Коли човен був спущений на воду, Робінзон вирішив обладнати його щоглою, вітрилом, якорем і линвою. Майже 2 місяці пішло на це.
Настав 27 рік Робінзонового полону. Коли настала дощова пора, друзі сховали човен у бухті і накрили товстим шаром гілок, як дахом. Як тільки припинились дощі та встановилась погода, Робінзон почав ретельно готуватись до далекого плавання. Одного ранку П'ятниця прибіг і повідомив, що коло берега є 3 піроги. Друзі зібрали всю вогнепальну зброю, оглянули її й зарядили. Крім того, Робінзон озброївся, як завжди, тесаком без піхов, а П'ятниці дав сокиру. Взявши підзорну трубу, Робінзон піднявся на гору для розвідки.
Дикунів було 21 чоловік, 3 полонених і 3 човни. Ясно було, що вся ця ватага з'явилась на острів лише для того, щоб варварським бенкетом відсвяткувати перемогу над ворогом. Дикуни отаборились так близько від Робінзонового житла, що це його розлютило.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Друзі підійшли до берега з боку лісу, бо звідти можна було непомітно підкрастись до ворога на відстань рушничного пострілу. Скоро Робінзон побачив, що дикуни хочуть з'їсти білу людину. Друзі почали обстріл, і дикуни, які досі не бачили такої зброї, дуже налякалися. Нещасну жертву Робінзон звільнив. Це був іспанець. Хоч він не мав сил, та прийняв від Робінзона тесак з пістолетом і кинувся на дикунів. Під кінець битви 4 дикунів втекли човном, а всі решта були вбиті. П'ятниця хотів взяти один із їхніх човнів і пуститись за втікачами навздогін. Робінзон боявся, що, коли вони розкажуть своїм землякам про пригоду на острові, ті наскочать, чого доброго, на 200 чи 300 човнах. Тому він згодився переслідувати втікачів і, підбігши до одного з човнів, плигнув у нього, наказавши П'ятниці зробити те саме. Та в човні лежав напівмертвий чоловік, теж призначений на з'їдення. П'ятниця дуже зрадів, побачивши цю людину, бо то був його батько. Про те, щоб наздогнати втікачів, тепер не могло бути й мови: вони майже зникли з очей. А через 2 години почалася негода, яка лютувала цілу ніч.
Друзі доставили хворих до зовнішньої стіни їхньої фортеці, але перетягти двох дорослих людей через високу огорожу було їм не під силу. Тож вони зробили намет, у якому поклали чоловіків. Другого дня П'ятниця поховав убитих і жахливі рештки кривавого бенкету.
Невдовзі Робінзон почав потроху розмовляти зі своїми новими підданцями. Старий індіанець вважав, що ті 4 дикунів могли й не добратися додому, бо на морі тоді лютувала буря. Та навіть якби дикуни добралися додому, вони більше не поткнуться сюди, бо їх дуже налякала вогнепальна зброя.
Від іспанця Робінзон дізнався, що хоч дикуни і справді прийняли до себе 17 іспанців та португальців і не кривдили їх, але всі ці європейці терплять великі злидні, а іноді навіть змушені голодувати. Білі люди не можуть піти від дикунів, бо у них нема ні судна, ні інструментів, щоб збудувати його, ні харчів. Тоді Робінзон спитав іспанця, як поставилися б ті білі чоловіки до його пропозиції втекти і для цього зібратися тут, на острові, щоб збудувати велике судно. Іспанець відповів, що його товариші страшенно бідують і добре усвідомлюють усю безнадійність свого становища. Він не припускав і думки, щоб вони могли повестись підступно з людиною, яка прийде їм на допомогу.
Робінзон вирішив відправити на переговори з дикунами батька П'ятниці та іспанця. Та коли все було вже готове для відплиття, іспанець сказав, що не слід дуже поспішати із здійсненням плану. Він говорив, що коли приїде решта його земляків, які залишилися живими, харчів на всіх не вистачить. До того ж треба наготувати досить харчів для подорожі, коли вони збудують корабель, щоб вирушити до однієї з християнських колоній Америки. Через те, сказав іспанець, на його думку, обачніше буде дозволити йому та П'ятниці з батьком скопати нову ділянку землі й посіяти все зерно, яке Робінзон може виділити для посіву. Далі, їм треба буде дочекатись урожаю, щоб вистачило хліба на всіх.
Друзі почали копати нову ниву, сіяти, шукати дерева на дошки для корабля. Одночасно Робінзон старався по змозі збільшити свою отару. Крім того, треба було поклопотатися ще про заготівлю винограду, бо він уже достигав.
У пору жнив вони зібрали хороший урожай. Коли харч для гостей був заготовлений, Робінзон дозволив іспанцеві виїхати по людей, давши йому найточніші вказівки: не привозити нікого, хто не заприсягнеться в присутності старого індіанця не тільки не робити нічого лихого Робінзону, а й захищати його проти таких спроб і в усьому коритись йому. З такими інструкціями іспанець і старий індіанець, батько П'ятниці, вирушили в путь тим самим човном, що їх привезли дикуни. Вийшли вони десь у жовтні.
Вже з тиждень Робінзон чекав своїх мандрівників, коли побачив миль за 5 від берега англійський корабель. Під сприятливим вітром він швидко наближався до острова, йдучи не від материка, а з південного боку острова. Робінзон відчув радість, але мав і якесь таємне передчуття, тому вони з П'ятницею сховалися у гайку. Робінзону здавалось дивним, що англійський купецький корабель зайшов у ці місця, які лежали осторонь від усіх морських шляхів англійців. Якщо це справді англійці, то, напевне, вони з'явились сюди не з добрими намірами. Згодом причалив човен і на берег вийшли люди. Усіх було 11, причому 3 з них, очевидно, були полонені. Познущавшись з полонених, матроси порозбігались у різні боки, очевидно, бажаючи оглянути місцевість. Троє бранців понуро посідали під деревом і замислились. Почався відплив, і човен опинився на мілкому. У ньому залишилось двоє, що, як Робінзон виявив згодом, трохи перебрали через край і незабаром заснули. Коли один із них прокинувся й побачив, що човен стоїть на землі, він погукав інших. Чоловіки збіглися, але не могли зрушити човна з місця. Тоді вони знову розійшлися, вирішивши чекати на прилив.
Коли спека стала нестерпною, моряки розбрелись по лісу і, мабуть, позасинали. Полонені досі сиділи під величезним деревом. Робінзон вийшов до них зі схованки і довідався, що один з чоловіків — капітан корабля. Той розповів, що його екіпаж збунтувався; ледве пощастило вмовити цих людей не вбивати його; нарешті вони погодились висадити капітана на цей пустинний острів укупі з його помічником та одним пасажиром. Робінзон запропонував свою допомогу. Капітан попередив, що між матросів є два запеклі негідники, і помилувати їх було б небезпечно. Але якщо позбутись цих двох, то решта, він певен, вернеться до своїх обов'язків. Перед тим, як надати допомогу капітану, Робінзон попросив присягнути йому на вірність. Після цього Робінзон дав чоловікам зброю. Капітан боявся, щоб 2 непоправні негідники не втекли під час битви на корабель, бо тоді вони приведуть сюди весь екіпаж і переб'ють їх.
Отож Робінзон, П'ятниця, капітан і двоє його друзів напали на матросів і, вбивши кількох, взяли решту в полон. Тоді Робінзон розказав капітану все про свої пригоди. Капітанові здалося, що Робінзона було збережено тут для того, щоб урятувати його життя. Потім капітан розповів, що на кораблі залишилося ще 26 чоловік екіпажу. І ці люди так просто не здадуться, бо знають, що їм загрожує шибениця. Отже, нерозважно вступати з ними в бій, маючи такі нерівні сили.
Робінзону спало на думку, що незабаром екіпаж корабля почне турбуватись про долю своїх товаришів та баркаса і, напевне, пошле на пошуки другий баркас. Друзі забрали з баркаса усі запаси і пробили у дні велику дірку.
Нарешті з корабля спустили другу шлюпку, в ній було не менше 10 чоловік і всі з рушницями. Капітан попередив, що між ними є 3 порядні хлопці. Робінзон з друзями заховав полонених: 2, найбільш ненадійних, відправив під доглядом П'ятниці та помічника капітана до своєї печери. Їх посадили зв'язаних. З рештою полонених обійшлися м'якше. Щоправда, 2 залишили поки що зв'язаними, бо капітан за них не ручався, але 2 інших Робінзон взяв до себе на службу. Отже, рахуючи цих 2 та капітана з 2 його товаришами, їх було тепер 7 добре озброєних людей.
Коли друга шлюпка причалила до берега, 10 матросів насамперед кинулись до баркаса і дуже здивувались коли побачили, що з нього зникли всі снасті і весь вантаж, а в дні зяє дірка. Поміркувавши з приводу цієї несподіванки, вони заходилися щосили гукати своїх товаришів, але відповіді не одержали. Згодом матроси вирішили вернутись на корабель і повідомити, що баркас продірявлений, а людей, мабуть, усіх перебито.
Та не встигла шлюпка відійти трохи від берега, як друзі побачили, що вона вертається. Мабуть, порадившись, матроси прийняли нове рішення. І справді, залишивши в шлюпці 3 чоловік, решта 7 висіли й пішли в глиб острова шукати зниклих товаришів.
Нарешті Робінзон придумав, що робити. Він наказав П'ятниці й помічникові капітана піти у глиб острова і кричати, поки їх не почують матроси, а коли ті відгукнуться, перебігти на інше місце і знову гукати; таким чином, весь час міняючи місце, заманювати ворогів у глиб острова. Матроси взяли з собою ще одного зі шлюпки і пішли туди, звідки чулися людські голоси.
Тим часом Робінзон з рештою чоловіків захопили 2 матросів у шлюпці. Під вечір матроси, які так і нікого не знайшли, повернулися дуже втомлені на берег. Тут і почалася вирішальна битва. Армія Робінзон складалася з 8 чоловіків: сам Робінзон — генералісимус, П'ятниця — генерал-лейтенант, потім капітан з 2 друзями і 3 військовополонених, яких вони визнали гідними своєї довіри. Один з матросів, що залишалися у човні, збрехав матросам (за наказом Робінзона), що на острові капітан має 50 людей, тож краще здатися. Надворі уже було темно. Словом, бунтівники склали зброю і почали благати пощади.
Друзі позв'язували всіх, а тоді армія Робінзона заволоділа шлюпкою. Проте сам Робінзон та ще П'ятниця не показувались полоненим з державних міркувань. Найперше їм треба було полагодити шлюпку й подумати про те, як захопити корабель.
Лиходії каялись, здавалось, від щирого серця і благали лише про одне — щоб їх не карали на смерть. На це капітал відповів, що він тут не владен, а усім керує правитель острова — губернатор-англієць. Але боцману Віллові Аткінсу губернатор наказав готуватись до смерті: його мали повісити завтра вранці.