Ріші пішов у хлів і побачив у кутку непоказного чоловіка, який міцно спав.
Після вечері батько замкнув Лорі у її кімнаті і спокійно ліг спати. Тим часом Гренуй приготував усе для злочину. Він витяг полотнину, намастив її жиром, згорнув намащеним досередини. Взяв лопаточку, ножиці й дрючка і вислизнув надвір. Там він дістав драбину і пробрався до напіввідчиненого вікна дівчини.
Гренуй проник до кімнати, убив дівчину, роздягнув і загорнув у полотно. Волосся зістриг і загорнув у її нічну сорочку. Почекавши кілька годин, він здер полотно, зібрав рештки жиру лопаточкою. Останні мазки помади витер Лориною спідньою сорочкою, протер усе тіло з голови до ніг, старанно визбируючи рештки її аромату. Він не потрудився навіть прикрити труп. Драбиною спустився на подвір'я і втік.
Зранку Антуан Ріші виявив тіло дочки. Звістка про вбивство Лори Ріші швидко облетіла Грас та його довкілля. Після вбивства почався розшук злочинця. Його бачили. Очевидно, то був отой дивакуватий підмайстер-дубильник, що ночував у хліві заїзду Напуля. Було схоплено кількох підмайстрів-дубильників у Грасі, Опіо та Гурдоні, з яких один мав нещастя шкутильгати. Його збиралися вже піддати катуванню, коли на десятий день службовець міської охорони розповів, що біля брами Кур якийсь чоловік розпитував про шлях, яким того ранку поїхав другий консул зі своїм почтом. Він також помітив, що цей чоловік помітно шкутильгав.
За годину по тому Гренуя заарештували. У його повітці знайшли сукні та волосся усіх 25 дівчат. Знайшовся дрючок, яким жертви були вбиті, і полотняна мандрівна торба. На суді Гренуй лише повторював, що дівчата йому були потрібні, тому він їх і вбивав. Судді вважали його душевно хворим. Суд постановив, що Гренуй повинен бути виведеним до міської брами Кур і там, обличчям до неба, прив'язаним до дерев'яного хреста, отримати 12 ударів залізним прутом по живому тілі, які роздроблять йому суглоби рук, ніг, стегон та плечей, а потому висіти на хресті аж до смерті.
Перед катуванням Гренуй весь час спав. Тим часом майдан біля брами Кур готували для страти. Теслі будували ешафот, а кат, пан Папон, якому вже кілька років не доводилося ламати кістки жодного злочинця, замовив собі в коваля важкого чотиригранного залізного кийка й пішов з ним на різницю, щоб випробувати на тушах тварин свої удари.
Громадяни готувалися до події, як до величезного свята. Антуан Ріші попросив віддати йому волосся та одяг своєї доньки. Він поніс їх до Лориної кімнати, поклав на доньчине ліжко і не залишав кімнати цілий день і цілу ніч. Ріші хотів бачити Гренуя тільки під час страти, коли той лежатиме на хресті і на нього впаде дванадцять ударів. А коли люди розійдуться, він вартуватиме, дивлячись йому в очі, поки ця гадина не здохне…
На страту зібралося добрих 10 000 людей. Десь о третій з'явилися пан Папон та його помічники. Помічники внесли хрест. О четвертій почала заповнюватися трибуна. Можна було побачити багато шляхетних осіб. Ріші прийшов у всьому чорному. Останнім прийшов єпископ. Згодом приїхав парокінний візок − закритий екіпаж лейтенанта поліції. Звідси вийшли лейтенант поліції, за ним − офіцер охорони і, нарешті, Гренуй у святковому одязі.
Раптом сталося щось подібне до дива. Усі люди переймались непохитною вірою: Гренуй аж ніяк не може бути вбивцею. Їх охопило нездоланне почуття симпатії, ніжності, несамовитої закоханості, ще бозна-чого, можливо, навіть кохання до вбивці. Офіцер охорони та лейтенант, усі почесні особи дали волю почуттям. Єпископ віддався релігійному екстазові. Люди дедалі безсоромніше віддавалися почуттям, викликаним з'явою Гренуя. Усі вважали Гренуя найкращим, найпривабливішим і найдосконалішим створінням, яке тільки можна собі уявити. Зрештою страта перетворилася на найбільшу вакханалію. Усі злягалися з ким попало. Це було жахливо.
Гренуй стояв і посміхався, бо спромігся зробити себе улюбленцем світу. Так, він − Великий Гренуй. Він був справді таким, як колись у своїх самозакоханих фантазіях. У цю мить Гренуй переживав найбільший тріумф свого життя. І він видався йому жахливим, бо Гренуй не мав з того жодного задоволення. В ту мить, коли він вийшов із екіпажу на осяяну сонцем площу, із запахом парфумів, що збуджують людську любов, із запахом, над яким він працював протягом двох років, у ньому знову повстала вся огида до людей. Йому хотілося, щоб тепер вони його убили. Раптом Ріші вискочив перед Гренуєм, припав до його грудей і, плачучи, шепотів: "Прости мені, мій сину, мій любий сину, прости мені!" Гренуй утратив свідомість і впав додолу.
Отямився Гренуй у ліжку Лори Ріші. Ріші сказав, що муніципальна рада скасувала вирок, усі свідки зреклися показань. Гренуй може стати його сином і спадкоємцем. Коли Ріші вийшов, Гренуй втік.
Мешканці Граса прокинулися в жахливому похміллі. Усі було соромно. По обіді відбулося засідання Муніципальної ради, де вирішили негайно прибрати трибуну й ешафот. Одночасно відбулося засідання суду. Магістрат вирішив розпочати новий процес проти досі невідомого вбивці 25 дівчат у районі Граса. Вже наступного дня заарештували Домініка Дрюо, у халупі якого було зрештою знайдено одяг і волосся всіх жертв. Його повісили. Життя знову потекло звичним річищем.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
25 червня 1767 року Гренуй був уже в Парижі. То був найспекотніший день року. Було точнісінько так, як у день Гренуєвого народження. Він прийшов на Кладовища невинних. Навкруги не було видно жодної живої душі. Трупний сморід став таким важким, що пощезали навіть могильники. Лише за північ тут почала збиратися всіляка потолоч: злодії, вбивці, розбійники, проститутки, дезертири, неповнолітні злочинці. Гренуй став перед ними і вилив на себе всі парфуми.
Вони відчули непереборну тягу до цієї людини-янгола. 20 чи 30 людей оточили Гренуя. Кожен хотів доторкнутися до нього, урвати собі бодай шматочок від нього. Вони позривали з нього одяг, повидирали волосся, здерли шкіру з тіла, обскубли його, вп'яли кігті й зуби в його м'ясо, напавши на нього, мов гієни. Ножами і сокирами люди знищили Гренуя до останньої кісточки.
Коли канібали знову зібралися біля вогнища, то не наважувалися поглянути одне на одного. Вони думали, що на таке страхіття не будуть спроможні ніколи й нізащо. Та раптом в їхніх похмурих душах заворушилося щось приємно-світле. Вони надзвичайно пишалися собою. Вони вперше зробили щось із любові.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу