Вона скоро стала ліками для його душі. Робінзон читав Біблію і благав у Бога тільки визволення від тягаря гріхів. На серці у нього полегшало. Від постійного читання святого письма й молитов його думки були скеровані до питань вищого розряду. Нарешті він знайшов душевний спокій, якого не знав раніше.
Минуло більше 10 місяців його життя на цьому нещасливому острові. Робінзон вирішив ґрунтовніше обстежити острів. Це обстеження він почав 15 липня. Насамперед він вирушив до бухти, де причалював з речами з корабля. На другий день він пройшов трохи далі туди, де починалась лісиста місцевість. Там росло багато динь і винограду. Чоловік вирішив висушити виноград і виготовити родзинки. Згодом він знайшов чарівну долину, де нарвав багато зелених лимонів. Збираючи плоди і переносячи їх додому, Робінзон мав багато роботи.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Долина так сподобалася Робінзону, що він почав задумуватись про переселення. Але, обміркувавши питання пильніше, він зважив, що тепер живе на березі моря і тому має хоч маленьку надію побачити корабель. Проте він так полюбив цю долину, що прожив тут майже весь кінець липня і поставив там курінь, наглухо обгородивши його високою огорожею. Огорожа була подвійна, з міцних паль, ще й прокладена всередині хмизом. Входив він туди й виходив звідти за допомогою драбини, як і в старе житло.
У серпні почався період дощів, тож Робінзон перебрався у стару оселю. Дощі йшли мало не щодня до середини жовтня. Іноді лило так, що Робінзон цілими днями не виходив із печери. Та довелося вибиратися на полювання, бо запаси їжі зменшувалися. У той час харчувався він так: на сніданок їв гроно родзинок, на обід — шматок козлятини або черепашачого м'яса, спеченого на жаринах (у нього не було посуду, щоб варити чи тушкувати м'ясо та овочі), на вечерю — двоє або троє черепашачих яєць.
Минув рік, відколи Робінзон потрапив на острів. Десь на той час запас чорнила почав вичерпуватись, тому Робінзон записував тільки видатні події в своєму житті.
Чоловік звернув увагу, що дощова пора року дуже правильно чергується з засушливим періодом. Зважаючи на це, він міг заздалегідь підготуватись до дощів і посухи та вирахувати час, коли потрібно сіяти ячмінь і рис, а робив він це двічі на рік. Робінзон якось побачив, що кілки з огорожі в лісовій дачі пустили довгі паростки. Чоловік підстриг усі деревця, постаравшись надати їм однакової форми. Невдовзі такий живопліт він зробив для свого старого житла.
Потроху Робінзон навчився плести кошики, щоб носити землю й складати в них при потребі різні речі. Усе літо, тобто всю посушливу пору року, Робінзон будував живопліт круг свого старого житла й плів кошики. Але потім знайшлося нове діло, що забрало в нього багато більше часу, ніж він гадав.
Робінзон зважився пройти весь острів упоперек і добратись до протилежного берега. Він взяв рушницю, сокиру, собаку, пороху й дробу більше, ніж звичайно, захопив про запас їжі і вирушив у дорогу. На заході він побачив море, а за ним смугу землі. Чоловік подумав, що це, мабуть, частина Америки, розташована близько від іспанських володінь. Можливо, цю землю заселяли дикуни. Робінзон перестав шкодувати, що не потрапив туди.
Він поволі посувався вперед, і ця частина острова здалась йому багато приємнішою, ніж та, де він оселився. Скрізь були чудові галявини, багато черепах, пінгвіни і багато папуг. Одного маленького папугу йому вдалося спіймати, принести додому і приручити, але минуло кілька років, поки папуга заговорив.
Проживши в своїй садибі більш ніж півтора року, Робінзон вирішив не переселятися. Під час цієї подорожі Робінзон врятував козеня від зубів своєї собаки. Згодом він приручив козеня.
Настали другі роковини Робінзонового перебування на острові. Так само, як минулого року, він покірно й щиро подякував Богові за все. Чоловік щодня читав слово боже й застосовував його до свого становища. Одного ранку, бувши в поганому настрої, він розгорнув Біблію на таких словах: "Я ніколи не покину й не залишу тебе". З того часу Робінзон почав гадати, що в цій самотності він, може, щасливіший, ніж був би в іншому становищі, живучи серед людей; з такими думками він починав дякувати Богові за те, що він привів його на цей острів.
Коли Робінзон зібрав урожай, постала нова проблема: як змолоти зерно й зробити з нього борошно? Як просіяти борошно? Як, нарешті, спекти з борошна хліб? Та навіть з цими нелегкими завданнями він впорався.
Добувши глини, Робінзон почав пробувати ліпити і випалювати глечики, бо йому дуже бракувало посуду. Перші спроби були невдалі, але з часом йому не бракувало вже череп'яного посуду. З дерев'яної колоди Робінзон зробив ступку, щоб товкти в ній зерно. Про таке вдосконалення, як млин, не було чого й думати, маючи лише дві руки. Величезний важкий товкач Робінзон витесав з так званого залізного дерева. Серед матроських речей, які він взяв з корабля, було кілька нашийних хусток з міткалю або мусліну. З цих хусток Робінзон зробив собі три сита, щоб просіювати муку. Щоб обійтись без печі чоловік виліпив з глини кілька величезних круглих посудин, дуже широких, але мілких. Цими тарелями він накривав хліб, коли пік їх на вогнищі. На всі ці роботи пішла більша частина третього року його життя на острові.
Якось Робінзон вирішив піти подивитись на корабельну шлюпку, яку під час шторму, коли вони зазнали аварії, викинуло на острів. Шлюпка лежала за кілька миль від його житла. Вона була перекинена догори дном, і води коло неї не було. Можна було б відремонтувати її і попливти, але чоловік не міг перекинути й зрушити її з місця.
Нарешті Робінзон вирішив спробувати зробити човен або, ще краще, пірогу, які роблять тубільці в цих краях. Чоловік зрубав здоровенний кедр. 20 днів він підрубував самий стовбур, а ще 14 днів обрубував сучки й відокремлював величезне розложисте верховіття. Цілий місяць він обтісував сокирою свою колоду, намагаючись надати їй форми човна, щоб вона могла прямо держатись на воді. 3 місяці пішло на те, щоб видовбати її зсередини. Нарешті чудова пірога була змайстрована. Та всі його спроби спустити її на воду не дали наслідків. Робінзон зовсім не міг зрушити з місця пірогу, як раніше не міг зрушити шлюпку.
У розпалі цієї роботи настали четверті роковини його життя на острові, і він провів цей день, як і раніше, у молитві і з спокійною душею. Світ здавався йому тепер чимсь далеким і чужим, а жилось зараз далеко легше, ніж раніше — із фізичного, і з морального боку.
З часом у Робінзона залишалося дуже мало речей з корабля. Коли його одяг зовсім зносився, він зшив собі зі шкур величезну шапку, куртку й штани. Цей одяг став дуже в пригоді, особливо коли він виходив у дощ: уся вода стікала тоді по довгому хутру шапки й куртки, а чоловік залишався зовсім сухим. Після куртки та штанів він витратив силу часу та праці на те, щоб зробити парасольку.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Протягом наступних 5 років з Робінзоном не трапилось нічого незвичайного. Життя його пливло тихо й мирно. Він жив на старому місці. Крім щорічних робіт — засіву, збирання ячменю та рису, збирання винограду і щоденних виходів з рушницею, головною працею було будування нового човна. Цього разу він не тільки зробив човна, але й спустив його на воду. Робінзон вивів його до бухточки каналом, який йому довелося викопати на протязі трохи не пів милі. Майже 2 роки проморочився він з будуванням човна.
Пірога була маленька, тож нею не можна було перепливти 40 чи більше миль до материка. Робінзон вирішив об'їхати навколо острова. Він зробив для човна маленьку щоглу і зшив відповідне вітрило з шматків корабельної парусини, якої в нього був чималий запас.
Він почав іноді робити маленькі прогулянки, але ніколи не виходив далеко у відкрите море і старався держатись ближче до бухточки. Нарешті нестримне бажання якнайшвидше ознайомитися з кордонами його маленького царства перемогло, і він зважився пуститись у цю подорож.
У листопаді, на 6 році життя на острові, Робінзон рушив у путь. Хоч острів його і був невеликий, але, біля східної частини було довге пасмо скель, частково під водою, а частково над нею. Довелось об'їхати косу і зробити великий гак. Не допливаючи до коси, човен потрапив і сильну течію. Робінзона могло винести у відкрите море, а харчів у нього було мало. Його загнало на бозна-яку відстань від острова. На щастя, подув вітер, Робінзон розгорнув вітрило й почав стернувати на північ, намагаючись вибратися з течії. Супротивна течія принесла його прямо до острова, але миль за 6 на північ від того місця, звідки його погнало в море. Наблизившись до острова, Робінзон опинився коло його північного берега, тобто протилежного тому, від якого він відплив.
Потрапивши на землю, Робінзон вирішив назавжди відмовитися від свого плану визволитись за допомогою човна. Тепер він не знав, як приставити човен додому. Про те, щоб вернутись тією самою дорогою, він й не думав. Чоловік переночував тут, а зранку вирішив пройти берегом на захід і подивитись, чи немає там бухточки, де б він міг покинути свій фрегат у схові,
Невдовзі виявилось, що Робінзон опинився майже на тому самому місці, куди приходив раніше пішки. Надвечір він добрався до своєї альтанки, де знайшов усе так, як і залишив. Там Робінзон заснув, а прокинувся від слів: "Робіне, Робіне, Робіне Крузо! Бідолашний Робіне Крузо! Де ти, Робіне Крузо! Де ти? Де ти був?". Чоловік побачив на огорожі свого папугу Попку, який прилетів аж сюди. Вертаючись додому, Робінзон забрав його з собою. Тепер у Робінзона надовго пропала охота до морських прогулянок, і він не міг вигадати, яким способом перевезти свій човен назад.
Ще один рік він прожив тихо й самотньо. За цей час Робінзон вдосконалив свої вміння. Він став чудовим теслярем, досяг успіхів у гончарстві (навчився користуватись гончарським кругом, йому вдалося зробити люльку), удосконалився у виробництві кошиків.
Коли запас пороху почав зменшуватися, Робінзон вирішив приручити кіз. На 11 році його ув'язнення він зробив пастки, викопавши ями і прикривши їх гіллям.