Його палиця і лінійка тепер рідко лежали без діла. Бив містер Доббінс боляче і карав за найнікчемніші провини. Бідолашні малюки вдень терпіли страх і біль, а вночі будували плани жорстокої помсти. Вони не пропускали випадку зробити учителеві якусь дрібну капость.
Нарешті учні влаштували змову і придумали план, що обіцяв їм блискучу перемогу. Вони поділилися таємницею з сином маляра, що малював вивіски, і умовили його допомогти їм. Хлопець дуже зрадів, і воно не дивно: учитель харчувався в будинку його батька, і в хлопця було досить причин ненавидіти лихого педагога. Перед усякою великою подією вчитель любив підкріпитися вином, і син маляра обіцяв товаришам, що напередодні іспитів, як тільки той вип՚є й засне в своєму кріслі, він "зробить усю цю штуку", а потім розбудить його й відведе до школи.
Настав урочистий день іспитів. О восьмій годині вечора будинок школи було яскраво освітлено і прикрашено вінками, квітами й гірляндами з листя. Учитель сидів, як на троні, у великому кріслі, на високому помості. Було видно, що він добре випив. Три ряди лав з кожного боку і шість рядів посередині займали урядові особи містечка та батьки учнів. За лавами дорослих сиділи школярі, які мали відповідати на іспиті. Діти були добре вмиті і пишно одягнені.
Почалося з того, що малий хлопчик проказав віршик, а дівчинка пролепетала: "Було ягня у Мері". Потім дуже впевнено на естраду вийшов Том Сойєр і почав декламувати: "Дайте мені волю або дайте мені смерть!". Та, дійшовши до половини, він запнувся і, зовсім збентежений, зійшов з естради. Далі йшли інші перлини декламації. Потім були вправи з читання і з граматики. Жалюгідний латинський клас з честю продекламував свої добре визубрені фрази. Далі юні леді особисто читали свої власні твори, у яких мусила бути думка, що могла б задовольнити релігійних людей. Все це було довго і нудно. Котрась з дівчат прочитала з десять сторінок рукопису. Її твір було визнано найкращим за цілий вечір. Міський голова, даючи авторці нагороду, виголосив теплу промову.
Учитель, остаточно осоловілий від вина, відсунув своє крісло і, ставши спиною до аудиторії, почав малювати на дошці карту Америки, щоб потім проекзаменувати всі класи з географії. Але рука погано слухалася його, і в класі залунало стримане хихотіння. Він намагався виправитись. Стирав малюнок і малював знову, але виходило ще гірше, і хихотіння лунало голосніше. Коли справа пішла на краще, сміх все одно не припинився. Та воно й не дивно! Якраз над головою вчителя в стелі був отвір, і через отвір повільно спускалася кішка на мотузку, причому голова її була туго закручена ганчіркою, щоб вона не нявкала. Коли кішка опустилася до його голови, вона у відчаї схопилася пазурами за перуку вчителя і разом з своєю здобиччю миттю була втягнута в отвір на горище. А навколо голого черепа містера Доббінса несподівано розлилося сяйво, бо син маляра позолотив йому лисину! Отак помстилися хлопці. Після цього настали канікули.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ
ТОМ ЧЕКАЄ КАРИ НЕБЕСНОЇ
Том записався до нового товариства "Юних друзів тверезості", бо членам цього товариства видавали шикарні відзнаки. Він пообіцяв не курити, не жувати тютюну і не лаятись. Після цього Том зробив нове відкриття: коли хочеш, щоб людина щось зробила, нехай вона пообіцяє, що не буде цього робити ніколи. Відразу ж йому захотілося курити й лаятись, та сподіванка з'явитися перед публікою в яскраво-червоному шарфі стримувала його.
Том чекав на смерть мирового судді Фрезера, щоб на його похороні пишатися червоним шарфом. Коли старий одужав, Том одразу ж подав заяву про вихід із товариства, але в цей-таки вечір судді стало гірше і він помер. Том мало не лопнув від заздрощів, коли його колишні товариші крокували у похоронній процесії в червоних шарфах. Зате Том був знову вільним хлопцем. Тепер він міг курити й лаятися скільки завгодно. Але йому цього зовсім не хотілося.
Літні канікули чомусь здавалися йому нудними. Він пробував писати щоденника, разом з Джо Гарпером зібрав групу музикантів, грався з хлопцями три дні в цирк, та все одно йому було нудно.
Беккі Течер поїхала на літо з батьками до свого рідного містечка Константинополя. Після її від'їзду життя ніби потьмарилось. Увесь час Тома гнітила жахлива таємниця вбивства. І раптом Том захворів на кір. Він провів 2 тижні у ліжку. Коли одужав, пішов у місто і побачив, що всі впали в релігійну гарячку: Джо Гарпер вивчав Біблію, Бен Роджерс відвідував бідних жителів з кошиком релігійних книжок, навіть Гекльберрі Фінн зустрів його цитатою з Біблії. Наступного дня знов довелося кликати лікарів: до Тома повернулася хвороба. Він пролежав ще 3 тижні. Та цього разу, коли Том вийшов на вулицю, він побачив, як Джо Гарпер і Гек Фінн вминали украдену диню. До них, як і до Тома, повернулась колишня хвороба.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
ПОРЯТУНОК МЕФА ПОТТЕРА
У містечку призначили день суду над убивцею, і всюди говорили тільки про це. Том зустрівся з Геком і запитав, чи той нікому не розповідав їхньої таємниці. Гек боявся за своє життя та й Том теж, тому вони ще раз надзвичайно урочисто заприсяглися нічого нікому не говорити. Та хлопцям було жаль Поттера. Гек згадав, як той одного разу віддав йому пів рибини, а сам лишився голодний. І частенько чоловік захищав Гека і визволяв з біди. Хлопці довго говорили, а ввечері пішли до маленької самітної в'язниці. Вони дали Поттерові трохи тютюну й кілька сірників. Він сидів на першому поверсі, і вартових поблизу не було.
Поттер подякував хлопцям, бо тільки вони провідували його, хоч він колись часто лагодив усім хлопцям повітряних зміїв і всякі речі, показував їм, де краще ловиться риба, приятелював з ними і допомагав їм, як тільки міг. Поттер просив Тома і Гека ніколи не пити проклятої горілки.
Том повернувся додому зовсім пригнічений. Наступні два дні він вештався навколо будинку суду. Гек теж це робив, але вони старанно уникали один одного. Кожен намагався одійти від суду, але завжди негайно ж повертався.
На кінець другого дня в містечку говорили, що свідчення індійця Джо незаперечні. Того вечора Том повернувся додому дуже пізно і вліз до спальні через вікно. Він був страшенно схвильований і довго не міг заснути.
Наступного ранку все містечко прийшло на суд. Шериф оголосив засідання відкритим. Почали викликати свідків. Перший бачив, як Меф Поттер умивався біля струмка рано-вранці того дня, коли виявлено було вбивство. Свідок розповів, що, побачивши його, Меф Поттер негайно кинувся тікати. Наступний свідок засвідчив, що він знайшов ніж біля трупа. Третій свідок присягнув, що він часто бачив цей ніж у руках Поттера. Адвокат чомусь навіть не пробував врятувати свого клієнта. Коли прокурор сказав, що цей страшний злочин зробив не хто інший, як Поттер, оборонець попросив до слова Томаса Сойєра.
У хлопця був розгублений вигляд, бо він страшенно боявся. Його змусили присягнути. Потім він почав відповідати на питання. Хлопець сказав, що 17 червня опівночі був на цвинтарі з дохлою кішкою. Йому сказали не називати ім'я його супутника, якого у свій час теж допитають. Том розповідав про все, що тоді сталося, а публіка слухала, роззявивши роти. Загальне хвилювання дійшло краю, коли Том дістався до сцени вбивства. Раптом у залі торохнуло скло: індієць Джо стрибнув у вікно і втік.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
ВЕЛИЧНІ ДНІ — ЖАХЛИВІ НОЧІ
Том ще раз став уславленим героєм, а місцева газетка розхвалила його до неба. Його дні були днями слави й радості, але ночі були повні жаху. Індієць Джо затьмарював усі його сни і загрожував йому лютою помстою. Бідолашний Гек також перебував у стані тривоги і страху, хоч про його участь знав тільки адвокат.
Індійця Джо шукали по всій окрузі, обіцяли винагороду за його голову, але злочинця так і не знайшли. Із Сент-Луї приїхав поліцейський шпиг, але не знайшовши Джо, скоро поїхав назад. Том почував себе в страшній небезпеці.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
ПОШУКИ ЗАКОПАНОГО СКАРБУ
Якось Том відчув непереможне бажання копати землю, щоб знайти сховані скарби. Він вирушив шукати Джо Гарпера, але не знайшов його. Потім він подався до Бена Роджерса, але той пішов ловити рибу. Нарешті натрапив на Гека Фінна, і той погодився. Том вважав, що скарби знаходяться найчастіше під будинками, де живуть привиди. Такий старий будинок, де водиться нечиста сила, був за річкою. І ще там була купа дерев з сухими гілками, а під ними теж бувають скарби.
Вони дістали скалічене кайло та лопату і вирушили в похід. Іти треба було три милі. Прийшли вони червоні, захекані і розтяглися в холодку найближчого ясена, щоб відпочити й покурити. Гек говорив, що коли знайде скарб, то щодня купуватиме пироги з м'ясом і склянку содової води, а коли приїде цирк, ходитиме щодня до цирку. Том мріяв купити собі барабан, шаблю, червону краватку, бульдога-цуценя і одружитися. Гек взагалі не хотів одружуватися, бо колись його мама завжди била його батька. Том пообіцяв, що коли одружиться, візьме Гека до себе і вони житимуть втрьох.
Друзі пів години копали, але нічого не знайшли. Покопали ще з пів години. Знову ніяких наслідків. Вони знайшли інше місце і знову почали копати. Потім Том запропонував копати під старим деревом на Кардіфській горі, за будинком удови. Хлопці знову копали, але марно. Зрештою вони вирішили закінчити справу неодмінно сьогодні ж уночі, бо, коли хтось побачить ями, то миттю догадається, що тут робилось, і сам відкопає скарб.
Вночі, близько дванадцятої години, хлопці прийшли до того самого місця і сіли під деревом. Вони приблизно визначили, коли настала північ, помітили, куди падає тінь від сухої гілки дерева, і стали копати. Знову вони нічого не знайшли, а ще їм стало моторошно. Том сказав, що треба йти копати у старий будинок, де живуть привиди.
Хлопці зійшли з пагорка. Посеред долини, освітленої місяцем, самітно стояв зачарований будинок. Паркан навколо нього давно розвалився; ганок заріс бур'яном; димар упав; у вікнах не було шибок; ріжок даху провалився. Друзі далеко обійшли жахливий будинок і повернулися додому лісом по другому схилу Кардіфської гори.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
СКАРБ ВИКРАЛИ РОЗБІЙНИКИ
Наступного дня хлопці знов прийшли до сухого дерева; вони хотіли взяти свої інструменти і піти до зачарованого будинку.