Джеймс Метью Баррі — Пітер Пен і Венді (скорочено за перекладом Н. Трохим)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 4 з 6

І щиро, як ніколи, він розповів, що колись думав, що його мама завжди буде тримати вікно відчиненим для нього, і тому не повертався додому багато-пребагато днів і ночей, і аж згодом прилетів назад. Але вікно вже було зачинене, а в його ліжечку вже спав інший хлопчик.

Венді хотіла повернутися додому, але хлопчики не хотіли відпускати її. "Нам буде ще гірше, ніж до того, як вона тут з'явилася", − галасували вони. Її вже хотіли в'язати і брати в полон, коли вона гукнула до Дуди, щоб допоміг. Дуду вважали найдурнішим, але він сказав: "Я просто Дуда, і ніхто не зважає на мене. Але кожному, хто поведеться з Венді не так, як личить англійському джентльменові, я розіб'ю пику до крові". Пітер нізащо не затримував би жодну дівчину в Небувалії проти її волі, тож він домовився з індіанцями, що вони проведуть Венді з братами через ліс, а потім попровадить їх через море.

Дзенька була щаслива чути, що Венді покидає їх. Хлопчаки з безмежним смутком дивилися на Венді, яка вже разом з Джоном і Майклом приготувалася до подорожі. Діти почувалися нещасними не лише тому, що ось-ось мали її втратити, а й тому, що відчули, що вона вирушає назустріч чомусь доброму і приємному, куди їх не запросили. Венді запропонувала хлопчикам йти з ними, адже її батьки приймуть усіх. Пітер дозволив хлопчикам йти, і всі негайно кинулися збирати речі.

Щоб показати, що від'їзд аніскільки не тривожить його, Пітер почав стрибати по кімнаті і весело вигравати на своїй бездушній сопілці. Він багато думав про мамів, але пам'ятав про них лише погане. Пітер хотів завжди залишатися маленьким хлопчиком і бавитися.

Дзенька уже мала вести дітей, але саме тоді вгорі над оселею почувся брязкіт зброї: пірати напали на індіанців. Венді та хлопчики простягнула руки до Пітера, просячи не покидати їх. Пітер вихопив меч, приготувавшись до битви.

РОЗДІЛ 12. ВИКРАДЕННЯ ДІТЕЙ

Піратський напад став для індіанців повною несподіванкою. Гак навіть не спромігся почекати, поки скінчиться ніч, і першим завдав удару − проти всіх правил кинувся в бій. Індіанці безпомічно кинулися врозтіч від капітана. Полягло багато воїнів − цвіт племені пікканіні. Але не всі вони загинули без відплати: було вбито й багато піратів. Тигрова Лілея і жалюгідні залишки племені змогли пробитися крізь оточення.

Гак хотів зловити Пітера і Венді. Тепер він думав, як спуститися вниз тими дуплавими стовбурами, або ж як загнати під землю його вірних псів? Гак обмацав своїми хижими очима кожного з них, визначаючи, хто найтонший.

А що там у хлопчиків? Побоїще вгорі, над домом, скінчилося так само раптово, як і почалося. Пірати пильно підслуховували у кожному дуплі і почули слова Пітера: "Якщо перемогли індіанці, вони почнуть бити в тамтами − це їхній сигнал перемоги". Смі якраз натрапив на тамтам і тепер сидів на ньому верхи. Гак наказав бити в тамтами. Приречені діти відповіли радісними вигуками, майже відразу всі знову почали прощатися з Пітером. Тихо і чітко Гак віддав накази: розташуватися по одному біля кожного дерева, а решті вишикуватися в шеренгу з інтервалом між собою в один метр.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ 13. А ВИ ВІРИТЕ, ЩО ФЕЇ БУВАЮТЬ?

Першим зі свого дерева висунувся Кудрик. Він потрапив з дупла просто в руки Чекко, хлопчика жбурляли від одного до іншого, аж поки він не впав під ноги Чорного пірата. Усіх інших хлопчаків вихопили з їхніх дерев так само жорстоко: їх по двоє-троє підкидали в повітря, перекидали з рук в руки, як вантажать на корабель тюки з товаром. Зовсім інакше поставилися до Венді, що вийшла зі сховку останньою. З іронічною люб'язністю Гак зняв перед нею капелюха, запропонував руку і так супроводжував до того місця, де усім зав'язували роти. Він це зробив з таким тактом і був такий незрівнянно галантний, що просто зачарував Венді, яка навіть не подумала кричати.

Дітей зв'язали так, щоб вони не могли полетіти. Полонених і піратів Гак відправив на корабель, а сам підійшов навшпиньки до дерева Ледь-Ледя, щоб переконатися, що зможе у нього пролізти. Річ у тому, що у дереві Ледь-Ледя був більший прохід. Гак ступив у дупло і тихо пішов назустріч невідомому.

Тим часом Пітер міцно спав на ліжку, не здогадуючись про трагедію, що розігралася на поверхні. Перед сном він вирішив не пити ліків, які залишила йому Венді, щоб зробити їй прикрість. Гак побачив зухвалість Пітера навіть уві сні. Оця невимушена зухвалість збудила лють у його серці. Краєм ока пірат помітив мікстуру Пітера, що стояла на полиці, − до неї легко було дотягнутися. Гак налив туди смертельної отрути, яку завжди мав при собі. Потім пірат виповз із дерева на поверхню.

Пітер прокинувся, коли прилетіла Дзенька. Її личко пашіло, а сукня була вся в болоті. Фея розповіла про те, що сталося з Венді і хлопчиками. Серце Пітера мало не вистрибнуло з грудей, коли він це почув. Венді, зв'язана, на піратському кораблі, вона, котра так любила, щоб усе було як слід! "Я врятую її!" − вигукнув він, хапаючись за зброю. А тим часом раптом подумав про те, що міг би зробити для неї приємність. Він вирішив випити ліки. Дзенька просила не пити, бо чула, що Гак бурмотів собі під ніс, коли ішов лісом. Пітер не повірив, що там отрута, і підніс склянку, щоб випити. Часу для слів уже не було − настав час діяти, і одним блискавичним рухом Дзенька опинилася між його губами і склянкою і тут же випила усе до дна. Фея помирала, а Пітер не розумів, чому Дзенька випила отруту, щоб врятувати його. З кожною секундою її сяйво все слабшало, і він знав, що коли воно згасне, її вже не стане. Вона сказала, що, можливо, якби діти вірили в те, що феї бувають, вона могла б знову стати на ноги. Поряд не було дітей, і стояла ніч; але Пітер звернувся до всіх, кому якраз снилася Небувалія. Діти таки врятували Дзеньку своєю вірою в неї.

Пітер побіг рятували дітей. Він промовив таку жахливу присягу: "А тепер − або Гак, або я!"

РОЗДІЛ 14. ПІРАТСЬКИЙ КОРАБЕЛЬ

Один-єдиний зелений вогник мерехтів над Дитячою бухтою, біля гирла річки Піратів, вказуючи на те місце, де низько у воді стояв бриг на ім'я "Веселий Роджер" − побитий, облуплений і немитий. Кілька піратів перехилились через фальшборт, інші грали на бочках в кості і в карти; а четверо втомлених матросів, які несли дітей у Маленькому будиночку Венді, спали на палубі. Гак міряв кроками палубу і думав. Це була година його тріумфу. Але не було радості в його ході. Гак був дуже пригнічений і страшенно самотній.

Гак − не справжнє його ім'я. Він закінчив престижну школу і ще й досі тримався своїх давніх звичок − наприклад, про це свідчив одяг, до якого він ставився дуже уважно. Найбільше його непокоїв сумнів: чи це, бува, не ознака поганих манер − весь час думати про гарні манери?

Чомусь його навідало передчуття швидкої смерті. Гак відчув понуре бажання виголосити передсмертну промову, але зараз не мав на це часу. Та довго він не страждав: коли інші пірати почали п'яні танці, він закричав: "Ану тихо, ви, нікчеми, бо як запущу у вас якорем!" Тоді наказав привести в'язнів. Бідних в'язнів приволокли з темниці − всіх, окрім Венді − і вишикували перед ним. Гак оголосив, що усі зараз "прогуляються по дошці" (так пірати називали страту засуджених на смерть, яких змушували пройти по дошці, що виступала далеко за борт, і кинутися в море), але двох він може залишити, бо потрібні юнги. Та хлопці відмовилися ставати його юнгами. Джон і Майкл вдали, що ще вагаються, і навіть обирали собі нові імена, але вкінці теж відмовилися ставати юнгами Гака.

Джукс і Кекко готували смертоносну дошку. Привели і Венді. Під час усіх цих перипетій Гак, що вважав себе за справжнього джентльмена, забруднив свій гофрований комір і раптом зрозумів, що Венді це побачила. Поспішним рухом він спробував приховати бруд, але було вже пізно. Гак наказав їй, як матусі, сказати останнє слово хлопчикам. "Ось моє останнє слово, дорогі мої хлопчики, "Ми сподіваємося, що наші сини загинуть гідно, як личить справжнім англійським джентльменам"", − сказала Венді. Гак розлютився і наказав прив'язати її до щогли. Тоді він сказав: "Я врятую тебе, якщо ти пообіцяєш бути моєю мамою". Венді не могла дати такої обіцянки. "Краще взагалі ніколи не мати дітей", − відповіла вона з відразою. Раптом почулося жахливе крокодилове цокання. Страшно було бачити, як Гак перемінився. Звук усе ближчав, але швидше за нього прийшла страшна думка: крокодил зараз опиниться на кораблі! Пірати скупчились довкола Гака і відвернулися від того, що вилазило на борт. Вони й не думали змагатися з ним.

Лише коли Гак зник з очей, хлопчики кинулися до борту, щоб подивитися, як крокодил буде вилазити на корабель. І це був найбільший сюрприз − вони побачили Пітера. Він дав дітям знак, щоб вони не кричали від захвату, бо це могло б пробудити підозри. І так, цокаючи, вибрався на палубу.

РОЗДІЛ 15. А ТЕПЕР − АБО ГАК, АБО Я!

Коли ми бачили Пітера востаннє, він скрадався островом з пальцем на вустах і з кинджалом напоготові. Він бачив, як його обігнав крокодил, який чомусь більше не цокав. Напевно, годинник просто зупинився.

Пітер почав міркувати над тим, як обернути цю катастрофу собі на користь, і вирішив… сам цокати, щоб хижаки думали, що він крокодил, і не чіпали його. Пітер цокав так довго, що вже звик і навіть не помічав цього. А якби помітив, то перестав би, бо геніальна ідея проникнути на корабель за допомогою крокодилячого цокання ще не спала йому на гадку.

Вибравшись на піратський корабель, він подумав: "Який же я розумний!". Саме цієї миті Ед Тейнт, інтендант, вийшов із носового кубрика на палубу. Пітер відважив Едові доброго бебеха. Джон поклав обидві долоні на рот злощасного пірата, щоб здушити його передсмертний стогін. Пірат повалився долілиць, а четверо хлопчиків підтримали його, щоб не зчинилося шуму. Пітер подав знак, і тіло викинули за борт. Пролунав сплеск, а потім − тиша. "Один", − Ледь-Ледь відкрив рахунок. Без зайвого поспіху Пітер навшпиньки підійшов до каюти і зник у ній. Страхітливе цокання зникло.

1 2 3 4 5 6

Інші твори Джеймса Метью Баррі скорочено:


Дивіться також: