Аткінс благав капітана поклопотатися за нього перед губернатором, решта теж почали принижено просити, щоб їх не відправляли до Англії. Тримаючись у темряві, щоб вони не могли роздивитись, який їхній губернатор, Робінзон неначебто здалека покликав капітана. Один із їхніх людей, як йому було заздалегідь наказано, підійшов до капітана й сказав, що його кличе командуючий. Це справило відповідне враження: всі були цілком певні, що губернатор зі своєю армією в 50 чоловік десь поблизу. Коли капітан підійшов до Робінзона, той переказав йому свій план, як заволодіти кораблем. Капітан гаряче його схвалив і вирішив здійснити завтра ж вранці.
Аткінсові та двом іншим запеклим негідникам зв'язали руки і посадили у печеру, де вже сиділи в'язні. Решту заручників було відправлено на дачу. Завдяки високій огорожі вона теж була досить надійним місцем ув'язнення, а бранці ще й були зв'язані.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Другого дня вранці Робінзон послав до них на переговори капітана. Капітан добряче настрахав матросів, тож ті не мали з чого вибирати і їм довелося скоритись.
Для експедиції на корабель були підготовані такі бойові сили: 1) капітан, його помічник і пасажир; 2) 2 полонених із першої ватаги, яким, за порукою капітана, Робінзон вернув волю й зброю; 3) ще 3 полонених, яких Робінзон був посадив зв'язаними на дачу, а тепер звільнив, теж на прохання капітана; 4) нарешті, 5 звільнених останніми. Всього — 12 чоловік, крім 5, що залишились у печері заложниками. 5 заложників, що сиділи в печері, Робінзон вирішив нікуди не пускати.
Сам Робінзон з П'ятницею залишилися на острові, а капітан мав захопити корабель. Він полагодив першу шлюпку, призначив командиром однієї шлюпки свого пасажира і дав йому 4 чоловік, а сам зі своїм помічником і з 5 матросами сів у другу шлюпку. Вони розрахували час так точно, що підійшли до корабля опівночі. Капітан захопив корабель, і єдиною жертвою став новий капітан, а всі решта здалися.
Коли вже було по всьому, капітан наказав зробити 7 гарматних пострілів, щоб сповістити Робінзона про успішне закінчення справи. Почувши постріли, Робінзон ліг і, дуже стомлений тривогами цього дня, міцно заснув. Його збудив капітан, який оголосив, що корабель належить Робінзону разом зі всім, що там є. Робінзон збентежився і розплакався. Потім обійняв свого друга й рятівника, і вони стали радіти вкупі.
Капітан привіз для Робінзона дещо з корабельних запасів, іще не розкрадених негідниками, що так довго хазяйнували на кораблі. Серед речей було багато міцних напоїв, тютюн, всіляка їжа, а ще багато одягу.
Щодо полонених Робінзон вирішив, що найзапекліших злочинців переконає залишитися на острові. П'ятьох полонених перевели з печери на дачу. Робінзон, вдягнений у новий одяг з корабля, почав переговори. Почувши, що їх покарають як піратів, полонені почали просити залишити їх живими. Вони з радістю погодилися на пропозицію Робінзона зостатись на острові. Для них це було краще, ніж вернутись в Англію лише для того, щоб потрапити на шибеницю. Робінзон пообіцяв залишити для них трохи зброї та харчів.
Капітан поплив на корабель, а Робінзон почав готуватися до відплиття. Він покликав полонених і почав докладно розповідати про своє життя на острові. Потім попередив цих людей про те, що незабаром до них можуть приїхати 16 іспанців. Новоприбулих мали прийняти на однакових з собою правах. Робінзон залишив полоненим усю свою зброю, дав їм докладне пояснення, як ходити за козами. Попрощавшись з полоненими, Робінзон другого дня переїхав на корабель. Наступного ранку вдосвіта 2 з 5 вигнанців припливли до корабля і, гірко нарікаючи на своїх товаришів, Христом-богом заклинали узяти їх з собою, хоч би потім їх повісили відразу, бо, за їхніми словами, їм однаково загрожує смерть, коли вони зостануться на острові. Робінзон примусив їх урочисто заприсягтись, що вони виправляться і зразково поводитимуться, а тоді прийняв на корабель.
Іншим 3 полоненим Робінзон відіслав на острів обіцяні речі. На спомин про острів Робінзон взяв з собою свою величезну зроблену власними руками шапку з козячої шкури, парасольку та одного з папуг. Не забув він забрати й гроші.
19 грудня 1686 року він покинув острів, пробувши на ньому 28 років, 2 місяці й 19 днів. Після довгої морської подорожі Робінзон прибув до Англії 11 червня 1687 року, пробувши відсутнім 35 років.
Його благодійниця й довірена, якій він дав на схованку свої гроші, була ще жива, але зазнала багато лиха, вдруге овдовіла і впала в злидні. Робінзон нічого з неї не брав, а в подяку ще й допоміг, наскільки дозволяли його обставини.
Потім Робінзон поїхав у Йоркшір, але батьки його були вже мертві. У Робінзона лишилися 2 сестри та 2 дітей одного з братів. Чоловік вирішив податись до Лісабона, щоб довідатись про свою бразильську плантацію та про компаньйона. П'ятниця всюди супроводжував його.
У Лісабоні Робінзон знайшов свого давнього друга, капітана португальського корабля, що вперше підібрав його в морі коло берегів Африки. Він постарів і не ходив більше в море, а судно передав своєму синові, який і провадив далі торгівлю з Бразилією. Робінзон спитав про свою плантацію та свого компаньйона. Старий сказав, що не був у Бразилії вже років з 9, але останнього разу дізнався, що компаньйон ще живий, а обидва довірені, яким Робінзон доручив доглядати свою частку, померли. Але зважаючи на загальну впевненість у тому, що Робінзон пропав безвісти і потонув, настановлені ним опікуни щорічно подавали звіт про прибутки з плантації урядовцеві державної скарбниці, котрий постановив — на випадок, коли Робінзон не повернеться, — конфіскувати власність і одну третину прибутків з неї відраховувати до королівської казни, а дві третини — до монастиря святого Августина для допомоги біднякам та для навернення індіанців до католицтва. Коли ж Робінзон з'явиться по свою частку, то її повернуть усю, крім щорічних прибутків, витрачених на благодійність.
Португальський капітан порадив Робінзону повертати майно. Він розповів, що Робінзонів компаньйон, гадаючи, як і всі, що він помер, вирішив подати капітану звіт про прибутки за перші 6 чи 7 років і вручити гроші. Виявилось, що капітан винен Робінзону гроші, але зараз не може повернути усіх. Добряга скаржився на свої нещастя і говорив, що коли повернеться його син, він поверне усі борги.
З цими словами він передав Робінзону те, що міг, а на забезпечення решти боргу — свої документи на володіння судном, яким син його поїхав до Бразилії. Робінзон був зворушений чесністю і добротою бідолахи. Він взяв тільки 100 мойдорів, а решту грошей повернув, сказавши, що, коли дістане назад свою плантацію, то поверне йому й решту, як і зробив згодом.
Після цього старий запропонував навчити його, як заявити свої права на плантацію. Знаючи, що на річці біля Лісабона стоять судна, готові до відплиття в Бразилію, капітан порадив Робінзону записати своє ім'я в офіційні книги і ствердив присягою, що Робінзон живий. За порадою капітана Робінзон склав у нотаріуса доручення на ім'я його знайомого купця в Бразилії. Менше як за 7 місяців Робінзон одержав величезний пакет з листами та документами. По-перше, звіт про прибутки з його плантації. Робінзону припадало 1174 мойдори. По-друге, звіт іще за 4 роки, протягом яких довірені особи самостійно керували справами, поки уряд не забрав під свою опіку плантацію, як майно особи, зниклої безвісти. Прибутковість плантації поступово зростала, і прибуток за ці чотири роки дорівнював 3241 мойдорові. По-третє, звіт пріора монастиря святого Августина, котрий одержував прибутки протягом 14 з лишком років. Певна річ, пріор не міг повернути грошей, вже витрачених на бідних і лікарні, але в нього залишилось 872 мойдори, які той повернув згодом Робінзону. Лише королівська казна не повернула Робінзону нічого.
В пакеті був ще лист від компаньйона, який щиро вітав Робінзона з щасливим поверненням. Він просив його вернутись у Бразилію і вступити у володіння своєю власністю, а поки що сказати йому, як розпорядитися нею, якщо він не приїде сам.
Крім листів, Робінзон отримав гроші і товари. Несподівано він став власником більше 5000 фунтів стерлінгів і маєтку в Бразилії, що давав на рік понад 1000 фунтів прибутку.
В першу чергу Робінзон винагородив свого благодійника, старого капітана. Робінзон вернув йому 100 мойдорів і склав доручення, що давало йому право щороку одержувати замість Робінзона прибутки з плантації і зобов'язувало компаньйона подавати йому звіти й відправляти на ім'я капітана товари та гроші. Також з прибутків капітан мав отримувати щорічно пенсію у 100 мойдорів, а після його смерті ця пенсія, в розмірі 50 мойдорів, мала перейти до його сина.
Робінзон вирішив їхати у Бразілію. Він відіслав своїм сестрам і старій вдові капітана трохи грошей, але кому доручити весь свій капітал, ще не знав. Та спершу Робінзон вирішив поїхати в Англію і знайти там вірних людей. Перед цим він написав пріорові монастиря святого Августина і віддав 872 мойдори на потреби бідним. Далі він написав подячного листа двом моїм довіреним. Нарешті він написав своєму компаньйонові, вихваляючи його вміння господарювати, сповістив, які повноваження залишив старому португальському капітанові і запевнив компаньйона, що має намір повернутися у маєток.
Цього разу їхати в Англію Робінзон вирішив суходолом, бо мав погане передчуття. Згодом виявилося, що два кораблі, на яких він хотів пливти, не дійшли до місця призначення: один захопили пірати, а другий зазнав аварії.
Старий капітан знайшов Робінзону попутника, англійця, сина одного лісабонського купця. Крім того, вони взяли з собою ще кількох молодих португальців, які їхали тільки до Парижа. Отже, всіх їх зібралось шість чоловік та п'ятеро слуг. Робінзон взяв з собою за слугу одного англійського матроса та П'ятницю.
У половині жовтня, коли мандрівники добралися до Памплони, вони мусили пробути там 20 днів через сніг і холод. Побачивши, що на поліпшення погоди сподіватись важко, мандрівники надумали перебратись через гори шляхом, де снігу було мало і він не особливо ставав на перешкоді.