Туди впали 3 козенят, з яких і розплодилося ціле стадо. Робінзон зробив загін, добре обгородивши його частоколом. Місцем загону він вибрав луг, де були джерела води. Через півтора року в Робінзона було 12 кіз разом з козенятами, а ще через 2 роки отара збільшилась до 43 голів, не рахуючи тих, що Робінзон вбивав для їжі. Згодом він зробив ще п'ять загонів. Тепер він мав невичерпний запас козлятини і молока. Компанію за столом для Робінзона складали папуга Попка, пес і дві кішки. Але це були не ті дві кішки, що він привіз з корабля. Ті давно вже здохли. Одна з них уже на острові окотилась, не відомо від якого звіра. Робінзон залишив у себе пару кошенят, і вони виросли ручними, а решта втекли в ліс і здичавіли.
Ось як виглядав Робінзон на той час. На голові у нього була величезна безформна шапка з козячого хутра. Далі на ньому була коротка куртка з полами, що доходили до половини стегон, і штани до колін з козячого хутра. Замість панчіх та черевиків у нього було саморобне взуття. З обох боків куртки були дві петельки, на яких висіли маленька пилка і сокира. На ремені під лівою рукою висіли дві торбинки, теж із козячої шкури, у яких був порох і дріб. На спині в нього звисав кошик, на плечі він ніс рушницю, а над головою держав величезну хутряну парасольку, дуже незугарну.
Якось на горбку Робінзон побачив, що сильну течію спричиняв приплив, що йшов з заходу і з'єднувався з потоком води якоїсь великої річки, що впадала десь поблизу в море. Залежно від того, звідки дув вітер, ця течія то наближалась до берега, то віддалялась від нього. Виходило, що небезпека для його човна була не завжди. Робінзону треба було тільки стежити за припливом та відпливом, і тоді він дуже легко провів би човен на свій бік острова. Та коли чоловік почав думати про здійснення цього плану і згадав про небезпеку, вирішив збудувати інший човен.
Його лісова дача, як він її називав, була на півдорозі між головним його житлом і тією бухточкою, де він покинув човен. Якось опівдні, йдучи берегом моря до свого човна, Робінзон був надзвичайно здивований, побачивши відбиток босої людської ноги, дуже ясно відтиснутий на піску. Робінзон так налякався, що кинувся додому до своєї фортеці.
Всю ніч Робінзон не спав, йому весь час ввижались жахи. Він дійшов висновку, що слід міг належати дикуну з материка, що лежав навпроти його острова. Вони, мабуть, вийшли в море на своїй пірозі, і їх випадково занесла сюди течія або супротивний вітер. Робінзон боявся, що дикуни повернуться і з'їдять його. Згодом він міркував, що коли Бог вирішив так покарати його, то може його і визволити. А якщо він вважає за краще цього не робити, то Робінзон мусить скоритись. Згадавши слова з святого письма: "Поклич мене в день недолі твоєї, і я визволю тебе, і ти прославиш мене", Робінзон заспокоївся.
Одного дня він подумав, що той слід лишився від його ноги, і знову став виходити з дому. Щоб уже не залишилось жодних сумнівів, Робінзон знову пішов на берег, щоб глянути на слід. Виявивши, що слід більший від його ноги, Робінзон знову налякався. Він хотів поламати загороди, а всіх кіз пустити в ліс, мав намір також перекопати обидві свої ниви й зруйнувати свою альтанку та намет, щоб дикуни не побачили на острові ніяких ознак людського житла. Тепер навіть молитва не заспокоювала його.
Згодом Робінзон вирішив, що дикуни припливають на острів лиш зрідка і оселятися тут не планують. Виходить, йому треба було тільки забезпечити себе надійним притулком на випадок їхньої висадки на острів. Розміркувавши, він задумав збудувати ще одну огорожу, теж півколом, на деякий відстані від першої. Подвійна стіна мала сім вузьких отворів, у кожний з яких Робінзон вставив по мушкету. Вони стояли на підставках, ніби гармати на лафетах. Величезну площу поза зовнішньою стіною він засадив тими подібними до верби деревами, що так добре приймались. Через 2 роки перед житлом стояв уже густий гайок, а ще років через 5-6 круг нього ріс буйний, високий ліс, майже непрохідний.
Щоб сховати кіз, Робінзон знайшов найглухішу місцину на острові. Це була низина в гущавині лісу. Менш як за місяць Робінзон так щільно обгородив її, що міг перевести сюди свою отару. Потім він почав шукати по всьому острову іншого затишного місця для нового гурта кіз. Коли чоловік дійшов до західного кінця острова, де досі ніколи не бував, і подивився на море, то йому здалось, що там є човен. На цій частині острова він зараз же переконався, що сліди людських ніг зовсім не така дивина, як йому здавалось. Робінзон зрозумів, що дикуни-людожери припливали сюди вбивати і з'їдати своїх жертв. Весь берег був засіяний людськими кістками. Побачивши це, Робінзону стало погано. Канібалізм був для нього диким і жорстоким явищем.
Тепер чоловік клопотався тільки тим, щоб найкраще сховати всі ознаки свого перебування на острові. 2 роки він безвихідно провів у тій частині острова, де були його садиби, які він називав фортецею і дачею, а в ліс він ходив тільки до кіз. За цей час Робінзон ні разу не ходив подивитись на свою пірогу. Найбільше він боявся стріляти, щоб не привернути уваги дикунів, коли б вони випадково були на острові.
У той час Робінзон часто уявляв, що вбиває дикунів і звільняє їхніх жертв. Він складав найрізноманітніші плани. Ці думки настільки опанували його, що йому часто снилось, ніби він стріляє в дикунів або кидається на них із засідки. Робінзон почав навіть відвідувати місце, де вони збирались, і добре обізнався з ним. Нарешті він знайшов місцину на схилі горба, де міг би спокійно чекати, поки не побачив би їхні човни.
Остаточно склавши план своєї баталії, Робінзон почав щодня ходити на вершину горба, що стояв за 3 з лишком милі від його замку. Він ходив 2-3 місяці, але дикуни не з'являлися. Нарешті йому це набридло.
З часом Робінзон зробив висновок, що хоч би яких звірячих звичаїв додержували дикуни, його це не обходить. Його вони нічим не скривдили, так за що ж йому убивати їх? В такому настрої він перебув з рік. Чоловік забрав свій човен і перевів його на східний бік острова, де для нього знайшлась маленька бухта, захищена з усіх боків стрімкими скелями.
Якось Робінзон знайшов дуже простору природну печеру в скелі, куди, напевне, не зважився б удертись жоден дикун. Печера була невеличка, у її глибині була відтулина, що йшла в землю і була дуже вузька. Робінзон проліз в неї і побачив, що прохід ширшає. Незабаром він опинився у високій і просторій печері, яка виблискувала тисячами різнокольорових вогнів. Можливо, це було коштовне каміння. Там було сухо і жодного сліду гидких комах та отруйних змій. Робінзон був захоплений своїм відкриттям і вирішив перенести сюди всі найдорожчі для нього речі, а передусім — порох та всю запасну зброю. Таким чином, у його фортеці залишилось тільки п'ять мушкетів, що завжди заряджені стояли на "лафетах", мов гармати.
Ішов уже 23 рік його перебування на острові. Робінзон так звик до місця та умов життя, що, якби не страх перед дикунами, він охоче згодився б бути тут до останніх днів свого життя. Папуга Попка прожив у нього не менше ніж 26 років. Пес жив майже 16 років і здох від старості. Кішки так розплодились, що Робінзон мусив стріляти в них, бо вони загризли б його і знищили б усі його запаси. При ньому завжди було також 2-3 козенят, яких він привчив їсти з рук. Він мав ще 2 папуг, не рахуючи старого Попки; обидва вміли говорити і обидва вигукували: "Робін Крузо", але далеко не так добре, як перший.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
У грудні, коли Робінзон вийшов збирати урожай ячменю і рису, він побачив за 2 милі від свого житла вогонь. Чоловік сховався в своєму ліску, але згодом, охоплений тривогою, поспішив до своєї фортеці. Він зарядив усі свої мушкети та всі пістолі і вирішив захищатись до останнього подиху.
Просидівши ще якийсь час, він виліз на саму вершину і поглянув крізь підзорну трубу. Дикуни прибули двома човнами, а зараз сиділи довкола вогню. Як тільки почався приплив, дикуни посідали в човни й відчалили. Добре озброївшись, Робінзон якнайшвидше попрямував до того горба, звідки вперше спостеріг появу цих людей. Добравшись туди, він побачив ще три човни з дикунами, що разом з першими пливли від острова до материка. На березі лежали рештки огидного бенкету.
Робінзон тоді знову налякався, але тільки через 1 рік і 3 місяці він знову побачив дикунів. Можливо, протягом цього часу дикуни побували на острові не один раз, але залишались тут недовго; в усякому разі, Робінзон їх не бачив.
16 травня, на 24-ий рік його перебування на острові, з самого ранку й до вечора лютувала велика буря з грозою, після чого настала горобина ніч. Робінзон саме читав Біблію, коли раптом почув звук гарматного пострілу з боку моря. Чоловік видерся на вершину і почув другий постріл. Стріляли у тій частині моря, куди його колись загнало течією разом з човном. Робінзон здогадався, що це якийсь корабель, загибаючи, подає сигнали про своє небезпечне становище і що десь недалеко є другий корабель, у якого він просить допомоги. Робінзон зібрав увесь хмиз, що був напохваті, й запалив. З корабля напевне помітили вогонь, бо пролунав новий гарматний постріл, потім ще й ще. Всю ніч до світанку він підтримував вогонь, а коли зовсім розвиднілось, побачив у морі, з східного боку острова, але дуже далеко від берега, чи то вітрило, чи то снасть судна. Предмет не рухався, і чоловік зробив висновок, що це корабель і що він стоїть на якорі.
Робінзон схопив рушницю й побіг на південно-східний берег, до тих скель, до яких його колись знесло течією. Він побачив снасть корабля, що наразився вночі на підводні рифи. Робінзон зовсім не знав, що трапилося, і мав безліч припущень.
Через кілька днів він знайшов на березі, проти того місця, де розбився корабель, труп потопленого юнги. У Робінзона з'явилася надія, що на кораблі лишилась якась жива душа, яку він міг би врятувати від смерті і таким чином скрасити своє сумно життя.
Зібравши всі потрібні речі і продукти, Робінзон уже збирався рушати в море. Та глянувши на прудку течію, він відклав подорож. Чоловік знайшов горбок і добре роздивився течії та розрахував, як треба рухатись на човні.