Валлієць знав, що це за люди, бо бачив їх якось у лісі. Гек попросив старого, щоб ніхто не знав, що це саме він натрапив на слід злочинців, бо один з них може його вбити. Старий пообіцяв додержувати таємниці, а все-таки спитав, як хлопцеві спало на думку стежити за цими людьми. Гек збрехав, що йому просто не спиться ночами і от вчора, коли він ходив біля корчми "Товариство тверезості", побачив двох чоловіків, які несли щось підозріле, напевно, крадене. Коли один прикурював, Гек роздивився їхні обличчя. Валлієць пообіцяв хлопцеві захист і безпеку. Старий зрозумів, що іспанець не глухонімий, а Гек знає щось про нього, але не хоче розказати. Нарешті хлопець признався, що то не іспанець, а індієць Джо. Коли валлієць сказав, що біля паркану злочинці загубили величезний клунок, Гек подумав, що там були гроші, та виявилося, що у клунку були грабіжницькі інструменти.
Після сніданку хтось постукав у двері, Гек відразу сховався. Прийшла вдова Дуглас і ще деякі люди. Жінка була дуже вдячна за порятунок. Протягом двох годин старий раз у раз повторював своє оповідання, бо приходили нові відвідувачі.
Цього ранку, зважаючи на канікули, в недільній школі навчання не було. Проте всі рано зібралися в церкві. Скрізь тільки й говорили про страшну нічну подію. Коли проповідь закінчилася, дружина судді Течера підійшла до місіс Гарпер, бо гадала, що Беккі ночувала у цієї жінки і не прийшла до церкви, бо вчора втомилася. Тоді ж тітка Поллі йшла повз маму Беккі і сказала, що Том знову загубився. Жінки зрозуміли, що щось сталося. Інші діти сказали їм, що не помітили, чи були Том і Беккі на пароплаві, коли всі поверталися додому. Місіс Течер знепритомніла, а тітка Поллі ридала, ламаючи руки.
Подія біля будинку вдови Дуглас відразу стала такою незначною. Грабіжників відразу забули. Люди рушили на пароплаві до печери. Всю довгу ніч містечко чекало новин, а коли настав ранок, від шукачів надійшло тільки прохання прислати більше свічок і харчів. Місіс Течер з горя мало не збожеволіла, тітка Поллі теж. Суддя Течер раз у раз присилав з печери бадьорі записки, сповнені надії, але його слова не давали їм утіхи.
Другого дня, на світанку, старий валлієць повернувся додому з печери. У нього вдома лежав Гек, якого трусила пропасниця. Лікарі були в печері, а тому доглянути хворого прийшла вдова Дуглас.
Перед обідом купки змучених людей почали повертатися до містечка. Розповідали, що були досліджені найвіддаленіші закутки печери, в які ніхто раніше не заходив, що будуть розшукувати і далі, бо час од часу бачили десь вогники. В одному місці, далеко від тієї частини печери, яку відвідують туристи, знайшли напис "Беккі і Том".
Так минуло три жахливі дні й три жахливі ночі. Містечко впало в безнадійний відчай. Навіть щойно зроблене викриття, що власник корчми товариства тверезості потай тримав спиртні напої, не справило майже ніякого враження на людей. Гек дізнався, що в корчмі знайшли горілку, і він хвилювався, чи не знайшли грошей. Та вдова сказала, що більше нічого там не було. Гек засмутився, що скарб втрачено назавжди…
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
ЗАБЛУДИЛИСЬ У ПЕЧЕРІ
У печері Том і Беккі гралися разом з усіма дітьми, але потім пішли до тієї частини печери, де на стінах не було написів. Вони вивели кіптем свічки свої імена на стіні і рушили далі. Потім вони набрели на струмок, згодом на водоспад. За водоспадом були круті природні східці. Томові захотілося відкрити нові місця, а Беккі відгукнулася на його заклик. Діти довго йшли покрученим коридором то праворуч, то ліворуч, забираючись дедалі глибше в таємниче підземелля.
В одному місці вони знайшли простору печеру, зі стелі якої звисали безліч блискучих сталактитів завдовжки й завширшки з людську ногу. Діти обійшли цю печеру навкруги, дивуючись і захоплюючись її красою. До печери вело багато коридорів; вони пішли одним із них і незабаром побачили чудове джерело, дно якого було вистелено сяючими кристалами. Коли трапилися кажани, Том і Беккі довго тікали, щоразу завертаючи в нові переходи.
Невдовзі Том знайшов підземне озеро, вони сіли відпочити. Беккі помітила, що вже давно не чути голосів інших дітей. Вони вирішили повернутися, та скоро виявили, що не знають дороги назад. Беккі жаліла, що Том не лишав позначок на стінах. Дівчинка сіла на землю і так заплакала, що Том впав у відчай. Він сів поруч неї й обняв її.
Вони пішли навмання. Трохи згодом Том узяв у Беккі свічку і погасив її. Ця ощадність означала дуже багато: Беккі без слів зрозуміла це і знову занепала духом. Вона знала, що у Тома є ціла свічка і ще недогарки в кишені, але він мусив заощаджувати.
Незабаром утома почала даватися взнаки. Вони сіли, потім заснули. Том був радий, коли Беккі заснула і відпочила, бо вони могли йти далі. Незабаром вони знайшли струмок і сіли біля нього відпочивати. Діти були голодні, і Том витяг з кишені їхній весільний пиріг. Беккі сховала його на пікніку, бо за повір'ям, пиріг треба покласти під подушку, щоб закохані побачили одне одного вві сні. Том розділив пиріг на дві частини. Беккі їла з апетитом, але Том ледве торкнувся до своєї частини. Запити цей весільний пиріг було чим, — холодної води було досить. Незабаром Беккі запропонувала іти далі, але Том сказав, що треба залишитися, бо тут є вода. У них був тільки один недогарок. Том заспокоював дівчинку, що їх уже шукають, але вони згадали, що Беккі мала провести цю ніч у подруги, і дома її не чекають.
Недогарок згорів, і запанував жах цілковитої темряви. Ніхто з дітей не міг би сказати, скільки часу минуло, поки Беккі отямилась і помітила, що вона плаче в обіймах у Тома.
Години минали, і голод знову почав мучити в'язнів. Лишився кусочок від Томової частки пирога; вони розділили його й з'їли. Але після цього стали начебто ще голодніші, ніж досі.
Раптом Том щось почув. Десь в далині начебто хтось гукав. Негайно Том відгукнувся і, тримаючи Беккі за руку, став помацки пробиратися коридором у той бік. Незабаром він знову прислухався: знову хтось гукав і начебто ближче. Діти раділи, що по них прийшли. Вони підійшли до глибокої ями, тому мусили зупинитися. Та вигуки лунали дедалі глухіше. Діти помацки повернули до свого струмочка.
Раптом у Тома з'явилася ідея дослідити бічні коридори. Він витяг із кишені шворку від повітряного змія, прив'язав її до скелі, і вони з Беккі вирушили, розмотуючи за собою шворку. Приблизно через 20 кроків коридор закінчився. Там було щось подібне до майданчика для стрибків. Раптом за якихось 20 ярдів від Тома із-за скелі з'явилася людська рука з свічкою. Том радо скрикнув, та раптом побачив… індійця Джо. Хлопчик налякався, але індієць кинувся тікати і незабаром зник. Том приховав од Беккі, що бачив його.
Діти сиділи біля струмка, потім поснули, спали довго. Муки голоду ставали нестерпними. Том гадав, що шукачі уже махнули на них рукою. Він запропонував дослідити ще один коридор, але Беккі була занадто квола.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ
"ВИХОДЬТЕ! ЗНАЙШЛИСЯ!"
У вівторок загублених дітей не знайшли. Більшість шукачів утратили надію і повернулися до своїх щоденних справ. Місіс Течер була дуже хвора і майже весь час марила. Тітка Поллі так глибоко сумувала, що її сиве волосся майже побіліло.
Вночі раптом закалатали дзвони на міській дзвіниці. За мить вулиці заповнилися схвильованими людьми. Том і Беккі їхали у відкритому екіпажі, який з криками везли мешканці містечка. Юрба оточила екіпаж і урочисто пішла за дітьми головною вулицею. Ще ніколи містечко не переживало такої чудової ночі. За пів години в будинку судді Течера перебували мало не всі жителі містечка.
Том лежав на дивані, оточений жадібними слухачами, і розповідав їм про свою дивовижну пригоду, прикрашуючи її багатьма яскравими вигадками. Він закінчив на тому, як пішов по третій галереї і раптом побачив у далині щось яскраве. Хлопець знайшов маленьку дірку, проліз крізь неї і побачив широкі хвилі Міссісіпі. Потім Том повернувся по Беккі.
Вони вилізли і сіли на землю, а в цей час якісь незнайомі люди пропливли повз них у човні. Том попросив у них допомоги.
Всю середу і весь четвер Том і Беккі пролежали в постелі. Том вийшов в п'ятницю на вулицю, в суботу зовсім одужав, але Беккі не виходила з кімнати до неділі.
Том довідався, що Гек захворів, і пішов ще в п'ятницю одвідати його, але його не пустили. Те саме сталося в суботу і в неділю. Потім уже його пускали щодня, але при цьому заборонили розповідати про події в печері. Вдова Дуглас весь час була при їхніх розмовах.
Тижнів через два Гек уже одужував, і з ним можна було говорити про все. Том пішов до Гека, а тому що будинок судді Течера був по дорозі, Том зайшов побачитися з Беккі. Том дізнався, що суддя Течер ще два тижні тому наказав оббити двері до печери бляхою і замкнути їх на три замки. Том відразу сказав судді, що у печері сидить індієць Джо.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
ДОЛЯ ІНДІЙЦЯ ДЖО
Одразу ж близько десятка човнів з людьми поспішали до печери Мак-Дугала, а слідом за ними поплив переповнений людьми пароплав. Том Сойєр був у човні разом із суддею Течером. Коли відімкнули двері печери, люди побачили мертвого індійця. Кривий ніж метиса з переламаним лезом лежав поблизу. Він намагався вибратися, але то була марна робота, бо двері підпирав камінь, якого не міг розрізати ніж. Натрапивши на цей камінь, ніж зламався. Нещасний умер з голоду. Недалеко повільно зростав із землі сталагміт, що його утворювали протягом століть краплі води, які спадали з навислого над ним сталактита. В'язень відломив верхівку сталагміта і поклав на нього камінь, в якому видовбав ямку, щоб коштовні краплі збиралися в ній. Одна крапля падала кожні двадцять хвилин. За 24 години набиралась одна десертна ложка. Капля падає й тепер, і падатиме й тоді, коли всі згадані події відійдуть у вічність. Чимало років уже минуло відтоді, коли злощасний метис видовбав ямку в камені, але й досі туристи найдовше стоять біля цього каменя, який називається "Чаша індійця Джо".
Індійця Джо поховали коло входу в печеру. Наступного ранку після похорону Том відвів Гека в затишне місце для важливої розмови.