У світлі феї діти могли бути помітними, тому її сховали у капелюх Джона. Дзеньці хотілося, щоб капелюх ніс Пітер, але ця робота дісталася Джонові. Але ось Джон передав капелюха Венді, бо ненароком вдарився коліном. Майстринька Дзенька ненавиділа перебувати під опікою Венді. Раптом пірати вдарили по них з Довгого Тома. Коли нарешті небеса знову врівноважились, Джон і Майкл відшукали один одного в темряві. Пітера ударною хвилею віднесло ген аж до моря, а Венді підкинуло догори із Дзенькою. Фея тут же вилізла з капелюха і повела Венді до згуби. Венді ще не знала, що Дзенька палко ненавиділа її − ненавистю справжньої жінки.
РОЗДІЛ 5. ОСТРІВ СПРАВДЖУЄТЬСЯ
Відчуваючи, що Пітер повертається, Небувалія теж прокидалася до життя. Цього вечора загублені хлопчики шукали Пітера, пірати шукали загублених хлопчиків, індіанці шукали піратів, а хижаки шукали індіанців. Вони всі ходили колами одні за одними довкола острова, але не зіштовхувались між собою, бо рухалися всі в одному напрямку.
Хлопчики сьогодні вийшли зустрічати свого ватажка. Тепер їх було шестеро, коли рахувати Близнюків за двох. Першим ішов Дуда − найбільший невдаха зі всієї бравої команди. Завжди щось важливе відбувається саме тоді, коли він на хвильку відлучиться. Наступним іде Чубчик, веселий і добродушний, а за ним − Ледь-Ледь: він витинає свищики з дерева і захоплено танцює під власні мелодії. Ледь-Ледь − найсамовпевненіший і вічно задирає носа. Четвертим ішов Кудрик − великий бешкетник. Останніми йшли Близнюки, яких краще не описувати, щоб не переплутати.
Хлопчаки зникли у темряві, і після зовсім короткої паузи пірати вийшли на полювання, співаючи свою жахливу пісеньку. Трохи попереду від усіх виступав красень − італієць Чекко, що вирізав своє ім'я кривавими літерами на спині начальника тюрми у Гао. Далі йшов здоровенний негр. А ось − Білл Джакес, розтатуйований з голови до п'ят, і Куксон, і Джентльмен Старкі, колишній вчитель молодших класів у школі, який і досі обирає лише витончені способи вбивства; й ірландець боцман Смі, на диво добрий чоловік, і Нодлер з руками за спиною, і Ельф Мейсон, і багато інших шибайголів, які віддавна наводять жах в Іспанських морях.
Посеред них, найчорніший і найбільший, у чорному кріслі розвалився Джеймс Гак, або, як він сам писав своє ім'я, Джез Гак. Гак невимушено лежав у своїй грубо зладженій колісниці, яку тягнуть вперед його люди, а замість правої руки у нього залізний гак, яким він раз-у-раз підганяє хлопців. На вигляд він якийсь мертвотний, темноликий, з довгими кучерями. Очі в нього сині і повні глибокої меланхолії, навіть коли він чіпляє вас гаком, занурюючи його у ваше тіло. Незмінно ввічливий, як і належить справжньому аристократові, яким він себе вважає, Гак міг би, не змигнувши оком, роздерти вас на шматки, а водночас він втішається репутацією доброго оповідача. Кажуть, боїться лише вигляду власної крові: вона у нього дуже густа і має якийсь незвичайний відтінок. В зубах у капітана подвійний мундштук, змайстрований ним власноруч, завдяки якому він може курити дві сигари одразу.
Слідом за піратами, безгучно скрадаючись, ступали індіанці. В руках вони мали ножі і томагавки, а їхні оголені були обвішані скальпами. Попереду, на чотирьох, сунув велетенський Маленький Барс, прикрашений такою купою скальпів, що вони навіть трохи заважали йому пересуватися. Позаду, в місці найбільшої небезпеки, ішла Тигрова Лілея, гордо виструнчена, повноправна принцеса. Вона красуня племені пікканіні. Немає такого воїна, який не хотів би взяти цю примхливу особу за дружину, але вона відбивається від шлюбу сікачем.
За індіанцями йшли звірі: леви, тигри, ведмеді й тьма-тьменна менших тварин, які втікають від них. Цієї ночі вони дуже хочуть їсти. останнім йшов велетенський крокодил. Уся ця процесія мусить рухатися без упину не знати скільки − аж поки одна з ватаг не зупиниться або не змінить темп.
Першими випали з рухомого кола хлопчаки. Вони посідали на траву на галявині, близенько до своєї підземної домівки. Хлопці хотіли, щоб повернувся Пітер і розповів, що було далі з Попелюшкою. Вони розмовляли про Попелюшку, і Дуда запевняв усіх, що його мама дуже схожа на неї. Тільки за відсутності Пітера вони могли поговорити про мамів − на цю заборонену тему. Якраз у розпалі бесіди хлопчики почули пісню піратів. Всі сховалися, а Чубчик помчав у розвідку. На галяві росло сім великих дерев, у їхні дупла скочили хлопчики, а потім опинилися в підземній оселі.
Пірат Старкі помітив Чубчика і вже хотів стріляти, але Гак спинив його: постріл могли почути індіанці. Коли капітан і Смі залишилися самі, Гак довго і щиро розповідав боцману про своє життя. Смі дізнався, що Гак найбільше хоче помститися Пітеру, який відтяв йому руку і кинув крокодилові. Крокодилу так засмакувала рука, що він відтоді всюди переслідує пірата, але, на щастя, він проковтнув з рукою годинник, який тепер цокає, тому його чути, коли наближається.
Пірати присіли на великий гриб, який насправді був комином, і так вони виявили оселю хлопчиків. Гак і Смі підслухали розмову хлопчиків і дізналися, що Пітера немає вдома. Раптом у Гака виникла ідея: повернутися на корабель і приготувати великий масний торт, багатоповерховий, з кремом, зверху посипаний зеленою цукровою пудрою. Хлопці знайдуть торт і тут же зжеруть його весь, бо у них немає мами, яка сказала б їм, як небезпечно їсти багато масного торта з кремом. Раптом почулося цокання: наближався крокодил, тож Гак чкурнув звідти.
Хлопчики знову вийшли під відкрите небо; але жахливі нічні пригоди на цьому не скінчилися: раптом звідкись примчав захеканий Чубчик, а за ним − зграя вовків. Хлопчики вирішили, що треба подивитися на вовків крізь ноги! Вони так і зробили, тож хижаки відразу підібгали хвости і втекли. Чубчик розповів, що сюди летить велика біла пташка, дуже втомлена і стогне: "Бідна Венді". Раптом вони побачили її. Венді була вже майже у них над головами, і вони чули її жалібний стогін. Але виразніше звучав пронизливий голосок Дзеньки. Ревнива фея давно нападала на свою жертву в польоті, як на живу мішень, при кожному дотику дошкульно щипаючи. Фея гукнула хлопчикам, що Пітер хотів, щоб вони стріляли у Венді. Не в їхній натурі було ставити якісь запитання, коли Пітер віддавав наказ. Дуда вистрелив з лука, і Венді, тріпочучи, впала на землю зі стрілою в грудях.
РОЗДІЛ 6. МАЛЕНЬКИЙ БУДИНОЧОК
Дурненький Дуда стояв над тілом Венді, як герой, а фея кинулась у сховок. Хлопчики обступили Венді, і Ледь-Ледь припустив, що це не пташка, а панна, і вони її вбили. Кудрик здогадався, що це за нею літав Пітер. Дуда налякався і вирішив йти геть, та саме в ту мить почулося кукурікання Пітера: він завжди так повідомляв про своє повернення. Хлопчики вирішили сховати Венді і збилися в коло біля неї. Тільки Дуда стояв збоку. Пітер підлетів до хлопців і сказав, що нарешті знайшов для усіх маму, але раптом здогадався, що щось трапилося. Хлопці розступилися, і Пітер побачив, що в грудях у Венді стримить стріла. Пітер висмикнув стрілу, побачив на ній мітку і спитав, чия вона. Дуда признався. Двічі Пітер заносив стрілу на Дудою, щоб помститися, але його рука падала. Венді підняла руку. Насправді, вона була жива, бо стріла влучила у жолудь, який подарував Пітер.
Пітер просив Венді якнайшвидше видужувати, щоб можна було показати їй русалок. Звичайно, вона ще не могла нічого відповісти, бо була страшенно знесилена. Тим часом з'явилася Дзенька і хлопці змушені були розповісти Пітерові про злочин феї, і ніхто ніколи не бачив Пітера таким сердитим. Спершу Пітер хотів прогнати Дзеньку назавжди, але побачивши, що Венді підняла руку, він пом'якшив свій вирок: дозволив феї з'явитися через тиждень.
Хлопчики думали, що ж робити з Венді, коли вона так нездужає. Пітер вирішив, що її не можна чіпати. Усі вирішили збудувати маленьку хатинку кругом неї. За якусь мить усі поринули в роботу. Аж тут з'явилися Джон і Майкл. Вони спали на ходу, сонні волочилися по землі, зупинялися, прокидалися, ледве ступали крок і засинали знову. Кудрик пояснив їм, що вони будують хатку для Венді, тому що вони її піддані. Не відкриваючи очей, Венді заспівала, про який дім мріє. Хлопчики зробили все так, як вона хотіла: червоні стіни, великі гарні вікна. Будиночок вийшов просто гарнесенький і, безперечно, Венді було в ньому дуже зручно і затишно, хоча хлопчаки, на жаль, тепер не бачили її. Дуда офірував один черевичок з власної ноги, і так з'явився чудовий молоточок для дверей. Комин зробили з Джонового циліндра.
Хлопчики постукали, двері відчинилися, і вийшла панна. Це була Венді. Хлопці, всі як один, поскидали шапки і повідомили їй, що вони її діти. І всі вони впали на коліна й простягли до неї руки з благанням: "О, панно Венді, будь нашою мамою!" Дівчинка погодилася і покликала їх у будинок. Венді вклала хлопчиків і розповіла казку. Це був перший із багатьох радісних вечорів, які вони провели разом із Венді.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 7. ПІДЗЕМНА ОСЕЛЯ
Наступного ранку Пітер зняв мірки з Венді, Джона і Майкла для їхніх ходів у дуплавих деревах. Венді і Майкл допасувались до своїх дерев з першої спроби, а з Джоном довелося трохи попрацювати. Повправлявшись декілька днів, вони вже могли спускатися і підійматися так легко, як відерця в криниці. І з кожним днем все більше любили свою підземну оселю. Тут була одна велика кімната. На підлозі росли гриби дивовижного кольору, які використовували замість стільців. У центрі кімнати невпинно намагалося рости Чарівне дерево, але щоранку діти спилювали його стовбур врівень із підлогою. До обіду він знову виростав приблизно на два лікті заввишки, хлопці клали на нього двері і так робили стіл; потім забирали двері, спилювали стовбур і знову мали місце для забав. Був тут і незвичайний камін, який можна розпалити в будь-якому куточку кімнати. Ліжко за дня складалося при стіні, а о пів на сьому вечора розкладалося і тоді займало майже пів кімнати; на цьому ліжку спали всі хлопчики, окрім Майкла. Він спав у кошику, підвішеному до стелі, як у колисці.