Щоправда, це була лише іскорка надії. Недавно вона ненароком почула, як Алвіш і якийсь работорговець-метис вели розмову неподалік од її хатини. Алвіш говорив, що наукові подорожі численних мандрівників у Африку можуть неабияк зашкодити комерційним операціям работорговців. Алвішеві та метисові аж надто добре було відоме ім'я доктора Лівінгстона. З розмови місіс Уелдон зрозуміла, що ближчими днями доктор Лівінгстон, можливо, прибуде до Казонде в супроводі свого ескорту. Доктор Лівінгстон був дуже впливовою особою в Африці. І в місіс Уелдон майнула думка, що вона може звернутися до Лівінгстона по допомогу.
Девід Лівінгстон був прославленим мандрівником, який кілька раз приїжджав в Африку і досліджував місця, де досі не ступала нога білої людини. 1866 року він почав свою четверту подорож Африкою. 1873 року експедиція Лівінгстона прибула в Чітункве. 27 квітня, обійшовши зі сходу озеро Бангвеулу, вони рушили до селища Чітамбо. Тут кілька работорговців бачили Лівінгстона. Вони й принесли цю вість Алвішеві та метисові. Можна було сподіватися, що Лівінгстон приїде до Анголи, похмурого краю работоргівлі, і дістанеться до Казонде. Але 13 червня в Казонде почули сумну звістку, якій проте дуже зраділи Алвіш та інші работорговці: 1 травня 1873 року доктор Девід Лівінгстон помер.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ XV
КУДИ МОЖЕ ЗАВЕСТИ МАНТІКОРА
Місіс Уелдон більше не було від кого чекати допомоги. Залишалось тільки прийняти пропозицію Негору, поставивши перед ним певні умови, завдяки яким справа закінчилась би успішно.
14 червня, в призначений день, Негору дав згоду на те, щоб чоловік місіс Уелдон не приїздив аж сюди. Вони домовилися так: Джеймс Уелдон не вирушить у ризиковану подорож до Казонде. Він висяде в Мосамедіші — невеликому порту на південному березі Анголи, куди часто приходять кораблі работорговців. У Мосамедіш Алвішеві агенти доправлять і місіс Уелдон, Джека та кузена Бенедікта. Містер Уелдон оддасть агентам гроші, бранців звільнять, а Негору, який гратиме перед містером Уелдоном роль їхнього вірного друга, нарешті зникне. Обговоривши всі питання з португальцем, місіс Уелдон написала чоловікові листа. Негору мав видавати себе за її друга, якому вдалося втекти з полону в тубільців. Негору взяв листа й наступного дня в супроводі 20 негрів вирушив на північ. Тепер місіс Уелдон залишалося тільки набратися терпцю і чекати ще 3-4 місяці. Вона не збиралася залишати Алвішеву факторію. Тут її синові, їй самій та кузенові Бенедікту не загрожувала ніяка серйозна небезпека. Та й сам Алвіш, мабуть, не випустив би їх з факторії. Розраховуючи на добрячий бариш, він наказав якнайпильніше наглядати за бранцями.
Сірі, одноманітні дні ув'язнення тяглися далі. Але кузен Бенедікт почував себе чудово, бо мав можливість шукати комах. 11 червня він мало не став найщасливішим ентомологом у світі. Зранку, коли немилосердно пекло сонце, і жителі факторії поховалися в свої хатини, кузен Бенедікт раптом почув різке дзижчання. Дуже рідкісна комаха опинилася у його хатині. Чоловік не мав окулярів, тому не міг розгледіти її. Комаха сіла йому на голову, а коли залізла на його перенісся, він нарешті зрозумів, що це дуже рідкісна горбкувата мантікора. Кузен Бенедікт скрикнув, і комаха втекла. Чоловік пішов за комахою надвір, а потім опинився під самісінькою огорожею факторії Алвіша. Мантікора залізла у кротову нору. Кузен Бенедікт злякався, що мантікора втече від нього. Та, на його превеликий подив, кротова нора була великою. Крізь неї було неважко пролізти такому сухорлявому чоловікові, як наш ентомолог. Кузен Бенедікт кинувся в нору, яка з'єднувала обгороджену територію із зовнішнім світом. Через пів хвилини кузен Бенедікт виповз із факторії на волю. Та він не звернув на це уваги: він думав тільки про чудову комаху, яка вела його за собою.
Алвішева факторія, розташована на північній околиці Казонде, межувала з лісом, що розкинувся на багато миль. Мантікора полетіла у ліс, а чоловік кинувся за нею. Отак він забіг у ліс на добру милю, і раптом хтось схопив його і потяг в хащі.
Розділ XVI
МГАННГА
Коли кузен Бенедікт не повернувся в звичайний час із екскурсії, місіс Уелдон стурбувалася. Алвішеві слуги невдовзі знайшли кротовий хід, який сполучав факторію з лісом. Работорговець усе зрозумів і дуже розлютився. Та хоч хай як ретельно шукали вченого і в факторії, і в лісі, жодних слідів його не знайшли. Кротовий хід забили того ж дня, а бранців стали стерегти пильніше.
Тим часом у цій місцевості почалися безнастанні зливи, які затоплювали Казонде та округи. Для місіс Уелдон дощі були тільки прикрою перешкодою, яка заважала їй гуляти по факторії. Але для тубільців дощі загрожували голодом, бо вода затопила посіви.
Муана та її міністри вирішили звернутися по допомогу до вищих чаклунів — мганнгів. Їхні мганнги не допомогли, тож Муана звеліла покликати уславленого мганнгу з північної Анголи.
25 червня вранці новий мганнга урочисто вступив у Казонде, сповістивши про це голосним теленканням дзвіночків. Натовп тубільців кинувся до нього. Мганнга був із себе дуже показний: чистокровний негр, футів шість на зріст і, мабуть, дуже сильний. Упевнений погляд та горда постава нового мганнги мимоволі викликали повагу. Він був відповідно вдягнений і мав у кошику різне чаклунське причандалля. Та чоловік був німий і тільки мугикав та показував руками. Повелителька Казонде зустріла чаклуна, а він взяв її на руки і поніс до факторії Алвіша. Невдовзі він спинився перед ворітьми. Вони були зачинені, але мганнга зірвав їх з завіс. Захоплена Муана ввійшла з ним у двір факторії. Чаклун навіть не дав нічого сказати Алвішу. Розштовхавши натовп, він став посеред кола й заходився показувати свою пантоміму. Він підносив руки до хмар, сварився на них кулаками, заклинав їх, наказував їм повернути назад. Почувши вигуки й виття натовпу, місіс Уелдон та малий Джек вийшли з хатини. Чаклун показав на них, мовляв, саме вони винні, бо прикликали хмари зі своїх дощових країн, щоб затопити Казонде й виморити народ голодом. Мганнгу зрозуміли. Муана загрозливо простягла руку до місіс Уелдон. Натовп тубільців, несамовито лементуючи, кинувся до неї.
Приголомшена місіс Уелдон схопила на руки Джека. Притиснувши його до грудей, вона стояла, заклякнувши перед знавіснілими дикунами. Мганнга попрямував до неї. Тубільці розступилися перед цим чаклуном. Алвіш, який вельми цінував життя своєї бранки, не знав, що йому робити, і теж підступив ближче до неї. Мганнга вихопив малого Джека з рук матері й підніс до неба. Місіс Уелдон зойкнула і впала на землю, зомлівши. Але мганнга, зробивши володарці Муані знак, з якого та зрозуміла його намір, взяв бідолашну матір на руки й поніс її разом із сином. Вражені дикуни покірно розступилися перед ним.
Алвіш кинувся услід за мганнгою, щоб спинити його, але гнів натовпу враз обернувся проти нього. Муана звеліла схопити Алвіша, і він, розуміючи, що непокора дорого йому коштуватиме, відразу принишк.
Мганнга тим часом ніс своїх жертв до лісу і пройшов понад 3 милі. Тубільці потроху відставали й нарешті, зрозумівши, що мганнга хоче залишитись сам, повернули назад.
Чаклун, яким був не хто інший, як Геркулес, приніс хлопчика і місіс Уелдон до берега річки, що текла на північ. Там у бухточці, схованій поміж прибережними чагарями, стояла на піску пірога, прикрита соломою. Туди він і поклав свою ношу.
Розділ XVII
УНИЗ ЗА ТЕЧІЄЮ
У пірозі вже чекав Дік Сенд. Він був іще кволий і міг сісти тільки з допомогою кузена Бенедікта. Друзі рушили річкою на пірозі, а Геркулес розповідав про свої пригоди: як він непомітно йшов назирці за кітандою, що в ній несли місіс Уелдон і Джека; як знайшов пораненого Дінго і як вони вдвох добулись до Казонде; як послав записку з Дінго; як після несподіваної появи кузена Бенедікта напав на мганнгу, якого чекали в Казонде. Прив'язавши чаклуна до дерева, Геркулес забрав його прикраси і одяг. Залишалось тільки зіграти роль заклинача дощів; це блискуче вдалося завдяки надзвичайній довірливості тубільців.
Дік розповів друзям, що був прив'язаний до стовпа і марно намагався розірвати ліани. Вода залила його, піднялась вище голови. Він знепритомнів, а коли прийшов до тями, перед ним стояв Геркулес. Виявилось, що потік, пішовши в старе русло, вивернув стовпа і поніс із собою Діка, а Геркулес виловив його ледве живого з води, висмикнувши стовп з землі.
Вони завели розмову про бідолашних Геркулесових товаришів: старого Тома, його сина Бета, Актеона і Остіна. Їх погнали в область Великих Озер. Геркулес бачив їх у невільничому каравані, але не міг допомогти.
Місіс Уелдон коротко розповіла Дікові Сенду про своє життя у факторії Алвіша. Дік вважав, що Негору хоче затягти містера Уелдона в пастку. Тому треба тікати чимшвидше, щоб дістатися до узбережжя раніше, ніж Негору повернеться в Мосамедіш.
Ця річка текла на північ і, можливо, впадала в Конго. Друзі хотіли допливти до гирла Конго, а в гвінейських колоніях дістати допомогу. Спершу Дік Сенд мав намір спуститися за течією на плавучому острівці з водоростей. Але Геркулес, якось блукаючи берегом, натрапив на пірогу. Пірога була достатньо велика, на ній могли сидіти по кілька веслярів.
Місіс Уелдон та її супутники зручно розташувались у пірозі. Швидка течія несла її вниз, і правувати нею можна було одним кермовим веслом. Вони прикрили пірогу трав'яним навісом, і вона здавалася непоказним трав'яним острівцем серед інших плавучих острівців.
Кожного дня мандрівникам доводилося добувати харчі. Вони ловили рибу і полювали на березі. Дік Сенд мав з вогнепальної зброї лише рушницю — її взяв з собою Геркулес, коли втік під час атаки на термітник, — та невеличкий запас набоїв. Протягом перших двох днів місіс Уелдон та її супутники харчувалися тими запасами, що їх Геркулес зібрав перед від'їздом.
Для кузена Бенедікта подорож здавалася нудною. Він із жалем згадував факторію Алвіша, де залишилась його бляшанка з колекцією комах. Та якось Геркулес дав йому якусь бридку волохату істоту. Кузен Бенедікт обережно взяв істоту двома пальцями й підніс до самісіньких очей, знову з жалем згадавши про окуляри та лупу.