив, що хотів би трохи погратися, Малий не звернув на нього уваги. Тоді Карлсон спитав, хто найкращий у світі штукар? Малий, Гунілла й Крістер відразу вгадали: мабуть, Карлсон, що живе на даху.
Карлсон вирішив влаштувати виставу. Вхід – одна цукерка. Крістер і Гунілла помчали на вулицю й розповіли всім дітям, що нагорі в Малого зараз почнеться велика вистава. І всі, хто мав хоч п'ять ере, подався до крамнички купувати "вхідний цукерок". Потім Гунілла стала біля дверей до кімнати Малого: вона відбирала цукерки і клала їх у коробку.
Посеред кімнати Крістер поставив в один ряд стільці – там мали сидіти глядачі. Куток кімнати завісили ковдрою. Звідти долинав шепіт і собачий гавкіт. Та ось нарешті з-за ковдри з'явився Малий. Він тримав на руках цуценя. "Зараз ви побачите найкращого в світі штукаря і вчену собаку Альберга", — виголосив він. Перед глядачами з'явився Карлсон. Голову йому прикрашав циліндр, що належав татові Малого, а на плечі Карлсон накинув мамин картатий фартух, зав'язавши його поворозки спереду в розкішний бант. Всі заплескали в долоні, крім хлопчика Кірре, якого не любили Гунілла і Крістер.
Карлсон показав усім, що циліндр порожній. Малий думав, що у капелюсі з'явиться кролик. Але Карлсон сказав, що пустить циліндр по колу, і кожен покладе в нього цукерку. Малий назбирав цукерок і віддав циліндра Карлсонові. Карлсон узяв один цукерок і засунув до рота. Кірре не поклав у циліндр цукерка, хоч мав їх цілий пакуночок.
Карлсон оголосив, що Альберт уміє усе, навіть говорити. Собака почав розповідати про те, як ходив у кіно. Усім Альберг сподобався, крім Кірре. Він просив, нехай собака політає. За мить Карлсон з Альбергом уже летіли. Кірре аж зблід з подиву. Всі діти кинулись до вікна подивитись, як Карлсон і Альберг ширяють над дахом. Кірре віддав Карлсону свій пакуночок з цукерками. Той узяв ще 15 цукерок з коробки Гунілли і полетів додому.
Діти почали розходитись. Гуніллі й Крістерові теж час було додому. Малий залишався з Альбергом, а йому саме цього й хотілося.
Та коли повернулася з пральні мама, все жахливо змінилось. Мама ніяк не вірила, що в Альберга немає господаря.