Пауль Маар — Що не день, то субота (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 3 з 3

Татко похвалив Суботика, а потім попросив засунути шухляду назад у письмовий стіл. Суботик відразу й узявся до діла. Раптом пан Пляшкер побачив, що з обличчя малого зникли майже всі цятки, лишились дві чи три. Суботик сказав, що пан Пляшкер сам вивів цятки своїми бажаннями, коли казав "прошу тебе". Суботик попередив, що коли не залишиться жодної цятки, татко його вже ні про що не зможе попросити. "Ти хочеш сказати, що досі ти виконував усі мої бажання та прохання?" – схвильовано спитав пан Пляшкер. "Аякже! – вигукнув Суботик. – Хіба ви не помітили цього?"

Глибоко замислившись, пан Пляшкер сів на своє ліжко. Тоді поглянув на Суботика і сказав зробити так, щоб вони добре поснідали. Ледве встиг пан Пляшкер висловити своє бажання, як пані Моркван постукала в двері, увійшла до кімнати й поставила на стіл тацю зі сніданком. Вона була розлючена і дала 10 хвилин, щоб Суботик зібрався і йшов геть з помешкання. Жінка вибігла з кімнати, гучно хряпнувши дверима. Пан Пляшкер ще не до кінця вірив у здійснення бажань, тож вирішив побажати чогось виняткового. Він попросив, щоб у кімнаті пішов сніг. "Дурне бажання! Ну справді-таки безглузде бажання!" – із жалем вимовив Суботик і кинувся до шафи, щоб взяти собі пальто. У кімнаті почався сніг, а потім й завірюха. Замети заввишки в метр виросли за письмовим столом. Суботик і пан Пляшкер почепили над ліжком ковдру й заховалися під нею від хуртовини. Температура в кімнаті впала далеко нижче нуля. Кава в чашках давно вже замерзла. Вони залізли на шафу. Тим часом пані Моркван бігла сваритися, бо минуло 10 хвилин. Коли вона відчинила двері, грізна снігова лавина вихопилася з дверей і накрила її з головою. Неначе велетенська снігова куля, лавина прокотилася коридором і вкотилась на кухню. Тут вона розбилась об кухонну шафу, розлетілася навсібіч і звільнила пані Моркван. У кімнаті пана Пляшкера раптом з'явився білий ведмідь. Тоді пан Пляшкер побажав, щоб настала відлига. Сніг почав танути, але перетворився на воду і затопив усі меблі. Білий ведмідь сидів по шию у воді. Знову у двері ввійшла пані Моркван, та хвиля заввишки з метр вихопилась із дверей, збила її з ніг і пронесла коридором. Мокра як хлющ, пані Моркван сиділа на холодильнику й люто волала. Пляшкер загадав, щоб кругом знову стало сухо. Мить – і в кімнаті знову стало так само сухо, як перед хурделицею та повінню. А на кухні пані Моркван думала: "Або я з глузду з'їхала, або цей Фляшкер знову жартує з мене!" А білий ведмідь почвалав до парадних дверей, штовхнув їх здоровенною білою лапою, вийшов надвір і сів на купу снігу, який пані Моркван повикидала совком із кухні.

Нарешті пан Пляшкер повірив у цятки Суботика. Тоді він загадав таке: щоб пані Моркван завжди, коли їй захочеться вилаяти його, казала протилежне тому, що вона думає. Тут з'явилася хазяйка і сказала: "Пане Пляшкере! Ви надзвичайно симпатична й приємна людина! Я не можу навіть уявити собі кращого квартиранта!" Суботика вона назвала найслухнянішою й найспокійнішою дитиною, яку вона будь-коли бачила! І попросила, щоб він ще пожив тут.

Коли жінка пішла, Суботик попросив татка бути обережним з бажаннями, бо залишилося обмаль цяток. Пляшкер побачив всього дві цятки біля лівого вуха, але він сказав, що подумає завтра. Суботик поквапив його, адже завтра − субота, а Суботики завжди лишаються тільки до суботи.

Пан Пляшкер сидів над аркушем паперу й думав аж до самого вечора. Часом він щось писав, тоді закреслював написане, знову писав і знову замислювався. Надвечір пан Пляшкер сказав, що не може придумати бажання: яка користь від грошей, коли людина хвора, навіщо здоров'я і довгий вік, коли їй судилося все своє життя прожити в неволі? Навіщо воля, коли людина така бідна, що змушена старцювати, або коли вона сліпа? І таке інше. Суботик виліз крізь вікно надвір і пішов гуляти. Коли він повернувся, пан Пляшкер сказав, що хоче таку машину, яка може виконувати бажання! Цієї ж миті пролунав дзвоник. Дзвонили в парадні двері. А незабаром з'явилася пані Моркван і сказала, що для Пляшкера принесли пакунок.

Коли він тремтячими пальцями розв'язав шнурок і зняв обгортку, перед його очима постала чудова машина для здійснення бажань. У її блискучому металевому корпусі віддзеркалювалося щасливе обличчя пана Пляшкера. Він хотів уже ввімкнути її, та Суботик сказав, що машини для здійснення бажань бувають різні. Одні вмикаються ручкою, а інші – кнопкою. Суботик не знав, яка та машина має бути. Тому він владнав усе таким чином, щоб спочатку принесли саму машину. А тепер можна замовити до неї ручку або кнопку. Пан Пляшкер побажав кнопку, та вона чомусь не з'явилася. Тоді друзі здогадалися, що цяток просто нема. Перед загадування бажання про машину Пляшкеру здалося, що крапок було дві, та виявилося, що то була двокрапка, яка призначається для виконання особливо складних і незвичайних бажань. Пляшкер засумував: навіщо йому машина, яка не виконує бажань?

Скоро мала бути 12 година, Суботик мусив йти. Малий сказав, що Пляшкер знає, що повинно статися, аби він повернувся. А коли повернеться, то знову матиме багато синеньких цяточок. Отоді він виконає всі бажання! На прощання татко дав Суботику теплого вовняного светра та пару брунатних чобітків. Малий не так зрозумів, і не встиг пан Пляшкер і слова сказати, як Суботик запхав у рот светр і чобітки. "Смакота! – сказав він, жуючи. – Оце вечеря, так вечеря! До побачення, тату! Мені було дуже добре у вас. Я так чекатиму нової зустрічі!" Він відчинив вікно і виліз надвір. Суботик пройшов по темному присадку до ведмедя, що й досі лежав під кухонним вікном. Він сів верхи на ведмедя, і той підтюпцем побіг геть.

12 травня. СУБОТА

У суботу вранці пан Пляшкер прокинувся дуже рано, сів у піжамі за письмовий стіл і написав листа своєму приятелеві Вівторакусу, щоб обов'язково прийшов у вівторок. З листом він вибіг з дому. Пані Моркван виглянула з вікна й гукнула: "Доброго ранку, пане Пляшкере! Ви так гарнесенько бігаєте собі по присадку в самісінькій піжамі! І я не бачу в цьому нічого дивного. На вас аж дивитись приємно!" Чоловік повернувся у кімнату, одягнув костюм і знову побіг до найближчого рогу вулиці, де висіла поштова скринька. Опустивши в неї листа, він повернувся. Та раптом він згадав, що забув наклеїти марку. Пан Пляшкер знову сів за письмовий стіл і написав листа вдруге. Тоді наклеїв марку на конверт і вибіг із дому з конвертом у руці. Коли він повертався додому, пані Моркван так само сиділа біля свого вікна. Чоловік спитав її, яка завтра буде погода. Коли жінка відповіла, що цілий день має бути сонячно, пан Пляшкер дуже зрадів.

І ось тепер він задумливо сидить і чекає того самого тижня, коли в неділю не буде діла і яскраво світитиме сонце, а понеділок буде по неділі. У вівторок завітає Вівторакус із раками, а середа випаде на середину тижня. І нехай у четвер знову буде гроза і чотири рази гримне грім. А в п'ятницю він цілісінький день блукатиме містом та лісом, але таки знайде п'ятака догори орлом. А потім настане субота і повернеться Суботик. І справдиться тоді бажання пана Пляшкера, і на машині для здійснення бажань з'явиться кнопка. Пан Пляшкер уже давно придумав перше бажання, яке муситиме виконати машина: щоб наступної суботи Суботик не йшов від нього, а залишився назавжди.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

1 2 3

Дивіться також: