Та Гек раптом згадав, що сьогодні п'ятниця, а таке діло не можна починати в цей день. Том також згадав, що бачив у сні цієї ночі пацюків. Друзі вирішили, що їм краще погратися у Робін Гуда. Так вони гралися аж до вечора, час од часу жалібно поглядаючи на зачарований будинок і розмовляючи про те, що чекає на них завтра.
У суботу хлопці знову були біля сухого дерева. Вони покурили й поговорили, лежачи в холодку, потім покопали трохи у вчорашній ямі, не дуже сподіваючись на успіх. Але й цього разу їхня робота була даремна.
Нарешті Том і Гек наважилися увійти у зачарований будинок. Вони побачили кімнату, зарослу травою, без підлоги, без штукатурки, вікна без шибок, старовинний комин, зруйновані східці. Швидко їх страх минув. Вони зацікавлено розглядали все довкола, а тоді пішли на другий поверх, та там не було нічого цікавого.
Коли друзі вже хотіли зійти вниз, раптом почули голоси. Увійшли двоє. Один із них був старий глухонімий іспанець, що його останнім часом один чи два рази бачили в містечку, а другого хлопці не знали. Іспанець був закутаний у плащ; у нього були волохаті білі бакенбарди; довге сиве волосся спускалося з-під його сомбреро; очі прикривали зелені окуляри. Коли вони ввійшли, "другий" щось пошепки розповідав. Обидва сіли на землю поряд, швидко "другий" забув про обережність і почав говорити голосніше. Раптом Том і Гек зрозуміли, що "глухонімий" іспанець, який у цьому будинку вмів говорити, не хто інший, як індієць Джо. Чоловіки говорили про якесь діло. Виявилося, що вони вчора бачили хлопців на пагорку і боялися, щоб їх не помітили. Том і Гек затремтіли від страху, почувши ці слова.
Волоцюги дістали харчі й заходилися снідати. Індієць Джо сказав напарнику, щоб йшов вгору річкою, куди йому треба, і чекав вістей від нього. А індієць збирався зазирнути до містечка, потім вони разом мали податися в Техас. "Другий" пристав на це. Незабаром обидва заснули. Том з Геком не змогли втекти, по під їхніми ногами скрипіли дошки.
Довелося чекати аж до вечора. Волоцюги прокинулися і відкопали у кімнаті мішок зі сріблом, який раніше тут сховали. Хлопці почули, що там було 600 доларів. Жадібними очима стежили вони за кожним рухом волоцюг. Та коли індієць Джо ще раз вдарив у яму ножем, то наштовхнувся на якусь скриньку. Приятель Джо сказав, що бачив неподалік лопату й кайло. Чоловіки принесли інструменти й відкопали невелику скриньку, у якій знайшли золото. Тепер незнайомий переконував індійця, щоб той не робив якоїсь справи. Та метис відповів, що це зовсім не грабіж, а помста.
Раптом волоцюги почали міркувати, звідки тут могли взятися кайло і лопата. Вони боялися залишати свої гроші тут, щоб часом хтось не прийшов і не відкопав. Джо сказав, що забере гроші у номер другий, під хрестом. Раптом він сказав, що ті, хто принесли інструменти сюди, могли сховатися нагорі. Хлопці затамували подих, а індієць Джо пішов до сходів. На східцях почулися важкі кроки. Раптом зогнилі дошки зламалися, і індієць Джо впав додолу серед уламків сходів. Більше він не намагався вийти нагору.
Незабаром волоцюги вислизнули з будинку в темряву і попрямували до річки з своєю коштовною скринькою. Том і Гек не пішли за ними, а вирушили в напрямі до містечка іншою дорогою, по горі. Друзі вирішили стежити за індійцем, коли той знову прийде до міста і стане шукати нагоди виконати свою "помсту". Може, таким чином їм пощастить дійти за ним до "номера другого" і забрати гроші собі. Раптом Том з Геком зрозуміли, що помста може стосуватися їх. Вони довго говорили про це і вирішили, що метис, очевидно, мав на увазі когось іншого або принаймні говорив лише про Тома, бо тільки Том давав проти нього свідчення на суді. Дуже, дуже мало заспокоювала Тома думка, що йому самому загрожує небезпека. Він гадав, що в товаристві було б значно легше.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
ТРЕМТИТЬ І ВИСЛІДЖУЄ
Пригоди цього дня мучили Тома всю ніч. Чотири рази він тримав цей коштовний скарб у своїх руках, і чотири рази скарб зникав, коли Том прокидався. Вранці він навіть думав, ніби все це трапилося в іншому світі або дуже давно.
Том нашвидку поснідав і пішов шукати Гека. Той сидів на кормі човна-душогубки. Вигляд у нього був дуже сумний. Гек жалів, що вони залишили ці кляті інструменти під деревом. Якби їх там не було, гроші були б у їхніх руках.
Том вирішив, що їм обов'язково треба вислідити індійця. Хлопці дійшли до думки, що "номер два" — це номер кімнати у корчмі. У містечку було тільки дві корчми. Том швидко довідався, що в кращій корчмі, в номері другому давно жив молодий адвокат. У гіршій корчмі номер другий був якийсь таємничий. Син корчмаря розказав Томові, що ця кімната була завжди замкнена і з неї виходять тільки вночі. Задні двері цього другого номера виходили у маленький завулок між корчмою і старим складом цегли. Том і Гек придумали роздобути побільше ключів і першої ж темної ночі піти туди й спробувати відімкнути ці двері. Гек мав слідкувати за індійцем Джо, бо той казав, що збирається зайти до містечка і ще раз пошукати нагоди здійснити свою помсту.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
У ЛІГВІ ІНДІЙЦЯ ДЖО
Цього ж вечора Том і Гек до 9 години блукали поблизу корчми. Один пильнував здалеку вхідні двері, а другий — двері, що виходили в провулок. Ніхто не ввійшов до провулка і не вийшов звідти. Згодом Том пішов додому, а Гек вартував ще до 12 ночі.
У вівторок хлопцям так само не пощастило. У середу теж. Але в четвер Том втік із дому, взявши бляшаний ліхтар своєї тітки і великий рушник, щоб прикрити ліхтар, коли буде потреба. Ліхтар він сховав у Гековій діжці з-під цукру, і обидва стали на чати. Об одинадцятій годині корчму зачинили і погасили в ній світло. Ніхто не входив у провулок і не виходив звідти. Том витяг свій ліхтар, засвітив його в діжці, туго обгорнув рушником, і обидва сміливці нишком поповзли в темряві до корчми. Гек стояв на варті, а Том увійшов до провулка. Гек довго чекав друга, а потім Том прибіг і сказав, що треба тікати. У зруйнованій різниці край містечка, куди вони прибігли, Том розповів, що двері у номер два були зовсім не зачинені, а коли він зайшов, то побачив п'яного індійця Джо, який спав. Гек сказав, що тепер саме час забрати скриньку, але Том вважав, що не варто ризикувати, бо біля індійця лише одна порожня пляшка. Тож хлопці вирішили, що Гек буде стежити щоночі, поки не станеться так, що індійця не буде в кімнаті. Тоді Гек покличе Тома і вони викрадуть скриньку.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
ГЕК РЯТУЄ ВДОВУ
У п'ятницю вранці Том почув радісну звістку: з канікул повернулася родина судді Течера. Том зустрівся з Беккі, і вони чудово провели час. Наступного дня мав відбутися пікнік, на який були запрошені всі діти містечка.
Тієї ночі Гек не подав сигналу. Зранку усі діти під крильцем кількох юних леді і джентльменів сіли на пароплав, який повіз їх на другий берег. Сід хворів і не міг узяти участі в цій прогулянці; Мері лишилася вдома, щоб йому не було нудно. На прощання місіс Течер сказала Беккі, щоб вона заночувала в якої-небудь дівчинки, що живе біля пристані, бо пароплав повернеться пізно. Том вмовив дівчинку ночувати з ним у вдови Дуглас, бо там завжди дають вершкове морозиво. Хлопець згадав, що цієї ночі Гек може прийти і дати сигнал. Та все ж таки Том не міг відмовитися від наміру погуляти у вдови Дуглас.
За три милі від містечка пароплав зупинився навпроти порослої лісом долини і причалив до берега. Юрба посунула на берег. Через деякий час хтось запропонував йти до печери на горі. Діти озброїлися свічками і рушили. Всередині печери була маленька кімната з каміння. Помалу процесія стала спускатися вздовж крутого спуску головної галереї. За кожні кілька кроків обабіч головного ходу відгалужувалися ще вужчі ходи, бо печера Мак-Дугала була тільки величезним лабіринтом покручених і кривих коридорів, що сходились і знову розходились, але нікуди не мали виходу. Говорили, що тут можна блукати протягом довгих днів і ночей і ніколи не знайти виходу.
Більшість молодих людей вивчила тільки невелику частину печери. Звичайно ніхто не наважувався йти далі. Том Сойєр знав печеру не більше, ніж усі інші. Діти почали заходити в бічні ходи, зустрічали одне одного у тих місцях, де коридори знову з'єднувалися. Помалу мандрівники купками вибігали до виходу, захекані, веселі, вкриті з голови до ніг свічним лоєм і глиною. Уже був вечір, діти пішли на пароплав, щоб відправитися додому.
О 10 годині містечко заснуло тихим сном, але Гек вартував. Коли в корчмі погасли вогні, він подумав, чи не краще махнути на все рукою і піти спати. Та раптом він побачив, що двоє злочинців відносять кудись скарб у скриньці. Не було часу кликати Тома, тому Гек вирішив, що сам прослідкує за чоловіками.
Злочинці видиралися стежкою на пагорок, де стояв будинок удови Дуглас. Коли індієць Джо побачив, що у неї досі горить світло, він сказав, що там, мабуть, гості, тому треба почекати. Джо розповів напарнику, що хоче помститися, бо чоловік вдови був суддею і колись запроторив його до тюрми. Почувши це, Гек кинувся тікати і прибіг до будинку валлійця. Старий і два його сини спитали, що сталося. Гек розповів про спланований напад на вдову. За три хвилини старий з синами, добре озброєні, були вже на горі і навшпиньки йшли стежкою між кущами, тримаючи зброю напоготові. Гек сховався за великим каменем і скоро почув тріск пострілів і чийсь крик. Хлопець не став чекати далі. Він скочив і побіг з гори так швидко, як тільки могли нести ноги.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ
ГЕКОВА РОЗПОВІДЬ
У неділю вранці, тільки-но почало розвиднятися, Гек видерся на гору і постукав до старого валлійця. В домі ще спали, але це був сторожкий сон, бо всі ще не встигли заспокоїтися після нічної пригоди. Безпритульного хлопця прийняли дуже гостинно. Він довідався, що ті мерзотники гайнули із стежки в кущі, бо старий валлієць чхнув і видав себе. Хлопці стріляли, але злочинці кинулись тікати через ліс. Шериф влаштував облаву в лісі. Гек розповів, що встиг трохи розгледіти злочинців, один з них — глухонімий іспанець, що бував у містечку разів два, а другий — у лахмітті, огидна пика.