Хлопець розшукав польських солдатів та офіцерів і розпитував про Броніцьких, але так нічого і не довідався. Йому довелося покинути квартиру, хазяїн якої заявив, що з Гітлером треба домовитися і такий вождь усім потрібний.
Людо поселився у кімнаті на вулиці Лепік. Готель відвідували повії. Хазяйка була висока худа жінка, з волоссям, пофарбованим у чорний колір, з поглядом, який, здавалося, промацував, вивчав Людо. Її звали Жюлі Еспіноза. Прийшов день, коли у Людо не стало більше грошей, щоб платити за кімнату. Але замість того, щоб вигнати хлопця, хазяйка кожного дня запрошувала його поїсти з нею. Людо дізнався, що в пані Еспінози є дочка, яка вчиться в Німеччині. Жінка говорила, що розуміє, до чого йдуть справи у світі після Мюнхенського миру. У її дочки є диплом, який буде корисним, коли німці захоплять Францію. Людо хотів сказати: "Ваша дочка єврейка, як і ви, мадам Жюлі", але вона не дала йому договорити. Жінка сказала, що у її дочки інше прізвище, хороше. Жюлі кілька років була помічницею хазяйки в "закладах" Будапешта і Берліна і говорила німецькою та угорською. Людо помітив, що вона завжди носить одну і ту саму брошку, маленьку золоту ящірку, якою дуже дорожить. Жінка говорила, що ящірка – це тварина, яка живе з незапам'ятних часів і вміє дуже добре ковзати між каменів.
Хлопець дуже здивувався, коли ця жінка почала брати уроки хороших манер, взялася вивчати підручники з історії. Вона говорила, що готується до того дня, коли німці будуть тут. Хлопець не розумів, чому вона така впевнена у перемозі німців, його це дратувало. Вона говорила, що їй 60 років, тому вона вже дещо знає і впевнена, що скоро станеться катастрофа. Якось вона дала хлопцеві пачку купюр і сказала, що дасть ще. Людо не розумів, чому вона така щедра. Жінка сказала, що їй потрібний такий хлопець, бо вона утворює для себе невелику групу.
Так у лютому 1940 стара звідниця готувалася до німецької окупації. Напевно, тоді ще нікому не приходило в голову організовувати мережу Опору. Людо було доручено встановити контакти з деякими людьми, у тому числі з одним спеціалістом, який підробляв документи.
Якось Людо спитав Жюлі, чому вона не тікає до Швейцарії чи Португалії, але вона відповіла, що втеча не в її дусі. Вона вмовила Людо здати на водійські права, бо це могло придатися у мабутньому. Стара не могла вгадати тільки одного: дати німецького нападу. Людо розповів їй про Лілу, і Жюлі говорила, що хлопець ще зустріне свою польку. Якось в штабі польської армії у Франції йому сказали, що скоріше всього, сім'я Броніцьких загинула під бомбами. Та Людо був впевнений, що Ліла жива.
На початку квітня Мадам Жюлі зробила пластичну операцію на носі, який втратив горбинку і став прямий, навіть покоротшав. Жінка сказала, що ніс – перше, на що дивитимуться ці сволочі.
Якось жінка наказала Людо повертатися у Нормандію. Вона поїхала з ним. За кілька кілометрів від Верво вона зупинила машину і висадила Людо, а сама поїхала далі. Перед цим жінка сказала, скоро з ним зв'яжеться.
У Клері Людо застав дядька за роботою. Він робив повітряні змії зі всіма відомими французами, які впродовж історії показували зуби ворогу.
Через кілька днів після повернення Людо побачив перших німців. Хлопець не мав грошей, тому повернувся до Марселена Дюпра. Там він і зустрів їх. Німці вивчали карту Франції у вигляді меню "Прекрасного куточка". Вони сказали Дюпра, що наступної п'ятниці генерал, командуючий німецькими військами у Нормандії, та ще багато поважних осіб бажають тут снідати. Дюпра отримав наказ успішно продовжувати свою роботу. Марселен відповів, що йому бракує працівників, свіжих продуктів і він не впевнений, що зможе протриматися. Німці сказали, що мають намір зберегти славу і велич Франції, насамперед, її кулінарний геній. Коли офіцери пішли, Дюпра сказав, що не боїться німців і вистоїть у будь-якій ситуації.
З хвилини на хвилину очікувалася капітуляція Англії. Коли ставало зовсім важко, Людо йшов у "Гусину садибу". Він перелазив через стіну і чекав на Лілу.
В майстерню почали надходити замовлення. Був великий попит на історію Франції. Влада це одобрювала, але заборонила пускати зміїв на висоту більшу 30 метрів. Майстерню відвідав новий мер Клері, пан Плантьє, який передав Амбруазу доручення: на наступній зустрічі членів організації "Повітряні змії Франції" запустити змія із зображенням маршала Петена. Дядько дав згоду з лукавим вогнем у очах.
Амбруаз зробив трьометрового змія і запропонував владі запросити на зустріч кілька німецьких солдатів та офіцерів. Під час запуску у дядька виникли труднощі із запуском (Людо досі не знає, чи дядько навмисне це підстоїв). Німецький капрал поспішив на допомогу, у коли змій піднявся, була зроблена фотографія. Та пізніше виявилося, що мотузку тримає німецький капрал, і сфотографували саме його. Після того з'явилися підпільні листівки з фото і написом, що чудовий "Маршал Петен" літає в небесах, а життєрадісний німецький капрал твердою рукою тримає мотузку.
У Нормандії починалася організація перших ланок мережі Опору "Надія" під керівництвом Жана Сентені, який спеціально зайшов до дядька; незважаючи на різницю у віці, вони відмінно зрозуміли один одного. Через п'ять днів дядько запустив змія, який зображав історичне рукостискання маршала Петена і Гітлера. Добровольці скопіювали змія у бульш ніж ста екземплярах, і його часто можна було побачити в небі над Францією.
У листопаді 1941 року Людо знову прийшов у садибу. Зранку того дня дядька навідали люди Грюбера, начальника гестапо в Клері, тому що хтось розпустив чутки, що Амбруаз готується випустити повітряного змія у вигляді Лотаринзького хреста. Людо вийшов на горище і уявляв Лілу. Раптом заскрипіли двері, хлопець побачив силует німецького офіцера. Це був Ханс. Людо навіть помітив шрам на щоці. Вони не говорили. Перед тим як піти, Ханс відкрив рояль Бруно і натиснув кілька клавіш. Людо зовсім не розумів, чи йому це привиділося, чи справді тут був Ханс. Брати Жарро знайшли Людо наступного ранку без свідомості у хліві, відвезли додому і порадили дядьку доставити хлопця у лікарню. Амбруаз порадив племіннику економити своє божевілля, бо країні воно ще знадобиться.
Якось Людо побачив мерседес з вимпелом командувача німецькими військами в Нормандії. За кермом був Ханс, один в машині. Ввечері хлопець підпалив садибу. Зранку хлопця арештували. Дядько поклявся, що хлопець був вдома у той час, лікар Гардьє підтвердив його слова. Та врятував хлопця Ханс, сказавши, що бачив Людо тієї ночі в зовсім іншому місці. Спершу Людо хотів заперечити, а потім зрозумів, що Ханс захистив його через Лілу.
Людо відправили на обстеження у психіатричну лікарню. Там він говорив з уявними співрозмовниками і це дозволило отримати довідку про ненормальність. Коли хлопець повернувся додому, Субабер, командир його групи, доручив йому всі зв'язки. Розум дивним чином повертався до Людо, коли той здійснював підрахунки у "Прекрасному куточку". Дюпра, звісно, здогадувався про підпільну роботу Людо, але остерігався всяких натяків і примався остронь.
Людо вільно пересувався, бо німці його не побоювалася, адже знали, що хлопець зійшов з розуму. Він тримав у голові сотні імен та адрес і ніколи не носив з собою ніяких паперів. Якось Людо зустрів свого колишнього вчителя французької, пана Пендера. Старий відразу зрозумів, що хлопець прикидається божевільним. З травня 1941-го по липень 1942-го Пендер написав значну частину підпільної "літератури", яку поширювали у Нормандії.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Коли одного разу на стінах в Клері виявили плакати, де говорилося про "вічну Францію", підозрив впали на Амбруаза. Мер Клері, пан Плантьє, попередив дядька, що німці починають розстрілювати, а всі шепчуться про божевільних Флері, молодший з яких підпалив дім, де німці збиралися влаштувати штаб, а старий у вільний час запускає в небо прокламації. Спершу мер кричав на дядька, та потім вони знайшли спільну мову. Плантьє говорив, що краще вину звалити на неноромальних, тобто Флері, бо якщо візьмуться за нормальних людей, ніхто не матиме спокою.
Під час обшуків у майстерні не знайшли нічого, бо нікому не прийшло в голову шукати листівки всередині у "королях Франції". Друкарський станок теж не знайшли, він був у купі гною. Часто німецькі солдати приходили купити повітряних зміїв для своїх дітей. Всередині зміїв були не тільки заклики до спротиву, але й відомості про головні угрупування німецьких військ і розташування берегових батарей. Доводилося бути дуже уважними, щоб не сплутати товар для продажу з непродажними зміями.
Найчастіше в Ла-Мотт приходив мер Клері. Він попереджував Амбруаза, щоб той часом не випустив змія у вигляді де Голля, бо німці відразу посадять. Плантьє обіцяв дядькові не видавати його, а через кілька місяців меру вдалося втекти до Англії.
Тим часом Людо продовжував уявляти Лілу, говорив з нею, будував картини щасливого життя. У них був дім, побудований на місці їхньої першої зустрічі, Людо став вчителем початкової школи, вони завели собаку.
"Прекрасний куточок" процвітав, а от місцеве населення косо дивилося на Марселена, який занадто добре обслуговував окупантів. Людо знав цього чоловіка краще, ніж інші, тому захищав. Дюпра зробив вибір: його ресторан мав залишатися тим, чим був завжди, — справжньою цінністю Франції. Дядько підтримував його і був йому справжнім другом. Якось Людо побачив у Марселена сльози, а коли в березні 1942 року зайшла мова про те, щоб спалити ресторан, Людо заперечував з усіх сил. На тому зібранні їх було п'ятеро: Пендер, Гедар, Жомбе, Сенешаль і Віж'є. Жомбе пропонував підкинути в ресторан бомбу. Людо запропонував замість того, щоб знищувати ресторан, викорастовувати його, п'яні німці вільно говорять за столиками. Наречена Сенешаля знала німецьку, тому лишалося лише переконати Дюпра взяти її на роботу. Амбруаз вмовив друга, і Сюзанну Дюлак взяли на роботу. Вона підслухувала уривки розмов, інформацію передавали в Лондон. Та скоро з'явилося таке джерело інформації, що вся робота організації перелаштувалася.
Працюючи у Марселена Дюпра, Людо все частіше бачив у накладних і звітах ім'я графині Естергазі, яка замовляла усі можливі страви, бо часто приймала у себе німців.