Молоді, чиїм коханням Овіні погордувала, насміхалися над нею, та вона не зважала.
Раз увечері сестри з чоловіками йшли на свято. Оссео та Овіні йшли позаду. Чоловік був сумний і дивився в далечінь на Зорю жаги й кохання. Він тихо прохав батька зглянутися на нього. Старші сестри чули його слова і говорили між собою, що було б добре, якби на дорозі було дерево і Оссео спіткнувся та звернув собі голову. По дорозі, в нетрях лісу, дійсно лежало дерево, дуб, покритий мохом. Оссео наткнувсь на дуб і скакнув у дупло. Туди він потрапив старим, гидким, безсилим, але вийшов струнким, високим, молодим, вродливим і дужим юнаком. Так до нього вернулася молодість і врода. Та от Овіні у ту ж нить стала старою бабою. Нагло згорбилась, зігнулась і пішла з допомогою костура. Оссео не сміявся, не кинув Овіні. Вони прийшли на бенкет, але Оссео сидів весь час у задумі і дивився то на Овіні, то на далекі зорі. Раптом з неба почувся тихий голос, який звертався до Оссео, просив йти до нього, щоб стати духом. Цей голос чув лише Оссео, але він все зрозумів. Вігвам почав підноситися у повітря, а всі гості раптом стали птахами, залишилась тільки одна стара Овіні. Оссео закричав з болем, і раптом до неї вернулися молоді літа. Вігвам спустився на Вечірню Зорю. Там усіх зустрів батько Оссео. Це був уже старий дід. Він наказав синові повісити клітку з птахами (вігвам) над дверима. Оссео дізнався від батька, що став старцем через жорстокого Вебіно та його стріли.
Оссео та Овіні щасливо жили з батьком, а в клітці довго щебетали і літали птахи. Коли Овіні народила сина і він підріс, батько змайстрував йому лук, відчинив клітку і випустив птахів. Хлопчик смертельно поранив одну пташку, яка раптом стала людиною, дівчиною-красунею. І стрілець, відважний юнак, відчув, що хтось спустив його на якийсь острів. А за хлопцем падали птахи і вігвам. Оссео та Овіні теж опинилися на острові. Птахи тут отримали людський образ, але зросту не вернули і залишилися пігмеями – Пок-Веджис. Досі на тому острові живуть пігмеї.
Гості уважно слухали чарівне оповідання Ягу, а потім спитали, чи часом вони не пігмеї, а Ягу – вбогий Оссео.
Згодом Чайбаябос заспівав жагучу пісню про кохання дівчини, що нудилась за Алгонкіном. Вона готова була йти за ним у його далеку країну. Коли пісня стихла, закінчилося весілля, гості розійшлися, залишивши Гайавату і Міннегагу під темним серпанком ночі.
XIII
БЛАГОСЛОВЕННЯ ЛАНІВ
Так минали щасливі дні спокою на землі Оджибуеїв. Народи помирилися, люди майстрували піроги, ставили лабети на бобрів, ловили сітками рибу. Жінки гнали солодкий сік із клена, вичинювали шкури, збирали дикий рис в лузі. Навколо щасливих осель зеленіли пишні ниви, виростав стрункий Мондамін (маїс).
Раз, коли закінчувалася сівба, Гайавата сказав до Міннегаги, що вночі вона мусить обійти гола усі посіви, щоб ніщо їх не псувало. Цю розмову підслухали хижий Кагагі, Цар-Ворон, і його ватага. Уночі Міннегага підвелася мовчки з ліжка, зняла з себе одяг і обійшла всі посіви. Ніхто не бачив красуню. Але зранку Кагагі скликав усіх дроздів, ворон і сойок, щоб напасти на Мондамін.
Розумний Гайавата чув, як знущались над його словами птахи. Тому зранку він усю свою ниву вкрив сітками і зловив усіх птахів, що накинулись на кукурудзу. Гайавата без жалю нищив їх, а потім розвісив на високих тичках їх трупи, щоб інші птахи жахались його помсти. Тільки Кагагі — Цар-Ворон не загинув, а залишився заручником у Гайавати.
Літо йшло, маїс на сонці ріс і стиг, а коли настав Місяць Листопаду, стародавня Нокоміс сказала Міннегазі, що час збирати урожай. Міннегага скликала жіноцтво, молодь, і всі вирушили збирати маїс. Вояки і діди сиділи, палили люльки і спостерігали за роботою на нивах. А в цей час на даху вігвама Гайавати бився в безсилій лютості Кагагі.
XIV
ПИСЬМО
Якось Гайавата думав про те, що все у житті зникає: забувається переказ, гине лицарська слава, зникає мудрість, не дійшовши до нащадків. Навіть на могилах предків нема ні ознак, ні рисунків. Ніхто не пам'ятає, який тотем кожного роду. Так думав Гайавата, а потім дістав з торбинки різнобарвні фарби і на бересті накреслив багато дивних знаків і фігур, які виявляли слова і думки. Творця Гітчі-Маніто він зобразив у формі яйця. Чотири темних цятки на ньому означали чотири вітри неба. Могучий Мітчі-Маніто, володар всіх Духів Злості, був накреслений поруч з ним, як великий змій, Кінебік. Знаком життя був білий обід, а чорний обід був знаком смерті. Далі йшли рисунки-знаки Неба, Місяця і Сонця, лісів, гір, усіх істот, що населяють землю. Земля була рівною лінією, небеса – дуга над нею, біле поле під дугою – день, ніч – зорі в осередку, хвилясті смуги – хмари. Слід, що тягся до вігваму, був емблемою запросин, криваві дужі руки – знаком гніву і погрози. Свої рисунки Гайавата показав людям і пояснив, що вони означають. Він наказав усім намалювати на могильних стовпчиках свій домовий символ, давній, прадідівський Тотем, щоб майбутні покоління розрізняли. Люди малювали Журавля, Бобра, Ведмедя, Черепаху, Оленя. Ще багато рисунків створив Гайавата, кожний ніс якесь значення. Так Гайавата навчив свій народ мистецтва, мальовництва і письменства. Малювали на бересті, на шкірі, на могильних стовпчиках.
XV
ПЛАЧ ГАЙАВАТИ
Побратимство Гаявати з Чайбаябосом налякали Темних Духів, і ті зробили проти друзів лукаву змову. Ось як це було. Обережний Гайавата завжди говорив другові стерегтися Темних Духів, але безжурний Чайбаябос тільки весело сміявся. Якось він взимку взяв лука, лижі і пішов на полювання. Забувши всі поради Гайавати, він мчав, аж раптом Духи підломили нишком кригу і потягли співця в безодню, поховавши під водою. Енктагі, Владика Моря, віроломний бог Дакотів, утопив Чайбаябоса.
Гайавата дізнався про це і дуже засумував. Він просидів у вігвамі сім тижнів і весь час плакав.
Настала весна, всі чекали, чи не прийде Чайбаябос. І тоді зібрались Міди (лікарі), Вебіни (чарівники) і збудували поблизу від Гайавати святий Вігвам Таємний. Лікарі і чарівники почали лікувати Гайавату від смутку. У Таємному Вігвамі йому давали пити начаровані настойки, танцювали навколо нього танець Мідів. Гайавата зцілився, а тоді почали викликати Чайбаябоса. Їх закляття і проклинання були настільки дужі, що раптом з'явився Чайбаябос і прийшов на голос до самих дверей вігваму. Там йому в дверну щілину дали в руки багаття і назвали владикою в царстві мертвих, в царстві духів. Чайбаябосу звеліли по дорозі в Край Поніма класти для мертвих огнища. Чайбаябос пішов і чотири дні і ночі йшов тихою ходою по дорозі всіх покійних. Нарешті він прибув у царство духів.
Гайавата ж покинув свій вігвам, пішов на Схід, на Захід і вчив народ вживати при недугах цілющі трави. Так люди уперше дізналися про дивні тайни лікування.
XVI
ПО-ПОК-КІВІС
Якось вродливий По-Пок-Ківіс, баламут і Єнадізі обурив все село. Він жив там, де ллється Гітчі-Гюмі, на піщанім Него-Воджу. На весіллі Гаявати він шалено й дико танцював, аж розійшовся. Якось він прийшов до Ягу, в якого саме зібралася вся молодь, щоб слухати казки-байки. Ягу саме розповідав про Оджиго, яка опинилася на небі. По-Пок-Ківіс крикнув, що всім вже обридли ці казки, а для розваги можна придумати щось цікавіше. Тут він розкрив свій кошик, вийняв з нього чашу і фігури Погасена: Томагаук, Поггевогон, Невеличку рибу, пішаки і дві гадюки, Озавобік. Всі фігури він перемішав і висипав на землю і пояснив, як грати в Погасена. Ягу заявив По-Пок-Ківісу, що обіграє його. Почалася гра, і всі так захопилися, що грали до ранку на одежу і зброю. Лукавий По-Пок-Ківіс усіх хитро обіграв. Він виграв найкращий одяг, зброю, пояси, намисто. Нарешті він сказав, що шукає товариша, який би носив для нього люльку і все, що він сьогодні виграв. Він вибрав собі високого юнака, який був сиротою і небожем Ягу. По-Пок-Ківіс обіграв і Ягу, а потім вийшов із вігваму з небожем Ягу, який виніс усі виграні шкури, пояси, люльки, зброю. По-Пок-Ківіс наказав хлопцеві віднести усе в його вігвам на Него-Воджу. Сам Єнадізі переможно йшов селом і зайшов до останньої оселі, до вігваму Гайавати. Там нікого не було і По-Пок-Ківіс задумав недобрий жарт. Він задушив крука, щоб висів він над вігвамом на зневагу Гаяваті. Потім в оселі він усе порозкидав і пішов далі. А коли він відпочивав на скелі, вбив багато пташок. Кайошк впізнала його і закричала, що треба кликати на допомогу Гайавату.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
XVII
ПОГОНЯ ЗА ПО-ПОК-КІВІСОМ
Гайавата повернувся додому, побачив, що накоїв По-Пок-Ківіс, і пустився доганяти ворога. Він знайшов ворога аж на Мускоде, під горою, у долині. Та По-Пок-Ківісу вдалося втекти. Він довго біг, поки не спинився над ставком в гаю, на греблі, яку збудували бобри. Там По-Пок-Ківіс став на гатці і почав просити бобрів обернути його бобра. Бобри порадилися і перетворили По-Пок-Ківіса в бобра, але він почав просити, щоб його зробили більшим всіх бобрів на світі. По-Пок-Ківіс став вдесятеро більшим. Саме тоді на греблі з'явився Гайавата та інші люди. Вода прорвала греблю, житло бобрів завалилося. Усі бобри втекли, а от великий По-Пок-Ківіс не проліз за ними в двері. Він розпух як пузир. Гайавата впізнав його, і всі почали лупцювати бобра, молотити. Мисливці понесли тіло в село, додому. Та По-Пок-Ківіс не згинув, його дух Джибі не загинув. Він знову набрався сили, обернувся на людину і став тікати. Спинившись біля озера з гусьми, По-Пок-Ківіс став благати їх обернути його на гуску, але велетенську. Гайавата саме прибіг за ним, але гуси разом з По-Пок-Ківісом знялися в небо і полетіли на дику Північ. Згодом десь з землі почулися голоси людей, які дивувалися з величезної гуски. По-Пок-Ківіс слухав крики, слухав голос Гаявати і забув пораду гусей, що не можна дивитися вниз. Його відразу потягло вниз, він гупнув на землю. Гуска померла, але лукавий дух Джибі не загинув, а відразу обернув По-Пок-Ківіса на людину. Він знову почав тікати, а Гайавата став його доганяти. По-Пок-Ківіс перекинувся на змію і вскочив у дупло дуба. Гайавата покришив весь дуб, розкидав його, але даремно. По-Пок-Ківіс знов обернувся у людину і побіг до Червоних Скель над морем.